— Що вдієш: хлопці до Ільзи таки небайдужі, — зауважила Емілі, знаючи, наскільки Евеліні важлива прихильність хлопчачої половини школи.
— Небайдужі… Гм, найгірші з них, може, й небайдужі, — Евеліна заговорила м’яко, чи не ласкаво, чудово розуміючи, що це дратує Емілі найдужче. — Завжди вона водить за собою гурт нечемних, диких парубчаків. Милі, добре виховані хлопці не знаються з нею — зауваж!
Евеліна зверталася зараз на «ти», адже зміст був їй важливіший від претензійної, зумисне вживаної форми «ви» — вона, форма, застосовувалася щодо Емілі з метою підкреслити дистанцію у взаєминах.
— Хіба Ронні Гібсон не є чемним, добре вихованим хлопцем?
— Нехай так. Але що ти скажеш про Маршала Орде?
— Ільза не має нічого спільного з Маршалом Орде.
— Ой, невже? Таж вона минулого вівторка їздила з ним верхи до дванадцятої ночі, а він був напідпитку, коли виводив коней зі стайні.
— Не вірю! Ільза не їздила, не могла їздити верхи з Маршалом Орде.
Емілі аж вуста побіліли з обурення.
— Мені розповідала про те людина, що бачила їх на власні очі. Ільза й сама розводиться про той випадок на кожному кроці. Може, й не маєш на неї великого впливу, але точно маєш дорадчий голос. А втім, ти й сама робиш дурниці. Скажімо, йдеш купатися без купального вбрання, зовсім нагою. Уся школа вже знає! Я на власні вуха чула, як брат Маршала неабияк тим потішався. Хіба це з твого боку не безум, люба моя Емілі?
Емілі почервоніла з досади. Допекло їй радше оте звертання «люба моя Емілі», аніж власне плітка. О, те розкішне купання при сяйві місяця — скільки галасу воно спричинило! А втім, не буде вона сперечатися про те з Евеліною. Не скаже їй навіть, що насправді мали вони тоді з Ільзою на собі натільні сорочки. Хай собі думає, як їй думається.
— Ну, деякі речі ти навряд чи спроможна розуміти, панно Блейк, — мовила вона з ледь відчутною іронією.
— А так, я й забула: ти ж належиш до людей обраних, — уїдливо засміялася Евеліна.
— Безумовно, — спокійно відказала Емілі, не підводячи очей від сторінки зошиту.
— Люба моя, — не будь такою вразливою! Я кажу все це лишень тому, що жаль мені Ільзу, яка постійно збивається на манівці. А я люблю її, безталанну! А ще б їй не так яскраво, не так зухвало вдягатися. Минулого тижня вона виступала на концерті у тій червоній сукні… Їй-бо, мені аж очі боліли!
— Вона виглядала золотою лілеєю у пурпурових шатах, — заперечила Емілі.
— Ти віддана подруга, моя люба. Сумніваюсь, щоб Ільза так завзято боронила тебе. А втім, не буду відволікати тебе від науки. Об одинадцятій іспит з англійської, чи не так? Іспит прийматиме пан Сковіл. Пан Треверс, на жаль, занедужав. Ти не вважаєш, що пан Сковіл має прегарне волосся? До речі, коли вже мовиться про волосся… Чому не зачісуєшся так, щоб закрити вуха, ну хоч би кінчики? Це, моя люба, личило б тобі набагато краще.
Тут Емілі поклала собі, що, як Евеліна Блейк бодай ще раз назве її «моя люба», вона, Емілі, пожбурить у неї чорнильницю, повну чорнила.
Евеліна, проте, мала у своїм сагайдаці ще одну отруйну стрілу.
— А знаєш, твій юний приятель, що наймитував у вас, у Місячному Серпі, силкувався доскочити до «Пера». Надіслав патріотичного вірша. Том показав його мені. Не вірш, а скандал! Один дворядок особливо розкішний: «Канадо, ти, як дівчина, Вітаєш радісно своїх синів». Том аж ричав зо сміху, показуючи мені сього вірша.
Емілі усміхнулася мимоволі, хоч була прикро вражена тим, що Перрі виставив себе на глум. Невже він не розуміє, що пороги Парнасу для нього занадто високі!
— Я не думаю, щоб видавець «Пера» був зобов’язаний, а навіть і право мав показувати відхилені рукописи особам, які не входять до складу редакції, — промовила вона крижаним голосом.
— Ну, Том не вважає мене за чужу для нього особу. Отже, йду до книгарні.
Емілі зітхнула з полегкістю, коли за Евеліною нарешті зачинилися двері.
Повернулася Ільза.
— Пішла Евеліна? Миле створіння — нічого сказати! Не розумію, що знайшла у ній Мері. Вона, Мері, хоч не вельми цікава, зате порядна.
— Ільзо, — мовила Емілі з підкресленою поважністю, — ти їздила верхи вночі з Маршалом Орде?
Ільза спершу отетеріла.
— Ні, дурненька, не їздила, — спростувала вона, отямившись. — А я здогадуюсь, хто пригостив тебе цією пліткою. Не знаю, хто міг би їздити з ним, з отим Маршалом Орде.
— Добре. Але ти пропустила урок французької заради прогулянки з Ронні Гібсоном — так?
— Атож, пропустила.