Ох, ні — тільки не поразку!
9 червня 19…
Минулого тижня у тітки Рут був день уродин. Подарувала їй серветку під лампу, що вишила її власноруч. Тітка подякувала мені стримано і вже не звертала на мій подарунок уваги — ні того дня, ні пізніше.
Нині після обіду я сиділа у своїй кімнаті край вікна і розв’язувала, поки ясний день, алгебраїчні завдання. Надолі балконні двері були відчинені, звідти чулися голоси тітки Рут і пані Інс — вони, вочевидь, сиділи у вітальні. Я гадала, вони знають, що я нагорі, та, либонь, затуляла мене фіранка. Несподівано пролунало моє ім’я. Тітка Рут, як можна було зрозуміти, показувала пані Інс мій витвір — серветку під лампу.
— Моя небога, Емілі, подарувала це мені на уродини. Ви лиш погляньте, яка майстерна, тонка робота. Вона має справжній хист до рукоділля.
Невже це промовила тітка Рут? Неймовірно! Я заклякла від подиву.
— Вона не тільки до рукоділля має хист, — підхопила пані Інс. — Директор школи, пан Гарді, казав мені, що вона має всі шанси вибитись на перше місце у школі за результатами наступних іспитів.
— Її мати… моя сестра, Джульєтта… була надзвичайно розумною та інтелігентною жінкою, — зауважила тітка Рут.
— І вроди Емілі не позичати, — додала пані Інс.
— Її батько, Дуглас Стар, був напрочуд красивим чоловіком, — ствердила тітка Рут.
По тому вони залишили вітальню. Цього разу, підслуховуючи, я почула щось вельми приємне!
Але стільки утішних слів з вуст тітки Рут!
17 червня 19…
Сиджу тепер над підручниками до пізньої ночі, адже наближаються останні перед канікулами іспити. Перрі довів до справжнього шалу пана Треверса, не до речі зацитувавши на звороті алгебраїчного завдання Святе Письмо. (Не до речі — це найгірше!) Написав: «Бачиш скалку в оці брата твого, а колоди у власному оці не добачаєш». Пан Треверс, відомий своїми надзвичайно скромними знаннями в математиці, неабияк обурився й за кару оцінив роботу Перрі як незадовільну! А бідолашний Перрі хотів зацитувати інше: «Благословенні милостиві, бо вони помилувані будуть». Відтак пішов до пана Треверса й намагався виправдатись, але пан Треверс не забажав його вислухати. Тоді вже Ільза пішла до пана Гарді й просила його, щоб заступився за Перрі, розтлумачивши його, Перрі, помилку панові Треверсу. Пан Гарді обіцяв допомогти. Кінець кінцем, Перрі отримав добру оцінку, але й дістав застереження, щоб надалі словом Божим не легковажив.
28 червня 19…
Школа скінчилася. Іспити я склала на «відмінно». То був рік посиленого навчання, напруженої праці, а водночас радощів і забав. Тепер я вертаюсь до любого Місячного Серпа на два чудових місяці — місяці свободи і щастя.
Постановила: під час канікул напишу книжку про наш сад. Виношую цей задум вже кілька тижнів. Як не вільно мені писати новели, то буду вправлятися, пишучи етюди про сад кузена Джиммі. До кожного етюду долучатиму короткий віршований опис. То буде для мене добра стилістична школа, крім того, я знаю, що втішу цим кузена Джиммі.
Розділ 12
Під стогом сіна
— Для чого тобі це потрібно? — спитала чи радше засичала тітка Рут. Коли йдеться про тітку Рут, завжди належить уявляти собі те неповторне сичання, що виходить з її вуст, — навіть тоді, як авторка твору не згадує цієї подробиці.
— Хочу поповнити мою убогу скарбничку кількома доларами, — відповіла Емілі.
Канікули промайнули, книжку про сад було написано. Емілі читала її, мірою того, як вона поставала, кузенові Джиммі, на превелику його радість. Надійшов вересень, а з ним повернення до школи, до праці, до Країни Висот і… до тітки Рут. Емілі носила вже трохи довшу сукню, зачіска ж була такою високою, що скидалася на вежу. Тепер вона як школярка належала до молодших класів. Власне, хвилину тому вона розповідала тітці Рут, що збирається робити в ті суботи, які проводитиме поза Шрусбері.
Річ у тім, що редактор місцевого «Часу» мав намір видати спеціальне, багато ілюстроване число, а Емілі зобов’язалася знайти передплатників. На те вона не без труду отримала дозвіл тітки Елізабет — дозвіл, якого ніколи б не домоглася, коли б тітка Елізабет сама одна давала кошти на освіту Емілі. Але ж Воллес платив за підручники й зошити, тому він переконав Елізабет, що, як вона дозволить Емілі самотужки заробити кілька доларів, то це буде з її боку вельми шляхетно. Елізабет у глибині душі не дуже любила свого брата Воллеса і ставила йому на карб зарозумілі міни, які почали з’являтися на його обличчі, відколи він долучився до освіти Емілі. Коли ж почула аргумент, мовляв, Емілі може заробити на всі підручники й посібники, що будуть їй потрібні упродовж цілого навчального року, — здалася. Треба сказати, Воллес охоче прийняв би кошти, витрачені на навчання Емілі, якби їх вертала йому сама небога. Від Елізабет він прийняв би їх вкрай неохоче — Мурреївська пиха! — до того ж, на кожному кроці повторював, що молоде покоління взагалі повинно бути самостійнішим, а дочка Стара — і поготів.