— Гладко виходить, — пробурмотів я. — А чому б американцям не взяти нас просто біля столу, де підписуватиметься угода? Нахабно заламати руки і вивести, не давши зробити цього, а у своїх підвалах потім уже розбиратися.
— Це передбачено, — заперечливо похитав головою Стенлі. — Я найняв два десятки журналістів з найвпливовіших видань. Світових видань! Вони увійдуть разом з нами і зніматимуть усе, вестимуть репортаж. Прямий репортаж. Самим же процесом безпосередньо керуватиме відома адвокатська контора. Не той випадок. Не виплатиться їм такий вестерн. До того ж, у мене є що віддати цій газетній братії, таке, що дійсно їм не виплатиться.
— А Інга? — запитав я, відчуваючи, що розмова поступово набирає ділового характеру.
— Буде тобі Інга. Доки вона не увійде до банку і не сяде поруч з тобою, ти не підписуватимеш документів.
— Я не підписуватиму, присягаюся, — промовив я, дивлячись йому в очі. — Я кохаю цю жінку і заради неї піду на все. І повірте, з легкою душею нароблю дурниць, які вилізуть боком і вам, якщо не буде по-моєму.
— Все?
— Вам-то який зиск? — запитав я наостанок. — Ви як потім вийдете, володіючи цим чорним капіталом? Скажіть, однаково ж бачитиму, куди переводяться гроші.
— Бачитимеш, — погодився Стенлі. — От тоді й дізнаєшся. Ти забув, що до післязавтра у тебе ще є шанси потрапити під дію… негуманних методів.
— Якщо не слухатимуся вас, — не приховуючи жовчі, закінчив я його фразу.
— І навіть якщо слухатимешся, — похмуро відпарирував старий. — Їдьмо. Про всяк випадок заночуємо в іншому готелі.
Я мовчки спостерігав за зборами того, хто, втративши таємницю цивілізації землян, яку так ретельно оберігав, збирався йти післязавтра за грошима Емісара. І нехай мені не дожити до Міжгалактичної комісії, якщо я хоч щось у цьому розумів.
Післязавтра розв’язка. І я відчував себе не готовим зустріти її обличчям уперед.
Незворотна фаза
Те, що процес дійсно перейшов до незворотної фази, я зрозумів у клініці Центрального шпиталю штату Колорадо. Тут уже чатувала юрба журналістів. На нас упритул дивилися камери. Багато хто з них вів для своїх телекомпаній одразу прямий ефір. Ми були у центрі уваги. Представники адвокатської контори фіксували кожний наш крок. Як зміг організувати усе це Стенлі, я не знав, адже не знав найголовнішого — ким він був, і розумів лише одне — ця акція є його офіційним виходом на поверхню. Легалізацією. Тільки такий сенс мала армія журналістів — завадити його знищенню тими, кого ця легалізація не влаштовувала. І якщо його задум вдасться, невдовзі я також знатиму все.
А що як акція і є демонстрацію стану речей перед отією Міжгалактичною комісією?
Мало сказати, що почувався я вкрай кепсько, роздягаючись перед численними камерами і віддаючи своє тіло другій, більш реальній комісії — фахівцям цього шпиталю. На додаток обличчя парило під маскою, яка була передбачена угодою і мала служити подальшому захисту моєї особи. Кепсько було не від цього. Я відчував, що сьогодні станеться щось таке, чого передбачити неможливо поза всяке бажання, навіть якби й вдалося прочитати перед цим зміст усіх викрадених флешок Стенлі. Але запропонувати чогось свого я не міг, тому й слухняно плив за течією.
Обстеження зайняло три години, і під пильною увагою журналістів нашим адвокатам було передано документ про те, що представлена людина, тобто я, дійсно відповідає даним медичних висновків. Емісаром я так і не став, Стенлі вписав мене умовно як Пітера Сабецкі. Повноважний представник комісії доктор Браун мав їхати з нами до банку, щоб особистим підписом засвідчити правдивість наданого висновку. Мені навіть вдалося зазирнути у цей папір, у якому було записано про мою декстракардію, групу крові і все решта, на що звертала увагу банківська угода. Стояв і мій підпис. Точно таким я мав «підмахнути» й відповідний папір у філії банку, звільняючи загадкового Емісара від важких і небезпечних мільярдів.
Ще у шпиталі мене пристібнули кайданками до Ричарда Вілсона — представника нотаріальних служб, який особисто відповідав за неможливість підміни людини у масці, тобто мене. Щось кольнуло під грудьми справа, а може й зліва, коли замок клацнув на моєму зап’ястку, намертво з’єднавши мене з цією людиною. Хто знає, хто він насправді?