Люк уже було розблоковано і крізь нього проглядалися сутінки і місцевість з кущами, серед яких просто на череві лежав наш літак — до землі було зовсім близько. Я зиркнув убік — дверцята до кабіни пілотів були відчинені і з них сюди простягалася чиясь безжиттєва рука.
Він скочив униз першим і подав Інзі руку. Інга була зовсім «ніяка» і мені довелося її буквально зсаджувати. Коли ж я сам скочив у траву, ноги підігнулися, не бажаючи сприймати землю належним чином.
— Хто ви? — запитав я, підводячись на ноги. — Де ми?
— У Сполучених Штатах, — відповів той, кого логічно було б називати нашим рятівником. — Ідіть за мною.
— Куди? — витиснула з себе Інга. — Хто ви? Хто ці люди, котрі везли нас?
— Розвідка цієї країни. ЦРУ, — його пістолет ліг у звичне місце.
— А навіщо ми їм?
— У нас немає часу, — незнайомець подав руку. — Зараз тут усе ритимуть: кожен кущ, поки не знайдуть вас. Ви хочете залишитися?
— Хто ви, ще раз питаю? — повторила Інга, у її голосі знову почали звучати знайомі мені нотки.
— Ви бажаєте залишитися? — повторив незнайомець.
Тоді я також подав їй руку:
— Ходімо. Хоч хто б він був, назад до цих я не хочу.
Інга запитливо глянула на мене і я відчув її долоню. Мені вона довіряла.
Вестерн по-українськи
Ми бігли у рівному темпі, не швидко по краю кукурудзяного поля. Американці називають це маїсом, але від нашої кукурудзи він практично нічим не відрізняється.
«Знову в Америці…», «Знову в Америці…», «Знову в А…».
Це була катастрофа.
Потрапити сюди знову, ще й таким чином і тепер бігти за цим навіженим, тягнучи за собою Інгу. На куті поля, де до траси було рукою подати, він зупинився і наказав перевдягатися. У мішку, що від самого літака ніс цей чолов’яга, був наш одяг.
— Не стій!
Штовхнувши Інгу ліктем, я кинувся стягати «тюремну робу».
— Колготи, будь ласка, не порвіть, — спокійно промовив він на запитливий погляд Інги, не збираючись, звісно, відвертатися. Стояти до когось спиною було не в його правилах.
Перевдягання давалося важко. Мої ноги не потрапляли у штанини, а що вже казати про бідну Інгу!
— Приводьте себе до ладу, — він подав їй сумочку. — Дві хвилини на все. І слухайте мене уважно. Єдине наше спасіння — загубитись у великому місті. Це — Чикаго, — він невизначено махнув рукою уздовж траси. — Ми маємо дістатися туди швидше, аніж вони розгорнуться. Якщо не встигнемо — кінець, тут нас виловлять швидко. Ви говорите англійською?
— Звичайно… — витиснула з себе Інга.
— А ви?
Звісно, я не збирався відкривати йому, що вісім років прожив у Штатах. Схоже, він цього не знав, тому я лише кивнув головою. Нехай у мене залишиться хоча б якийсь зайвий козир.
— Зараз ви вдаєте ділову даму і зупиняєте машину.
— Яку… машину?
— Будь-яку. Тільки не автобус, — він продовжував інструктувати. — Не перебивайте! Робіть те, що я кажу, інакше ваші перспективи погані.
— Тобто… — спробував уточнити я.
— Вас розберуть на шматки у цій поважній установі.
— Навіщо?!
— Я ж казала… — Інга з усіх сил намагалася сконцентруватися і вже розмацькувала пудру по обтертому від поту обличчю, тому цей герой не удостоїв мене відповіддю.
Не знаю, що виявилося вирішальним, але ми — і я, і вона якось автоматично віддалися його волі. І тепер перелякана Інга «голосувала» на узбіччі порожньої дороги, спотикаючись на високих підборах, у яких завжди була на висоті.
Машина почала гальмувати майже одразу, хоч я знав, що американці доволі рідко зважуються підбирати когось на дорозі. Але ж Інга… Він лише приспустив віконне скло, вислуховуючи її плутані затинання про те, що чоловік «сказився» і висадив її з машини просто тут. І не встигло моє серце забитися у передчутті нового екстриму, як наш знайомий тінню майнув по траві, розпластавшись біля дверцят машини. Ще б не умовила. Клацнуло і щойно в дверцятах утворилася щілина, він уже був там. А мене ноги піднесли без команди.
Цей бідака виглядав зовсім розгубленим. Проте тримався як міг і намагався демонструвати стовідсотковий спокій і згоду іти на будь-які наші вимоги. Пістолет дивився йому у бік і від цього губи водія здавалися ще тоншими, а борідка ще більш підкресленою. Він і не збирався ставити зайвих запитань, а тільки міцніше обхопив кермо.