— Ти не владаєш над своїми поривами, бо любиш гніватися, — зауважила я.
— Ні, не думаю.
— А так, не сумнівайся. Ти насолоджуєшся своїм гнівом. Подумай про це.
— Гм, може, й твоя правда, — визнала кінець кінцем Ільза. — Інколи мені справляє задоволення — лаяти когось, обкидаючи його назвиськами. Ти маєш рацію, Емілі. Дивно, що досі це не приходило мені на розум. Можливо, якби я насправді була нещасна під час нападу злоби, то вміла би опанувати себе завчасу. Але потім я завжди переживаю такі докори сумління! Вчора, після колотнечі з Перрі, я плакала до пізньої ночі.
— Так, але спершу це справило тобі задоволення. А навіть і сльози каяття були приємними — хіба ні?
Ільза замислилася.
— Можливо, Емілі. Ти все-таки незвичайна дівчина. Облишмо вже цю тему. Ходімо краще скупаємось. Що, не маємо костюмів? Дарма. Навколо ж ні душі. Не можу я спокійно дивитися на ці хвилі. Вони кличуть мене.
Я почувала те саме, крім того, купання при світлі місяця видавалося мені таким романтичним. А в тому насправді є велика романтика, хоч усі Поттери, разом узяті, не мають про це і найменшого уявлення. То був здійснений, утілений в реальному житті вірш і водночас омріяна казка. У воді ми взялися за руки й танцювали, як німфи, по тому вийшли з води, одягнулись і рушили додому щасливі. Мусили, правда, розвісити в наших кімнатах мокрі спіднички, але ніхто цього не бачив. І цей-от випадок спричинив у Чорноводді такий скандал!
Так чи так, а маю надію, що він не дійде до вух тітки Елізабет.
Шкодую, що пані Прайс мала нічниці через Діна й мене. Ми просто прогулювалися біля Чарівної Гори й фантазували, на що (чи радше на кого) подібні оболоки над нашими головами. Це може видатись дитячою забавою, але справляє таке задоволення! Оце я в Діні люблю — те, що він не боїться невинних розваг, які в декого можуть викликати підозру, наче він дитинний і легковажний. Один оболок, що він його мені показав, виглядав достоту, мов янгол, який пливе по ясному, блідавому небу, тримаючи в ніжних обіймах маленьку дитину. Над головою він мав блакитний німб, а трохи лівіше від чола світилася бліденька зірка. Крила його були ніжно-рожевими, а шати — прошитими золотом.
— Ото Янгол Зорі Вечірньої з маленьким Завтра в руках, — мовив Дін.
Це було так прекрасно, що я спізнала одну зі своїх чарівних миттєвостей. Але десятьма секундами пізніше оболок прибрав вигляду верблюда з неймовірної величини горбом!
Ми з Діном провели чудових півгодини, хоч пані Поттер чи пані Прайс і справді могли подумати, що ми схибнулися з розуму: вони ж бо на небі нічого не бачили!
З того всього випливає, що жити про око людське не варто. А отже, лишається тільки одне: жити „про власне око“. Потай душі я вірю в себе. Я не така лиха і не така дурноверха, як їм видається, не хвора на сухоти і вмію писати. Вже зараз, трохи виписавшись, я почуваюся значно краще. Лиш одне журить мене і сердить: жалощі панни Поттер. Я — об’єкт жалощів з боку якихось Поттерів!
Визирнула у вікно і побачила грядку красолі, а біля неї кузена Джиммі, що підливає квіти. Раптом зблиснув мені „промінчик“. Панна Поттер, пані Анна з їхніми злостивими язиками враз перестали для мене існувати. Красолі, прегарні божисті витвори, — хто вас розмалював? Я знаю відповідь: постали ви з літнього призахідного неба!
Щоразу помагаю кузенові Джиммі в його садівничих роботах. Люблю це заняття — мабуть, не менше, як він. Щодня ми робимо нові й нові відкриття.
Отже, тітка Елізабет не збирається виряджати мене до Шрусбері! Я відчуваю таке розчарування, ніби плекала надію, що вона дасть свою згоду на мій від’їзд. Тепер у мене враження, неначе брама життя зачинилася переді мною назавжди.
Але треба бути справедливою: я багато чим зобов’язана тітці Елізабет. І вона дозволить мені ходити до місцевої школи ще два роки — поза сумнівом! А пан Карпентер може навчити мене ще стількох цікавих і потрібних речей! Я маю своє перо, яким за певний час буду спроможна заробляти собі на життя і твердо стати на ноги. А ще я отримала в подарунок чудового сірого котика, котрий саме скочив на мій столик, даючи на здогад, що вже годі писати.
Тепер я знаю: справжній кіт має бути сірим!»
Розділ 5
Напівперемога
Одного серпневого вечора Емілі зачула посвист Тедді, що долинав із Завтрашньої Стежки, й вибігла з дому на зустріч. Тедді мав якісь важливі новини — про це виразно свідчили його блискучі очі.