Я заплющив очі і занурився у сон. Усе відбулося швидко. Миттєвий політ змученої свідомості на чотириста років назад, щойно я відпустив її. У часи, коли, якщо вірити Марку, наше життя так круто змінило свою траєкторію. Може тому мене завжди й тягло туди з такою силою? Може саме через це рука, призначена тримати кермо автомобіля та олівець, прагнула взяти ятаган, а мрії ставали такими химерними?
Слід у темряві
У двері постукали.
— Дуже мило з вашого боку, — промовила Інга.
— Я ж намагаюся переконати вас, що ви не полонені, — пояснив Марк. — А ви далі за своє. Сподіваюся, ви добре відпочили.
— Нормально, — я сів на ліжку, чомусь відчуваючи ніяковість. Можливо, тому, що лежав у ньому щойно поруч із жінкою, на яку більше заслуговував той, хто увійшов.
Але Марка, схоже, такі питання аж ніяк не хвилювали.
— Ви більше не думаете, що я збираюся вас ґвалтувати? — він подивився на Інгу. — Бачите, я навіть не маю нічого проти, щоб ви були поруч і наодинці з тим, хто вам більше до вподоби.
— Вважайте, я оцінила ваш жест, — сухо відповіла вона.
— А це не жест. Я намагаюся побудувати у нашому маленькому суспільстві відносини, які допоможуть вижити ось тут. До речі, щоб вижити, потрібно снідати. Збирайтеся і ходіть до кухні, я вже приготував. Наступна черга когось із вас.
— А де ви взяли продукти?
— У супермаркеті, де ж іще.
— Ви… хочете сказати, що залишали нас? — здивування просто читалося на обличчі Інги.
— Я був поруч і в разі небезпеки повернувся б. А… — він спробував посміхнутися. — Ви мали на увазі інше. Просто я розумію, що вам невигідно втікати від мене. І ви, сподіваюсь, поступово у цьому переконаєтеся.
На столі вже був сніданок.
— А де Іван? — поцікавився я.
Довелося прогулятися до лабораторії. Іван їв сендвіч і далі припнутий до труби опалення.
— Нам ще потрібно вирішити деякі питання і тоді він буде поруч з нами.
Хвилин з двадцять нам з Інгою було не до питань. А коли ми задовольнили перший апетит, Марк сказав:
— Я хочу знати, що ви вирішили.
— А я хочу знати, що ви плануєте, — відповіла Інга.
— Ми побудемо тут ще кілька днів, доки все не заспокоїться хоча б зовні, і вони зрозуміють, що не взяли нас зопалу. Після цього я маю знайти Віллі.
— Треба думати, це людина, у якої ота ваша сироватка, — дивлячись йому в очі, випалила Інга. Сарказм і неприхована відраза так і перли з неї.
— Саме так. — Не зморгнувши відповів Марк.
— А після цього ви вколете її мені у вену і зґвалтуєте.
— Ні, — спокійно заперечив Марк. — Після цього, якщо нам удасться його знайти, ви отримаєте неспростовні докази достовірності того, про що я вам розповідав.
— …і ляжу сама! — знову почала розпалюватися Інга.
— Я розумію, що така істина вас не влаштовує, — розвів руками Марк. — Але істина завжди існує незалежно від бажання людей. Ви ж спочатку здавалися мені значно сильнішою, принаймні, не здатною впадати в істерику під впливом зовнішніх обставин.
Інга мовчки проковтнула це. А Марк, який, здавалося, бачив її наскрізь, вів далі:
— Що ж до останніх ваших слів… Ви мені сто років не потрібні як жінка, тим паче коханка. Не схочете допомагати мені — ваша справа. Я знайду іншу жінку для себе і навіть для вашого супутника. Та навіть і сталося б це між вами — це також було б на користь справі.
— Справі?! Ви чисто з глузду з’їхали… — Інга обурено похитала головою. — Я не дозволю, щоб ви ввели мені якусь гидоту, хоч у чому б ви мене переконували і які б казки вигадували! Ви розумієте це?
— Гаразд, — розвів руками Марк. — Може, ви хочете взагалі піти? Йдіть. Нехай гидоту вводять вам вони. Дійсно гидоту. Як уже робили у тій машині.
— Звідки ти знаєш? — це вирвалось у мене само.
— Я багато чого знаю, але ж ви мені не вірите. У мене є тут справа. Я зроблю її будь-що. Вас кривдити я не можу, адже ви такі самі як і я. Наскільки це можливо, намагатимуся оберігати вас і буду сподіватися, що колись зрозумієте і повірите. Але запам’ятайте, — він зробив паузу, обводячи нас поглядом. — В останню мить, коли у мене ще буде шанс врятуватись, я вас покину. В інтересах цивілізації.
Інга відвернулась і мовчала. І тоді я запитав:
— Гаразд, Марку, ти скажи, як збираєшся це робити? Припустимо, яка роль відводиться нам?
Інга так зиркнула на мене, що стало не по собі.
— Бути біля мене і слухатись. Я маю знайти чоловіка, який володіє сироваткою. Хоча для мене він не лише джерело сироватки.