(Емілі, гнівно, а водночас ущипливо: «Неправда! І мати моя ні з ким не фліртувала. Могла б, однак не робила цього. А ви, мабуть, і хотіли б, але не можете — ви, шановні матрони!»)
— Вона не така вродлива, як Джульєтта. Крім того, дуже підступна і хитра. Пані Даттон каже, мовляв, не стрічала ще дитини хитрішої та підступнішої. А втім… дещо у тій бідолашній Емілі мені таки до вподоби.
Тон пані Анни Сірілли був образливим своєю поблажливістю. «Бідолашній!» Емілі, зачувши це, скреготнула зубами.
— Чого я в ній не люблю, то це її марнославства, — твердо промовила панна Поттер. — Вона щоразу проголошує всякі мудрощі, вичитані у книжках, і видає їх за власні помисли.
(Емілі, вражено: «Неправда!»)
— Вона дуже іронічна й ущиплива, а вже пихата, як сам Люцифер, — сказала, немов припечатала, панна Поттер.
Пані ж Анна Сірілла засміялася поблажливо, чи не лагідно!
— Для кожної Мурреївни ці риси є невід’ємними. Найбільшою вадою Мурреїв є переконаність у їх безумовній вищості над усіма іншими людьми, й Емілі саме такої думки про власну персону. Їй навіть здається, що може краще відправляти Службу Божу, ніж пан Джонсон.
(Емілі: «Це все тому, що я сказала одного разу, мовляв, пан Джонсон суперечив самому собі в останній своїй проповіді; так, зрештою, і було. Однак я чула, як ви, пані Анно Поттер, піддавали критиці не одну, а цілу низку його проповідей».)
— Вона непомірно заздрісна, — вела далі пані Анна Сірілла. — Не зносить чиєїсь вищості, мусить бути першою скрізь і в усьому. Поза сумнівом, проливає зараз гіркі сльози — через те, що на концерті, кілька днів тому, Ільза Барнлі зірвала гучні оплески за свою декламацію. Емілі ж декламувала кепсько, до цього вона зовсім не здібна. А ще любить перечити старшим! Це було б навіть кумедно, якби не свідчило про погане виховання…
— Дивно: Елізабет не викорінює в небоги цієї риси. Мурреї переконані, мовби їх виховання поза всякою критикою, — ствердила панна Поттер.
(Емілі: «Атож, саме так і є».)
— Врешті-решт, особисті вади Емілі походять від надміру тісного спілкування з Ільзою Барнлі, — сказала пані Анна Сірілла. — Панна Елізабет не повинна заплющувати на це очей. Кажуть, Ільза така ж безвірниця, як її батько. Я чула, вона не вірує ні в Бога, ні в диявола.
(Емілі: «Аякже! Немає гіршого переступу у ваших очах!»)
— Ну, доктор Барнлі, відколи з’ясувалося, що люба його дружина не втікала з Леоном Мітчелом, ставиться до своєї дочки трохи краще, — просичала панна Поттер. — Посилає її до недільної школи. А все-таки Ільза — не подруга для Емілі. Лається, мов який гренадер, їй-право! Пані Марлін Бернс нещодавно відвідувала доктора і чула на власні вуха, як Ільза, звертаючись до пса, проказала: «Ти, клятий мерзотнику!»
— Боже мій, Боже мій! — захитала головою пані Анна Сірілла.
— Ти знаєш, що я бачила минулого тижня? Бачила на власні очі! — панна Поттер вимовила це з великим піднесенням. Пані Анна не повинна-бо навіть підозрювати, ніби вона дивиться на певні справи не своїми очима.
— Ти не здивуєш мене нічим, — солодко мовила пані Анна. — Подейкують, вона брала участь у тому котячому концерті, що влаштували бідолашному Джонсонові минулого вівторка. Тоді вона була у хлопчачому вбранні.
— Цілком слушно. Але те, що я тобі розповім, трапилося на моїм подвір’ї. Була вона в мене разом із Дженні Стренг — та приходила по троянди для своєї матусі. Я спитала Ільзу, чи вміє вона шити й куховарити. Відказала: ні, без найменшого сорому чи збентеження, — а тоді запитала… Як ти гадаєш, що за питання поставило мені те дівчисько?
— Звідки мені знати?! Ну, яке? — пані Анна затамувала подих.
— Важко переказати… Слухай: стала на одній нозі й запитала, примруживши очі: «А чи вмієте ви, стоячи на одній нозі, піднести другу до висоти чола — га, панно Поттер? Ні? А я вмію!» І… — панна Поттер зо два рази судомно ковтнула слину, — і зробила це!
Емілі ледь не вибухнула гучним сміхом. Знала, як любить Ільза при нагоді позбиткуватися над добропорядною панною Поттер.
— Боже милостивий, чи не було при тому якогось чоловіка? — спитала пані Анна.
— На щастя, ні. Але я була — хіба цього не досить? А, крім того, Ільза вчинила би те і в присутності самого пастора. Стояли ми коло хвіртки, тож міг її бачити хтось із перехожих. Я ладна була від сорому крізь землю провалитися. За мого часу дівчина радше сконала б, аніж на подібну вихватку зважилася.