Щось відповісти, одначе, мусила!
— Я завжди буду вдячна тобі, тітко Рут, за все, що ти зробила для мене упродовж оцих трьох років.
— Я лиш виконала свій обов’язок, — з підкресленою скромністю промовила тітка.
Відчуваю, що мені страшенно жаль покидати цю кімнатку, яку, втім, не любила ані хвилини і яка анітрохи не полюбила мене. Попри це, не можу викресати зі свого серця ні іскорки почуття до королеви Олександри і до вазону з квітами. А Джованна, звісно ж, поїде зі мною. Вона належить до моєї кімнати в Місячному Серпі, є її невеличкою складовою частиною. Тут вона завжди виглядала чужою, вигнанкою в чужій стороні. Засмучує мене усвідомлення того, що я вже ніколи не почую голосу вітру в Країні Висот. Зате щовечора чутиму мій улюблений вітер у гайку Високого Джона. Сьогодні ввечері я ходила прощатися з озерцем у парку, де не раз ми прогулювалися з Ільзою. Сонце спускалося за обрій, забарвлюючи плесо кольоровими смугами. Через кущ, повний білого квіття, нахилилася до води. Угледіла в ній своє віддзеркалення, а квітучий кущ видався наче гірляндою, що повила мою голову.
Сприйняла це як добрий знак.
Може, Тедді просто бракує рішучості.
