Тітка Рут була вже в буквальному сенсі приперта до стіни — далі задкувати було нікуди.
— Пам’ятаю, аякже! — роздратовано відказала вона.
Тітка Рут розчервонілася. Емілі приглядалася до неї з цікавістю. Невже тітка Рут уміє червоніти? Рут Даттон і справді довелося пережити в далекому минулому кілька тяжких місяців. Як було їй вісімнадцять років, супроти неї так само свідчили неспростовні начебто факти. А проте була неповинна, цілком неповинна, принаймні не мала наміру тікати з коханим — подібно до того, як учинила мати Емілі. Вона стала тоді жертвою фатального збігу обставин. Батько, однак, їй повірив, і вся родина знову прийняла її у своє лоно. Рут Даттон аж затремтіла на спогад про ті страждання, що їх довелося тоді зазнати. Далі сумніватися щодо Емілі вона не сміла, втім, одразу визнати свою поразку не бажала.
— Джиммі, — сказала вона гостро, — може, нарешті відступиш від мене і сядеш? Припустимо, що Емілі каже правду. Шкода, що вона не сказала цієї правди одразу, що так довго її приховувала. Я впевнена: той пройдисвіт закоханий у неї по самісінькі вуха.
— Ні, він тільки просив моєї руки, — холодно відказала Емілі.
Три вигуки — з трьох вуст. Здобутися на слово подужала сама лише тітка Рут.
— І ти збираєшся віддати йому її?
— Ні. Я відмовляла йому щонайменше дванадцять разів.
— Добре, що стало тобі на це розуму. Теж мені партія — небіж Томаси!
— Небіж Томаси чи не Томаси, у цьому разі не має значення. Якщо йдеться про суспільне становище, то за десять років Перрі Міллер стане людиною, чия пропозиція руки і серця зможе ощасливити навіть Мурреївну. Але тип юнака, який репрезентує Перрі, мені не підхожий. Не таким я волію бачити свого майбутнього чоловіка.
Невже це Емілі, ота висока молода жінка, що холодно розтлумачує причини своєї відмови Перрі, говорячи про «тип» юнака, який не відповідає її вимогам? Елізабет, Лаура і навіть Рут дивилися на неї так, мовби ніколи доти її не бачили. Їхні очі випромінювали повагу — щось нове у їхньому ставленні до Емілі. Всі троє пам’ятали про Ендрю — аж ніяк не забували! — та поки він освідчиться, поки Емілі стане дорослою! Аж раптом довідуються, що факт освідчення вже відбувся, і то дванадцять — щонайменше — разів. Тієї хвилини позасвідомо вони перестали вважати Емілі за дитину. Відтак сімейний суд над провинною дівчиною став уже недоречним. Відчували це, хоч не здавали собі справи, що підсвідомо думають саме так. І найкращим доказом цього стала несподівана заувага тітки Рут. Проказала її так, ніби зверталася не до племінниці, а до Лаури чи Елізабет.
— Уяви-но, Емілі, якби хтось угледів Перрі Міллера, що сидить на підвіконні о тій порі? Що б він подумав?
— Авжеж, я чудово тебе розумію, тітко Рут. Однак я хочу, щоб ти зрозуміла й мене. Я вчинила дурницю, відкриваючи вікно й розмовляючи з Перрі, — визнаю це. Але я не очікувала, що ми будемо розмовляти довше, ніж хвилину-другу, тим часом я вмирала з цікавості, що відбувалося у пана Гарді. Ну, й забула про час, а хвилини минали…
— То що, Перрі Міллер був присутній на обіді в подружжя Гарді? — вражено запитала тітка Елізабет. Усталений Мурреївський світ перевертався догори дриґом! Небіж тітки Томаси заходить на вулицю Королівську в Шрусбері! Водночас тітка Рут із жахом пригадала, що Перрі Міллер бачив її того вечора в червоному фланелевому халаті. Давніш це не мало би жодного значення, адже Перрі був тільки нікчемним плебеєм, однак тепер він буває в гостях у самого пана Гарді…
— Так. Пан Гарді вважає, що він блискуче проявив себе у дискусії, і твердить, що Перрі чекає велике майбутнє, — відповіла Емілі.
— Добре, — знехотя просичала тітка Рут, — а все ж я хочу, щоб ти припинила мандрувати глупої ночі моєю господою з метою десь притулитися й писати свої оповідки. Якби ти лежала тоді в ліжку, як личить добре вихованій панні, то нічого такого не трапилося б.
— Я не писала оповідання! — аж скрикнула Емілі. — Не написала ще жодного слова, взятого зі своєї уяви, відколи обіцяла тітці Елізабет, що писатиму саму лише правду або не писатиму взагалі. Таж я вже казала, що спустилася донизу тільки по книгу «від кузена Джиммі».
— І ти не могла зачекати до ранку? — напосідала тітка Рут.
— Облишмо ці марні допити, — озвався кузен Джиммі. — Я, знаєте, голодний. Жінки, займіться-но вечерею!
Елізабет і Лаура покинули вітальню так слухняно, неначе розпорядження щодо вечері пролунало з вуст самого Арчібальда Муррея. За хвилину й Рут подалася слідом за ними. Справа повернула на інше, і це стало для неї чималою несподіванкою. Але мусила відступитися: так чи так, а загроза великого родинного скандалу минула.