Та навіть Мурреївський погляд не міг приборкати розв’язаних язиків. Усі охоче повірили огидним пліткам, що розпускалися про невинне товариство чотирьох друзів. Донесли їй, мовляв, панна Персі, господиня книгарні, прилюдно заявила: «Ніколи не любила усміху тієї Емілії Стар». Емілі здавалося, що, подібно до нещасного короля Генріха, не усміхатиметься вже ніколи. Люди пригадували собі, що Ненсі Пріст до сімнадцяти років теж була несамовитою, а хіба ж пані Даттон, до того як вийшла заміж, не стала героїнею гучного скандалу? «Ви ж розумієте, яблучко від яблуньки недалеко падає» — і т. д. А мати її втекла з отчого дому — хіба ні? А мати Ільзи? Так, її смерть — у криниці старого Лі — була трагічною випадковістю, але хто зна, що б вона утнула, якби не загинула? А ще оте купання голяка, без купальних костюмів! Кінець кінцем, у порядних дівчат не буває таких литок, як у Емілі. Не буває, і край!
Навіть скромний Ендрю перестав заходити п’ятницями на вечірнє чаювання. Емілі вважала його за нудного дурника й відчувала нехіть уже напередодні такого чаювання, але добровільне зречення небажаного залицяльника боляче її уразило, тим паче що причини цього були гранично ясними. Емілі, думаючи про те, аж руки заламувала.
Дійшло до неї, нібито пан Гарді висловив думку, що вона, Емілія Стар, після такого «скандалу» має покинути президію старших класів, оголосивши відповідну заяву. Емілі відкинула голову назад. Оголосити про вихід з президії? Визнати провину, якої вона не вчиняла? Нізащо!
— Емілі, не бери до серця! — втішала подругу Ільза. — Що тобі до того, що кілька столітніх розвалюх вернуть від тебе носа? Нехай пекельні сили мають їх у своїй обладі! Щонайбільше за місяць вони вже поганитимуть когось іншого, і справу буде закрито.
— Ніколи цього не забуду! — спересердя вигукнула Емілі. — До смерті пам’ятатиму всі приниження, що їх зазнала цими днями. Ільзо, пані Толлівер написала мені, щоб я відмовилася від мого столика на доброчинному базарі святого Джона.
— Еміліє Стар, що ти кажеш — це просто неможливо!
— Ще й як можливо — це щира правда! Як на те, і привід знайшовся: мовляв, приїжджає її кузина з Нью-Йорка, тож мусить надати їй столик, а вже для мене вільного столика немає. Крім того, тепер мене величають «Дорога панно Стар» (зверни увагу!), тоді як досі до мене писали: «Моя люба Емілі!» Всі знатимуть, чому я не беру участі в базарі. А я ж мало не на колінах благала тітку Рут дозволити мені взяти в ньому участь. І вона врешті-решт дозволила…
— А що каже на те все тітка Рут?
— Це, власне, найгірше, Ільзо, що тепер тітка довідається про все. Досі вона про нашу пригоду не чула, однак тепер уся справа неминуче вийде наяв. Я не витримаю її дурних зауваг, її брутальної лайки, Ільзо! Я вже нині змучена і розпачена до краю!
— Які жалюгідні, злостиві мізки у жителів цього містечка! — вигукнула Ільза. А втім, вона не надто переймалася. Емілі ж не справляло полегкості вигадування гострих епітетів і застосування їх до своїх недоброзичливців. Була вона пригнічена — не писала вже ні новел, ні поезій, не вела й щоденника. «Промінчик» перестав її навідувати — може, навіть назавжди, як думала Емілі. Життя уявлялося їй сірим, невдячним, невимовно смутним. Краси не стало у цьому світі — зникла! — навіть місячні ночі у Місячному Серпі не в силі були повернути її. Удома ж не здогадувалися про зажуру Емілі. Однак і це її мучило: незабаром дізнаються! Й будуть прикро вражені, що Мурреївна, хай безневинно, стала героїнею судів-пересудів, лихого язичення. А як вони оцінять поведінку Ільзи, що впилася горілкою Малкольма Шоу? Емілі від’їжджала до Шрусбері мало не з відчуттям полегші.
У кожному погляді, кожному слові, зверненому до неї в школі, ловила вона або насміх, або зневагу. Тільки Евеліна Блейк удавала з себе чуйну подругу і навіть захисницю. І це справляло Емілі чималу прикрість. Емілі не знала, скільки в тому було злостивості, а скільки страху, але твердо знала, що це не має нічого спільного зі щирістю, — облуда завжди була їй огидною. Евеліна всіх запевняла, начебто не вірить у чутки, що поширюються про «бідолашну Емілі».
Тітка Рут упродовж кількох тижнів була приречена на самотність через загострення ішіасу. Страждала сильно — так, що приятельки, які вряди-годи її провідували, не наважувалися доносити до її вух ті прикрі поголоси про її небогу, що невпинно кружляли містом. Зрештою, ішіас відступив, і це дозволило їй подумати про поточні справи. Передусім вона згадала, що Емілі останніми тижнями мало й неохоче їсть, що вона дуже бліда й очі її обведені червонястими колами. «Вона що — не висипляється?» Й тітка Рут постановила з’ясувати, у чому річ. Таємна журба в її господі була неприпустимою!