Выбрать главу

Нові земляни гинули у катаклізмах тих часів, вироджувалися, не здатні для продовження роду знайти собі подібних у натовпах людей, губилися і знищувалися сироватки. Звісно, усі придатні для відродження цивілізації не могли володіти інформацією у повному обсязі. Все знали тільки обрані. На них і покладалася місія пронести оце, частину чого я зараз тримав у руках, крізь століття і надати міжгалактичній комісії.

Стенлі не поспішав повертатися, і увечері (вдень я таки мав заплющити очі), мотельний ноутбук знову був зі мною. Однаково зробити для себе чогось більшого зараз я не міг. Можливо, і цим я не скористаюся ніколи, але за вечір і півночі мені вдалося принаймні осягнути, що таке міжгалактична комісія. Це не були дядьки у скафандрах, які одного прекрасного дня могли з’явитися з літаючої тарілки і з вдячністю прийняти оцю флешку, аби потім покарати жорстоких флоїдів. Довелося ще раз пройти галеологію, щоб уявити, що вони, як і самі флоїди, дійсно не мають рук, ніг і ще чогось, характерного для нас.

Мої лікті спиралися на потертий стіл, деревина і лакове покриття якого, як і загвинчені у нього шурупи, складалися з різних атомів. І якби замість ноутбука у мене був якийсь надпотужний мікроскоп, якого люди ще не вигадали, я б зміг побачити їх на власні очі. І з мільярдів цих атомів міг би обрати один, що був центром-сонцем, навколо якого оберталися електрони-планети і на одному з них, де були сприятливі умови, як ото на нашій Землі, я б міг виявити якусь форму життя. Зовсім не зрозумілу для мене, без рук-ніг і усього решта, але зі своїми радощами й бідами. І тоді я міг би бути для них або чимось на кшталт флоїдів або ж, навпаки, міжгалактичної асоціації. А вони, потерпаючи від моїх втручань, також не змогли б осягнути своїм примітивним розумом, яким це маю бути я з двома руками й ногами, так само, як і я сам зараз не міг уявити собі флоїдів, не зважаючи на докладне тлумачення складених невідомо ким комп’ютерних сторінок. І вони — оці, зі столу, також не мали б сил протидіяти мені, як не змогли свого часу земляни протистояти флоїдам.

Флешку на свій страх і ризик я вирішив залишити при собі. Здавалося, я прочитав усе, що тільки міг хоч якоюсь мірою розуміти. І на той час, коли Стенлі постукав до кімнати, вже не чіпав її.

— Я так розумію, у тебе все гаразд, — пильно глянувши на мене, промовив він.

— Гаразд буде, коли я опинюся подалі від цієї мари, — відповів я. — І не сам, а з Інгою.

— Сподіваюся, це станеться післязавтра.

Мені не причулося. Він сказав — післязавтра.

Я дуже хвилювався, аби прозорливий старий не запідозрив чогось, зустрівшись зі мною поглядом. Тепер він сам допоміг мені, промовивши слово, від якого на моєму обличчі більше не відбивалися тіні флоїдів.

Післязавтра!

— Хвилюватися не потрібно, — зауважив Стенлі. — Завтра ми відбуваємо звідси, ти пройдеш експертизу в одній з клінік, указаних у банківській угоді. Післязавтра, маючи на руках необхідний медичний висновок, звернемося до одного з філіалів банку і проведемо необхідні операції.

— А далі?

— Далі ти вільний.

— Як вільний? Ви хочете сказати, що вийшовши з банку, зможу іти на усі чотири? А як же та мафія, від якої ми ховаємося, дотримуючись хтозна-якої конспірації? А як бути з тим, що я став свідком розбірок між вашими агентами і викраденням чогось, не знаю чого? Ви отримуєте гроші і залишаєте мене їм — хто швидше хапне?

— Не треба так багато слів, — підняв руку Стенлі. — Ти усе зрозумієш згодом.

— Це ви так кажете, зараз, — я підвівся і заходив по кімнаті. — А як насправді — хтозна.

— Ти сам візьмеш участь в операціях і все бачитимеш. На твоєму рахунку, тобто на рахунку, який належить Емісару, не залишиться жодного цента. І вони одразу це побачать, адже за рахунком стежать.

— А чому б їм не прибрати нас до рук просто там, на місці? Або при вході до банківського офісу.

— Тому що філії банку розкидані по всій країні, їх по декілька у кожному місті. У росіян немає стільки агентів, щоби перекрити усі. Американці при бажанні могли б, але не знають тебе в обличчя, як і мене, до речі. Готівки, як ти сам розумієш, на руки ми не отримуватимемо, тож операція пройде швидко. Кілька хвилин — і рахунок Емісара порожній. На цьому твої неприємності скінчаться. Що ж до схову… Усі мої агенти, які бачили тебе, мертві. Ну так же ж? А той, хто втік… Хмм… — керівник мій посміхнувся самими кінчиками губ. — Коли він розбереться з вмістом, то засяде у якійсь дірі тихо, наче щур, і власної тіні боятиметься.