9 грудня 19…
Нинішній вечір був присвячений Ендрю. Прийшов він гарно, ошатно вдягнений, ще й ніби весь накрохмалений — боявся поворухнутись, аби щось не тріснуло. Спало мені на думку, що ніколи я не чула гучного, щирого сміху Ендрю. А так він розважливий, добрий, з бездоганно чистими, охайними нігтями, і шеф його в банку дуже ним задоволений. Ох, не заслуговую я на такого кузена!
5 січня 19…
Канікули скінчилися. Два чудових тижні провела у старому, гостинному Місячному Серпі. На Святвечір я отримала аж п’ять повідомлень про те, що мої твори прийнято до друку різними часописами. Три видання готівкою не платять, лише дають мені безкоштовну передплату, а два до своїх повідомлень долучили й чеки: один на два долари за вірш, а другий на десять доларів за новелу «Зуб часу». Це перший випадок, коли до друку взято мою новелу. Тітка Рут недовірливо роздивилася чеки й запитала:
— Ти гадаєш, — банк і справді виплатить тобі ці гроші?
Не повірила в те навіть тоді, як кузен Джиммі, будучи в Шрусбері, реалізував обидва чеки.
Ці гроші я, звісно, витрачу на свій прожиток у Шрусбері. Але справила собі невинну приємність, безнастанно снуючи плани, що купила б за них, якби мала цілковиту свободу і матеріальну незалежність.
Перрі обраний до делегації вищої школи, яка наприкінці місяця поміряється силою в загальній дискусії зі студентами Шарлоттетаунської академії. Це неабияка честь. Дискусія відбувається щороку і вже третій рік поспіль перемагає академія. Ільза працює над дикцією Перрі, взагалі — над його мовою. Як це шляхетно з її боку, адже маю стійке враження, що вона бідолаху Перрі таки не любить. Дуже хочу, аби Шрусбері цього разу взяло в дискусії гору.
Нині перечитала свою — опубліковану в часописі — новелу. Кінець її сумний. Не заспокоїлася, допоки не придумала щасливого закінчення. Постановила: надалі всі мої новели завжди матимуть добрий кінець. І не важливо, чи це відповідатиме «життєвій правді», чи ні. Найбільшою правдою є те, що має бути, а не те, що є.
Коли вже мова про літературу: пару днів тому прочитала книжку, що належить тітці Рут, — «Діти монастиря». Героїня твору непритомніла чи не в кожному розділі й одразу плакала, тільки-но хтось зупиняв на ній погляд. Однак переслідування, що випали на її долю, зносила мужньо і, попри свою тендітну статуру й ніжну, рожеву шкіру, витримала знегоди, які звалили би з ніг найсильнішу нашу сучасницю. Увагу тітки Рут привернув мій постійний, майже безперервний сміх під час читання тієї книжки. Вона-бо вважає, що це дуже сумний роман — єдиний, зрештою, в її господі. Подарував їй ту книжку один з її залицяльників, як була вона молодою. Мені видається невірогідним, щоб тітка Рут мала коли-будь залицяльника. А дядько Даттон є для мене постаттю легендарною. Навіть його портрет із креповою стрічкою, що висить у вітальні, не переконує мене в його реальному колишньому існуванні.
21 січня 19…
У п’ятницю ввечері відбулася дискусія між представниками вищої школи та академії. Студенти Шарлоттетауна прибули переконані, мовляв, «прийдуть, побачать, переможуть», а від’їжджали як побиті пси з підібганими хвостами. Й саме Перрі схилив шальку терезів на користь нашої школи. Під час свого виступу він перевершив самого себе. Навіть тітка Рут мусила визнати: «Щось у тому хлопцеві є». По закінченні дискусії він прибіг нагору до Ільзи й до мене.
— Ну, Емілі, чи ж не був я сьогодні найкращим? — хвальковито запитав він. — Я знав, що в мені це живе, та не знав, чи подужаю це видобути, виявити… Коли починав, то відчував, що язик мій не хоче мені коритися, але потім я угледів тебе. Ти поглянула на мене так, мовби хотіла сказати: «Можеш — і мусиш!» І я відчув себе паном становища. Ти перемогла, Емілі!
Поводження Перрі, з огляду на присутність Ільзи, не було тактовним. Таж Ільза працювала з ним годинами, мучилася, не шкодуючи ні сил, ні часу. Їй не подякував жодним словом, все припало мені, чиєю єдиною заслугою були заохочувальні погляди під час його промови.
— Перрі, ти просто невдячний варвар, — кинула я й подалася геть. Ільза ж була настільки засмучена, що вмить зайшлася плачем. Відтоді вона з ним не розмовляє, а той неотесаний Перрі навіть не розуміє, чому.