— Емілі, не сперечайся, — каже раптом тітка Рут, неначе до малої дитини. Я поглянула їй просто в вічі й холодно відповіла:
— Тітко Рут, мені здається, я вже достатньо доросла, щоб до мене зверталися з такими словами.
— Та не достатньо доросла, щоб бути нечемною і шорсткою, — відрізала тітка Рут, погрожуючи мені вказівним пальцем. — Була б я на місці Елізабет або Лаури, я б добряче накрутила тобі вуха, панянко!
Не зношу, як до мене говорять: «панянко». Таке враження, мовби тітка Рут поєднує в собі геть усі вади Мурреїв, а не має жодної чесноти, їм властивої.
Син дядька Олівера, Ендрю, приїхав разом із батьком і залишиться тут на тиждень. Він старший за мене на чотири роки.
19 травня 19…
Сьогодні мої народини. Мені виповнюється чотирнадцять. Написала листа: «Від мене, чотирнадцяти років, до мене — сорокарічної», заклеїла конверт і сховала серед моїх паперів. Розкрию його у день свого сорокаліття. Є у тому листі певні пророцтва. Побачимо, чи справдяться вони до сорокових моїх народин.
Нині тітка Елізабет віддала мені всі до єдиної книжки мого батька. Я так тішуся! Вони ж ніби татова частка! Кожен том підписано його ім’ям, його рукою, береги сторінок рясніють його зауваженнями та примітками. То наче посмертні листи, написані до мене. Переглядала їх цілий вечір, і знову батько був мені такий близький — я почувалася і щасливою, і вельми печальною водночас.
Лиш одне зіпсувало мені цей день. Коли на уроці підійшла до класної дошки розв’язувати арифметичне завдання, всі почали стиха сміятися. Спершу не втямила, у чому річ. Аж нарешті на дошці помітила напис: «Емілія Берд Стар, авторка чотирилапої качки». Коли стирала цей напис — стирала гнівними, рвучкими рухами, — засміялися гучніше. Таке глузування з моїх творчих амбіцій доводить мене до нестями. Додому я повернулася роздратованою і пригніченою. Та, як примостилася на східцях альтанки й побалакала про те, про се з кузеном Джиммі, — весь гнів, уся журба розвіялися без сліду. Ніхто не може упиратися в гніві своїм, якщо зустрінеться з чистим серцем ближнього: це мирить із життям та світом.
А все ж настане день, коли вони припинять сміятися!
Вчора Ендрю поїхав додому. Тітка Елізабет запитала мене, чи він мені сподобався. Досі не ставила таких запитань — мої вподобання мало її обходять. Вочевидь зауважила, що я вже не дитина.
Відповіла, мовляв, він добрий, привітний, дурнуватий і геть нецікавий.
Тітка Елізабет була так незадоволена, аж цілий вечір не озивалася до мене й словом. Незадоволена чим? Та ж я повинна говорити правду! А Ендрю справді такий, як я щойно сказала.
21 травня 19…
Вперше цієї весни сюди навідався старий Келлі. Як завжди, питав мене, чи скоро я вийду заміж. Але так, наче мав щось на серці. Й коли я пішла до молочарні, підтюпцем рушив за мною.
— Люба дівчинко, — заговорив якось таємниче. — Нині я зустрів на луці Горбаня Пріста. Він що — учащає сюди?
Я звела голову якомога вище, як личить Мурреївні.
— Якщо ви маєте на увазі пана Діна Пріста, — мовила я, — то справді, тут він частий гість. Адже Дін мій особистий друг.
Старий Келлі скрушно похитав головою.
— Любе моє дівчатко… Я ж остерігав тебе: не виходь за Пріста, за жодного з Прістів! Невже не пам’ятаєш?
Я відказала:
— Кумедні ви, пане Келлі! Я ні з ким не збираюсь одружуватися. Пан Пріст годиться мені в батьки, а я, як ви самі кажете, — дівчатко. Дівчатко, якому він допомагає в навчанні.
Келлі знову похитав головою.
— Дитино, я добре знаю Прістів. Вони завжди домагаються того, що собі постановили. А люди подейкують, отой Горбань вирішив з часом узяти тебе за дружину. І це спало йому на гадку саме тоді, як він тебе чи не з води витягнув. Ще кажуть, він справжній безвірник; всі ж бо знають, що коли його хрестили, він зірвав пасторові окуляри з носа. Чого ж доброго можна від такого очікувати? Пам’ятай, що каже тобі старий досвідчений Келлі: поки не сталося лиха, розірви з ним усякі стосунки. І не дивись на мене аж так по-Мурреївськи, миле дівчатко. Я застерігаю тебе для твого ж добра.
По тих словах я рушила геть, залишивши Келлі самого. Не можу сперечатися з ним про такі речі й не хочу, аби мені накидали подібні думки. Тепер у присутності Діна я декілька тижнів почуватимусь скутою. Втім, знаю достеменно: все, що сказав мені Келлі, — повна нісенітниця.
Коли старий поїхав, я описала його в зошиті, подарованому кузеном Джиммі.
Ільза отримала від батька новий капелюшок із блакитним тюлем та червоними вишеньками; зав’язується під підборіддям з допомогою стрічок. Мені цей капелюшок до смаку не припав. І я мала необережність признатися в цьому Ільзі. Вона вмить розлютилася, звинувативши мене у заздрості. Не розмовляла зі мною два дні! Я мусила все це передумати. Знаю, що заздрості в серці не мала, проте дійшла висновку, що все ж таки схибила. Вже ніколи нікому не скажу нічого подібного. Хоч і мовила правду, — слова мої були нетактовними.