Захлюпала вода, коні затупотіли і козаки з гиканням вискочили з яру. Здійнялася пилюка у степу. Чулись пташині співи, чомусь схожі на її плач. Вона тепер не робила жодних зусиль і лише здригалася усім тілом.
Кінь уже стояв, готовий продовжити шлях. Тубілай спустився до води і наповнив бурдюк. Тепер можна. Дівчина лежала тихо, дивлячись у небо крізь листя дерев. Він налив води у долоню і обмив її обличчя. Впиваючись у його тіло, дівчина таки прикусила собі нижню губу і тепер ранка кровоточила. Отже, його кров змішалася з кров’ю цієї невірної. Вона гарна, наче небесні зорі, навіть тепер. О великий Аллах…
— Як тебе звати, невірна? — запитав Тубілай, омиваючи і своє обличчя.
Її звали Марією, але у відповідь яничар-ага отримав лише зневажливе мовчання.
Вони виїхали з яру і поскакали у степ, завертаючи на південь.
Про користь сексу
Це була порядна діра, якщо сприймати з позицій Інги — а їх я вже встиг добре вивчити.
— Коли та дама прийде, скажи їй, будь такий добрий, щоб хоч столики нормально повитирала — дивитися бридко… — цим єдиним зауваженням вона висловила невдоволення умовами, у які потрапила.
— Гаразд, — я знизав плечима і, схилившись, глянув на відблиск поверхні, яка їй не сподобалася. — Провінція…
Вона добряче втомилася. Машина стала ще однією краплею, оскільки поломка була серйозною, а необхідну деталь довелось замовляти. Переколовши волосся на потилиці, Інга склала руки над головою і відкинулася на спинку крісла, дивлячись у стелю. А я таки перейшовся мимоволі поглядом по її бездоганній фігурі, адже бачити цього вона не могла. До такої погляд прилипає сам. Навіть якщо у голові стільки думок і усі такі важкі й невтішні… Вона дивилася на мене. Виявляється, я відволікся.
— Ти якийсь дивний, — промовила Інга. — Розглядаєш мене як у стриптиз-барі, а думаєш хтозна про що.
— Пробач, — сказав я, отямившись. — Мені дійсно є про що подумати.
— А очі працюють на автоматі… — глузувала вона.
— А що дивного? Ти ж вся така… Пробач. Залицятися не буду, не переживай.
— А я не переживаю, — засміялася вона. — У таких випадках даю собі ради, без проблем.
— Знаю, — скривився я. — За кілометр видно.
— А у нас інакше не виживеш. Треба або гідного мужика мати, або самою мужиком бути, — у цих словах я не почув злості — лише спокійне розуміння життя. — І того часом недостатньо. От як у ресторані. Був би мені екстрим… Давай, я тобі ванною поступаюся, хочу просто посидіти.
При цій жінці, яка за ліком років виявилася «тигром», а місяців — «скорпіоном», можна бути лише «Івановим» — це я давно зрозумів, та боротися не збирався. З ким боротися я мав і без неї.
— Ну, для тебе гідного мужика в усій країні, схоже, не знайдеться, — кинув я з коридору, беручись господарювати.
— Дуже дякую — обізвалася Інга. — Порадував. Хоча… мені вже однаково. Можна і так дожити. А претензії, до речі, у мене стосовно цього доволі скромні.
— І можна дізнатися які? — запитав я, домивши ванну. — Ні, я не збираюся претендувати, не подумай. Просто цікаво. Які ж запити у таких жінок щодо нашого брата.
— Банальні, — скривилася вона. — Щоби був порядною людиною, не залежав від пляшки, не зробив западло у відповідальний момент… Ну, звісно, щоб було цікаво з ним поговорити. Розумієш? Щоб я поважала його як людину.
— І це все?! — здивувався я. — Нормальна позиція. А… ну, словом, руки-ноги… брови…
— А руки, ноги і член у всіх, у принципі, однакові, — ущипливо промовила вона. — Достатньо, щоб усе це не було нижче середнього.
— Дивно… — знітився я, закриваючись у ванній. — Запити у тебе надто скромні.
— Скромні?! — вигукнула Інга. — Навпаки, нереальні. Ви ж усі…
Я мився і слухав лекцію про те, які ми усі деграданти і наволоч, дивуючись, що все більше її розумію. Дійсно, навіщо такій жінці зайві проблеми на власну голову?
— Між іншим, я не образився. Пробач, що у такому вигляді, — я розвів руками, влаштовуючись на дивані. — Футболку довелося випрати.
— Молодець, — здивувалася вона, підкреслено розглядаючи мене — в самих штанях. — Тут ти, звичайно, набагато вище середнього рівня. Давай, тепер я пішла, а ти поквап ту даму, нехай якусь трапезу принесе у номер, якщо у них таке практикується. Ресторанами я вже сита по горло! Давай, на свій розсуд. Тільки мені м’ясного не замовляй, хто їх знає, з якої дохлятини вони тут готують…