Емілі ж, попри все, була переконана, що саме вона, Евеліна, стала призвідцею її ганьби. Однак тепер її найдужче турбувала непохитна впевненість тітки Рут, мовби Ільза була справжньою винуватицею скандалу.
І спробуй переконати її у зворотньому!
— Я мушу вивідати, хто це вчинив, — сказала Емілі понуро, — і тим довести тітці Рут, що вона помиляється.
Назавтра пополудні Евеліна Блейк застала обох подруг в особливому настрої. Ільза принаймні була надзвичайно веселою і сердечною. Емілі сиділа, схрестивши ноги, її обличчя виражало нудьгу і презирство, очі були напівзаплющені. Евеліну це мало би втішити як вияв холодних, недобрих стосунків між подругами. Та вже за хвилину Ільза взялася і лаяти, і обзивати Емілі, що Евеліну вкрай засмутило: це достеменно свідчило про те, що вони помирилися.
— Я тішуся, що ти пробачила Ільзі ту підлу витівку, — солодко говорила вона до Емілі наступного дня. — То ж була з її боку попросту легковажність, я всім це відтоді повторюю. Вона не подумала, що тим виставляє тебе на посміх, на глум. Бідолашна Ільза є такою жвавою, такою емоційною. Ти знаєш, я хотіла тоді її втримати… Не казала тобі, щоб не додавати до жару приску. Та їй зауважила, що це неймовірно підло — зробити з найкращої подруги загальне посміховище. Ти повелася шляхетно, пробачивши їй, дорога моя Емілі. Маєш краще, чуліше серце, ніж я. Мені здається, я б ніколи не спромоглася пробачити тому, хто наразив мене на людський глум.
— І ти не врізала їй по писку за цей наклеп? — жорстко спитала Ільза, коли Емілі слово в слово переказала їй Евелінину мову.
— Я примружила очі й задивилася на неї по-нашому, по-Мурреївському, — відказала Емілі. — А це, щоб ти знала, буває страшнішим, як смерть.
Розділ 10
Година шалу
Щорічний концерт у Вищій школі на користь її бібліотеки був для Шрусбері подією великого значення. Влаштовували його у першій половині квітня, коли учні та учениці ще не мусили скніти над книжками й зошитами, готуючись до весняних іспитів. Цьогоріч програма концерту обіймала музичні виступи, декламацію, а також невеличку комедію. Емілі запропонували зіграти у ній роль. Тітка Рут за жодних обставин не дала б на те своєї згоди, якби панна Ілмер не завітала до неї з проханням дозволити Емілі взяти участь у виставі. Панна ж Ілмер була онукою сенатора Ілмера, тож тітка Рут рахувалася з нею більше, ніж з будь-ким у Шрусбері. Панна Ілмер запропонувала учням скоротити музичну програму, відтак розіграти комедійку в двох актах замість планованого раніше діалогу. Учнівська молодь сприйняла пропозицію «на ура». Емілі отримала роль, яка відповідала її душевному складові, тому зацікавилася майбутньою виставою неабияк. Їй подобалися і репетиції, що відбувалися в будівлі школи вечорами, двічі на тиждень. За режисера була сама панна Ілмер.
Комедійка стала предметом жвавих розмов для цілого Шрусбері. Зацікавленість новим починанням Вищої школи була такою сильною, аж студенти з Шарлоттетауна вирішили приїхати на концерт, щоб оцінити п’єсу та її сценічне втілення. І це ще більше схвилювало новоспечених акторів. Студенти академії в Шарлоттетауні були досвідченими знавцями сценічного мистецтва, адже самі відіграли вже низку п’єс, і то не конче з аматорського репертуару. Отже, приїдуть на те, аби критикувати. Уся Вища школа не шкодувала зусиль, щоб вистава зробила честь Шрусбері як місту. Сестра Кетті Еррол, яка навчалася у театральній студії, ставила юним акторам голос і дикцію. Коли ж настав довгоочікуваний вечір, небувале збудження запанувало в усіх оселях родинних, в усіх пансіонах містечка.
Емілі у своїй кімнатці при світлі свічок задоволено дивилася на Емілі-у-Свічаді, для чого, правду казати, мала підстави. Зарум’янені щічки, потемнілі сірі очі увиразнювалися на тлі блідо-рожевої сукні. У волоссі поблискувало срібне листя, що надавало їй вигляду русалки. А втім, русалкою вона не почувалася. Тітка Рут веліла їй зняти мереживні панчохи, натомість одягти бавовняні. Силкувалася навіть схилити її до шерстяних, але відступилася, передбачаючи ганебну свою поразку. Зате примусила Емілі вдягнути під рожеву суконку фланелеву сорочку.
— Яка бридота! — буркотіла Емілі, маючи на увазі, певна річ, сорочку. Втім, за тієї доби у моді були переважно округлі форми, а стрункість Емілі давала змогу носити навіть грубшу сорочку, ніж та, до якої її схилили.