Я не забув навичок, набутих під керівництвом Іллі. На дисплеї ноутбука відображалося завантаження, і от я вже зазіхнув на таємницю. Чашку кави випив узахлин і переді мною висвітився ознайомчий сайт. Мені пропонували обрати мову для ознайомлення з матеріалом. Української у переліку не було, я обрав російську. Взагалі перелік мов був невеликий. Крім російської пропонувалась англійська, німецька і ще якась, я не міг розібрати яка. Річ у тім, що назва кожної мови у таблиці писалася нею ж. Якщо для російської потрібно було обрати в меню «русский», англійської — «english», то навпроти цієї мови було накарябано взагалі невідомо що.
Російська версія увімкнулась, і я побачив нумерацію розділів, на які був розбитий матеріал, що займав майже увесь простір цього носія — два гігабайти. Обравши навмання третій розділ, я прочитав його назву — галеологія. Скидалося на якусь науку.
Галеологія виявилася наукою про побудову матерії. Проте це не було щось з розряду філософії, хоча сама матерія, наскільки я розумів, була суто філософським поняттям. Галеологія вивчала матерію з якогось фізичного погляду. Розділ історії розвитку галеології я пропустив і взявся до суті. Тут писалося приблизно те, що я знав навіть за умов не надто великої ерудиції. Речовина складалася з молекул, молекули з атомів, атом у свою чергу з ядра, навколо якого бігали по орбітах електрони. Щоправда, термінологія дещо відрізнялася від звичайної, тієї, що вивчали ще у школі на уроках фізики. А от далі пішло-поїхало…
Усі речовини, уся матерія, що є навколо нас, узагалі складала у сукупності нашу планету, це я також розумів. А планета наша оберталася по своїй орбіті навколо Сонця, яке було наче як ядром, а Земля, Марс і усі решта — електронами. І усе це разом, тобто наша сонячна система, становило один атом від молекули якоїсь — виходило так — гігантської речовини, яка також належала до якоїсь планети, ще незрівнянно більшої. А ця планета у свою чергу знову-таки оберталася навколо свого сонця і ця, за нашими мірками, надгігантська система була у свою чергу також… атомом якоїсь речовини — ще більшої. І так можна було рухатись безкінечно, як у цьому напрямку до більшого, так і у зворотньому до меншого. Адже будь-яка маленька молекула з нашої Землі була мікроскопічною міжпланетною системою, планети якої також складалися з атомів, кожен з яких також був… І у напрямку зменшення також можна було рухатися до нескінченності.
Про таке я чув уперше.
Голова боліла й йшла обертом і без того, щоб спробувати осягнути якусь галеологію. Я клацав мишкою і гортав комп’ютерні сторінки, які намагалися мене переконати, що навіть увесь я таким чином складаюся з безлічі міжпланетних систем, таких собі мікроскопічних, адже моє тіло, як і будь-яке інше, складається з молекул і атомів. Отже, якщо мене застрелить хтось із несамовитих ворогів Стенлі, це обернеться крахом не одної цивілізації, адже на багатьох планетах — атомах мого тіла існує життя.
Маячня!!!
І оце варто було тримати за стількома замками, ще й замурованим у стіну?!
Набираючи люті, я перескочив на іншу гілку по каталогу і відкрив розділ «Культура». Але одразу ж і вийшов, оскільки там взагалі була мара, яку зрозуміти не вдавалось. А зайшовши до розділу «Історія», я вирішив почати з кінця.
Побачивши моє роздратування, менеджер підійшов до мене і запитав чи все гаразд. Я заспокоїв його і, замовивши ще кави, ковзнув до останньої сторінки, гортаючи швидко назад. Ну, хоч це піддавалося розумінню. У стислому викладі тут ішлося про те, що відбувалося у цьому скаженому світі. Ірак, до цього Афганістан, Радянський Союз, холодна війна, гонка озброєнь, перший космонавт, Гітлер… Розділ був стислою енциклопедією. Якщо б мати час, то і до Македонського можна дійти. Я збирався закрити розділ, та палець автоматично перекинув курсор назад. Не міг же я пропустити своєї улюбленої теми. Європа… десь тут. Ось. Туреччина. Правління Сулеймана II, корпус яничарів…