Засинаючи, вона ще і ще раз подумки переживала події останніх годин. Випадкове ув’язнення в церкві… моторошні відчуття, коли доторкнулася до вологої собачої шерсті… стократ гірші, коли втікала від Причинного Моррісона… порятунок завдяки Тедді… коротка ідилія при місячному світлі… трагікомічне вторгнення матері Тедді, горопашної, хворобливо ревнивої пані Кент.
«Сподіваюсь, я не була з нею занадто суворою, — міркувала Емілі. — Якщо ж була, то шкодую про це… І муситиму занотувати це у своєму щоденнику як поганий, негідний учинок. Почуваюся так, ніби мені за одну-єдину ніч додалося багато літ. І день вчорашній відокремлений від нинішньої хвилини кількома роками… Але ж який то буде розділ щоденника! Опишу все, геть усе… За винятком того, що мовив мені Тедді, — що я наймиліша дівчина на світі. Це надто… надто любе мені, щоб довірити його паперові. Про це я просто пам’ятатиму.»
Розділ 4
Якими нас бачать інші люди
Емілі саме скінчила мити підлогу на кухні, відтак притрушувала її піском у доволі вибагливий і в чомусь навіть граційний спосіб, що був однією зі сталих традицій Місячного Серпа як винахід прапрабабці, славної своїм «Я тут залишусь!» Тітка Лаура навчила Емілі, як це робити; дівчинка пишалася своїм умінням. Навіть тітка Елізабет — і та зволяла визнавати, що Емілі справляється з тією роботою вельми добре, а коли вже хвалила тітка Елізабет, то всякі інші оцінки були недоречними і зайвими. Місячний Серп був єдиною господою в Чорноводді, де підлогу посипали піском; в інших оселях господині давно вже освоїли новіші методи прибирання, незрідка навіть механічні. Але панна Елізабет Муррей і чути не хотіла про подібні новації. Допоки вона є повноправною господинею Місячного Серпа, у домі щовечора горітимуть свічі, а підлоги регулярно посипатимуться піском.
Ту мить, як Емілі закінчила свою роботу й відставила вбік, попід вікно, посудину з піском, з передпокою долинули чужі голоси. Позирнула у віконце і переконалася, що голоси належали панні Саломеї Поттер та пані Анні Сіріллі Поттер, які, поза сумнівом, прийшли у справі задуманого ними Товариства Жіночої Взаємодопомоги. Гості зупинилися біля дверей на кухню. Так заведено було в Чорноводді: якщо відвідини були діловими, тобто відвідували з метою отримати якісь відомості чи у справах фінансових, торговельних або громадських, то заходити належало дверима «для челяді».
Пані Анна Сірілла постукала двічі. Та Емілі, за розпорядженням тітки Елізабет, для прибирання кухні вдягнула цілком допотопний халат тітки Лаури, не менш кумедний, ніж отой незабутній «ляльковий фартух», і навіть не думала постати у такому вбранні перед очима двох не вельми доброзичливих — вона це знала! — жінок. Тому чекала, поки тітка Елізабет почує стукіт і відчинить їм двері, а тоді вона вислизне до своєї кімнати, де матиме змогу свій блазенський одяг перемінити на більш пристойний.
Панна Поттер була худорлявою їдкою пліткаркою, яка нікого не любила, а вже Емілі на дух не зносила. Пані Анна Сірілла — осадкуватою, втім, гарненькою жіночкою, що так само полюбляла пліткувати. А що позірно була доброзичливою і лагідною, то протягом тижня їй вдавалося заподіяти лиха більше, ніж панні Поттер за цілий рік. Емілі ставилася до неї з насторогою, хоч, попри все, вона їй подобалася. Не раз вона чула, як пані Анна висміювала людей, що з ними віч-на-віч була чарівливо милою і солодкою, а надто глузувала з недоладностей у зовнішньому вигляді, зокрема з того, як одягаються деякі жінки, — адже походила з родини кравця, що проживала в Гусячому Ставі.