— А я все чекав, коли ти це запитаєш, — скривився Стенлі. — Немає тут ніяких неймовірних співпадінь. Зате є доволі звична річ — елементарна, навіть я б сказав, дитяча помилка людини, яка робить важливу справу у психологічній напрузі. Отож, помилився і наш друг Емісар. Вигадавши такий дотепний спосіб отримання грошей, серед своїх ознак він просто забув указати стать. Забув отаку найочевиднішу людську ознаку! І угода з банком оформилася документально без неї. То ж формально Емісаром тепер може бути й жінка, аби тільки мала усе решта те саме. Погодься, кумедна помилка, хоча й не фатальна. Просто припустившись її, Емісар не використав нагоди зменшити коло можливих претендентів «бути ним» ще удвічі. Ну і, звісно, якби не ця помилка, ти б не мав хмм… задоволення познайомитися з такою неординарною жінкою.
Пропустивши його заштрик, я подумав зовсім про інше. Ми з Інгою ставали наче пов’язаними жахливим ланцюгом. Оступившись, кожен з нас міг потягнути у прірву іншого.
— Ось такі пироги, друже, — мовив Стенлі, закладаючи ногу на ногу. — Тепер хтось із вас зайвий. Отримавши Інгу, росіяни не можуть скористатися нею як Емісаром доти, доки знають, що ти живий і протилежна сторона може пред’явити тебе як другого Емісара. Тепер ти розумієш, що її життя прямо залежить від того, наскільки надійно ми зуміємо заховатись.
— І які ж ваші плани? — не витримав я.
Він знову їдко посміхнувся:
— Не можу. Сам розумієш. Надто багато тих, хто готовий вдатися до негуманних методів, аби розв’язати тобі язика. Проте є дещо схожа тема — наші плани. Не зовсім те саме, але зачепити її можемо, якщо ти погоджуєшся.
У нього була манера висловлювати думки настільки детально, що аж нудь брала, проте він був правий. Це не зовсім одне й те саме. Але куди я мав подітися?
— Дійсно, куди тобі подітися? — згодився Стенлі. — Ти, звісно, не полонений. Та яке там… от зараз влупиш мене стільцем і підеш на усі чотири боки. Тільки ж далеко не зайдеш, гадаю, у цьому ти переконався. Та й ризикуватимеш за таких розкладів не лише собою, а й Інгою. Не заперечую, моє життя також ускладниться у цьому разі, але не настільки. У мене ще будуть варіанти, в яких тебе немає. Не буду приховувати — вони не настільки привабливі, але на біду згодяться. То ж я веду до того, що наша співпраця є взаємовигідною. Ти згоден?
— Хто зна… — я спромігся лише знизати плечима. — Де гарантії, що ви мене не використаєте? Так, ви мене врятували, як і Марк свого часу. Але звідки я можу знати з якою метою? А у світлі того, про що ви розповіли, цілком вірогідним є те, що я відіграю роль, ви отримаєте своє, а далі кинете мене отим усім хижакам зі спецслужб. Знову ж таки Інга? І вам також не потрібен другий Емісар! І ви зацікавлені прибрати Інгу за умови, що маєте мене! Або, навпаки, ліквідувати мене, якщо раптом Інга опиниться у ваших руках.
— Я розумію тебе, — зітхнув Стенлі. — Але ж і я змушений лише сподіватися, що не отримаю від тебе удару в спину. Бачиш, нас лише двоє. А якщо ми дійдемо згоди і діятимемо разом, то будь-які самостійні дії з твого боку, не узгоджені зі мною, теж можуть виявитися для мене таким ударом. Що ж мені робити? Я дійсно не можу надати тобі аргументів, аби переконати. Я дійсно не зможу реально контролювати кожен твій крок. Нам обом залишається лише вірити. І діяти за принципом, що з двох зол обирають менше. Я розумію, що приємніше сидіти вдома на канапі з якоюсь красунею і не знати ніякого Емісара. Але у разі, якщо це неможливо, краще вже бути зі старим Стенлі, аніж з котроюсь із сторін, названих мною. Тим паче, досвід спілкування з ними у тебе вже є. Вирішувати тобі.
— Гаразд, — промовив я, не знаходячи протидії його логіці. — Але перед тим як вирішити, давайте все-таки про наші плани.
— А це і є наші плани, — в тон мені відповів Стенлі. — Жити тут тихо й непомітно, поки супротивники самі не нададуть нам можливості викрутитися з цієї ситуації. А це трапиться обов’язково.
— Не надто конкретно, — пошкодував я. — Тоді уточню сам: мене цікавить Інга. Що буде з нею?
Він думав якусь хвилину, а потім промовив:
— Обіцяю тобі, коли ми вестимемо переговори з ними, її звільнення обов’язково буде серед наших вимог. Я не можу відкрити тобі деяких розкладів, але на той час вони значною мірою від нас залежатимуть, тому домовленість буде досягнута. А виконання своїх обов’язків нашою стороною буде неможливим без твоєї доброї волі, що автоматично зобов’язує мене врахувати твої вимоги, тим паче такі несуттєві.
— Гарно усе виходить, — я похитав головою. — Але запам’ятайте: я не ворухну пальцем, якщо не буду впевненим у безпеці Інги. І ви мене не примусите.