Звук, що пролунав, був глухий і зі свистом, наче плюнули у порожню пляшку. Рука Стенлі смикнулась якось убік, а зброя гримнула та покотилася по підлозі і лише тоді залом рознісся вигук натовпу. Це ще не був крик, лише схлип подиву, несподіванки. Друга рука Стенлі майнула за вилог одягу, але одразу «плюнуло» вдруге, і він, отримавши кулю в живіт, розтягся на підлозі. Один із журналістів, які оточували нас, тим часом уже робив крок уперед, виходячи з натовпу. А далі камера його якимось чином розлетілася на шматки, залишаючи у руках автомат. З тріском роздерлася блискавка його куртки і всі побачили вибухівку, обвішану навколо тіла. У тому, що це вибухівка, не сумнівався ніхто.
— Усім лягти на підлогу, зберігати спокій! — гучно промовив він. — Невиконання наказу — відкривається вогонь. Офіс буде підірвано. Службі охорони негайно вийти з приміщення банку!
Інга скрикнула, тулячись до мене. Крик застряг у моєму горлі.
Це був… Марк.
Він стояв, затулений помічником керуючого, якого обіймав ззаду за шию. Перед ним повкладалися, обхопивши голови, журналісти. Тримаючи пістолети наперед себе, задкували і вислизали крізь двері охоронці у спецформі. Між журналістами корчився і стогнав Стенлі.
Згрібши Інгу, я також упав на підлогу.
Тубілай їхав на власному коні, посередині групи воїнів, яких вів Менгу-Гірей. Татари пильно стежили за чужинцем, а той не виявляв жодних ознак хвилювання. Тепер уже ятаган приємною вагою муляв стегно. У таборі буджаків давно чекали.
Вони зупинилися один навпроти другого.
— Я радий, що цей похід не був нашою останньою зустріччю, — промовив Улус, наближаючись до ногайців. — Радий бачити твоїх хоробрих воїнів, з якими ділив усі випробування походу.
— І я хотів цієї зустрічі, — відповів Менгу-Гірей. — Зі мною приїхали кращі воїни.
— У поході всяке бувало, — продовжував Улус. — Але ми привезли гідний ясир, який належить поділити справедливо, щоб ніхто з нас не мав образи на своїх братів. Ти згоден зі мною?
Звісно, розмову цю чули усі воїни, які прибули з обох боків. Стояла тиша, тільки фиркали коні. Усі ловили кожне слово своїх правителів.
Менгу-Гірей погодився, що йому залишалось? А нащадок буджацького бея продовжував:
— Загинуло восьмеро моїх воїнів, тих, кого я вважав найкращими. Твої нукери напали на них, коли їх було ушестеро більше, бажаючи забрати здобич, яка належала усім. Тому справедливо буде вчинити так: тепер, навпаки, моїх воїнів буде ушестеро більше, і тоді вирішиться, хто має забрати ясир від нашого походу.
Менгу-Гірей знав, що досягти справедливості переговорами не вдасться. За ним сила. Улус добре розумів, що ногайський мурза не звернеться за захистом до сераскира і тим паче, до кримського хана. Потрібно було погоджуватися на все.
— Добре, — промовив Менгу-Гірей. — Мої воїни вчинили неправильно. Нехай діється справедливість.
— Буджацьких воїнів було дванадцять проти семи десятків ногайців, — вів своє Улус. — Виходить так, що один мій вершник бився з шістьма вашими. Тож нехай тепер один твій воїн вийде проти шести моїх. Або два твоїх проти дванадцяти. Або десять проти шести десятків. Вирішуй сам. І нехай Аллах розсудить нас.
— Гаразд, — погодився мурза. — Отож, якщо переможе моя сторона, то ясир належатиме мені, а твоє славне військо забереться у буджацькі степи, не чинячи опору?
— Так, — підтвердив Улус. — Ми заберемося негайно і залишимо усіх невільників, здобутих у поході. Усі чують мене!
— Добре, я згоден, — сказав Менгу-Гірей. — Але усе має бути справедливо. Коли мої нукери напали на твоїх хоробрих воїнів, причиною розбрату були жінки невірних, захоплені у поході. І я, розуміючи несправедливість, віддав їх тобі одразу. Тепер ти пропонуєш мені битися на інших умовах, а причина цьому знову жінка з невірних. І ти також її тримаєш у себе. Цю полонянку везли мені. Справедливо буде, якщо ця невільниця перейде до нас. І тоді розпочнемо герць. І якщо переможуть твої воїни, я віддам її так само, як і весь наш ясир. Усі чують, що я кажу!
Тубілай бачив, що не сподобалися слова Менгу-Гірея нащадку буджаків, але обставини змушували його погодитися. Він дав знак і тоді привели Марію. Буджацький воїн тримав її однією рукою і вона йшла, підкоряючись, розуміючи, що неможливо щось вдіяти. Її підвели до Менгу-Гірея і погляд мурзи змінився. Він зрозумів, через що заварилося усе це. Можливо, навіть, прозорливий правитель передбачив, що станеться далі, але щось вдіяти вже не міг.