Ні, Ільза не робила цього! Не могла вона… Хто ж тоді — Мері? Ні, неймовірно. Тільки Евеліна. Більше нікому! Евеліна повернулася з крамниці й встругнула їй цю огидну штуку. Щоправда, вона все зі стриманим обуренням заперечила, проте очі її мали вираз штучної, фальшивої невинності. Ільза мовила: «Ти стаєш сварливою бабою! Що б таке утнути, аби це не перейшло у хронічний стан?» Невже?.. Невже Ільза обрала такий негідний, безчесний, такий дикий засіб проти її, Емілі, уявної сварливості?
— Ні, ні, ні! — розпачливо, крізь ридання, повторювала Емілі. Та сумніви не полишали її зболену душу.
Тітка ж Рут жодними сумнівами себе не обтяжувала. Того дня вона відвідала свою приятельку, пані Болл, чия дочка теж, як і Емілі, вчилася в молодшому класі. Аніта Болл повернулася додому з новиною, що вся школа, всі класи — і молодший, і середній, і старший — аж конали від сміху через горопашну Емілі Стар, котрій Ільза Барнлі встругнула таку недобру, а втім, таку веселу штуку.
— Я чула, — озвалася тітка Рут, зайшовши до кімнати Емілі, — я чула, добряче тебе розмалювала сьогодні Ільза Барнлі. Тепер, я думаю, ти зрозуміла, з ким в особі Ільзи маєш справу.
— Ільза цього не робила, — заперечила Емілі.
— Вона сама тобі це сказала?
— Ні. Я б не скривдила її подібним запитанням.
— А я вірю, що то саме вона. І не пущу її більше до своєї господи — ніколи. Запам’ятай це.
— Тітко Рут…
— Ти чула, що я сказала, Емілі. Не пасує тобі товаришувати з Ільзою Барнлі. Забагато я чую про неї останнім часом. А те, що вона скоїла сьогодні, прощати не можна.
— Тітко Рут, а якщо я поставлю Ільзі питання, чи це вона вчинила, і вона заперечить, ти їй повіриш?
— Ні, не йму я віри дівчині, так погано вихованій, як Ільза Барнлі. Я вже пересвідчилася, що здатна вона на все: на всяку прикрість і на всяку брехню. Не бажаю бачити її коли-будь у своїй оселі.
Емілі звелася на рівні й спробувала уразити тітку Рут справжнім Мурреївським поглядом.
— Тітко Рут, — мовила вона крижаним тоном, — я не буду нав’язувати тобі Ільзу, якщо ти не хочеш її бачити. Та я й надалі до неї ходитиму. А будеш мені забороняти — повернуся до Місячного Серпа. Зараз мені так тяжко на серці, що я взагалі не знаю, чи витримаю тут. Тільки в жодному разі, ніколи вже не подам руки Евеліні Блейк.
Тітка Рут розуміла добре, що мешканці Місячного Серпа вкрай негативно поставилися б до цілковитого розриву між Емілі та Ільзою. Надто приязними були їхні взаємини з доктором Барнлі. Пані ж Даттон не любила його віддавна. І дуже зраділа, коли з’явилася причина, зачіпка, щоб віддалити Ільзу від Емілі. Тільки зачіпки вона й чекала. Її обурення походило не від прихильного ставлення до Емілі, ні — розгнівало її те, що на глузи взято представницю Мурреївського роду, Мурреївну по крові.
— А я гадала, Ільзи тобі вже досить — після того, що сталося! Що ж до Евеліни Блейк, то вона дівчина занадто вихована і розумна, аби встругнути таке неподобство. Я знаю Блейків. Це порядна родина, а батько Евеліни є видатною особою. Саме так. Ти перестанеш нарешті плакати? Гарно виглядаєш — нічого сказати! Який у тім сенс — плакати?
— Жодного сенсу, — зі смутком визнала Емілі. — Тільки ж не можу я себе опанувати… Не зношу, коли мене здіймають на глум. Усе ладна стерпіти — тільки не це. Ох, тітко Рут, благаю тебе — залиш мене саму. Не можу я нині вечеряти.
— О, тебе зовсім вибито з колії — справжнісінька Стар! Ми, Мурреї, вміємо загнуздувати свої почуття.
«Нема чого загнуздувати, адже ви позбавлені будь-яких почуттів», — подумала Емілі. Душа її клекотіла…
— Після нинішнього випадку тримайся від Ільзи Барнлі подалі — тоді не зазнаєш публічної зневаги, — чи то веліла, чи то порадила тітка Рут, виходячи з кімнати.
Вночі Емілі не стулила очей. Хвилинами їй здавалося, що вона задихнеться, якщо не подужає негайно проламати рукою гнітючу стелю над головою. А встала з твердою постановою з’ясувати справу до кінця. Відтак попрямувала до Ільзи й переказала їй те, що говорила тітка Рут. Ільза спалахнула, обурилася, стала злитися, та Емілі з тривогою зауважила, що подруга не повстає проти самого звинувачення.
— Ільзо… ти ж… ти не робила цього? — спитала Емілі тремтливим голосом. Була певна, що Ільза непричетна до того, що трапилося, а все ж хотіла почути підтвердження з її вуст. На подив Емілі, Ільзине обличчя вмить забарвилося кривавим рум’янцем.