Він увійшов за якихось п’ять хвилин. Чоловік середніх років у костюмі, тримаючи руки перед собою долонями до нас. Марк зупинив його кроків за десять від себе і промовив:
— Терміново зв’яжіться з вашим центральним керівництвом і повідомте, що я той, хто безпосередньо контролює події у Нью-Йорку. І якщо ваше керівництво хоче розраховувати на співпрацю, йому слід негайно виконати мої вимоги.
Очевидно, про якісь невідомі мені події у Нью-Йорку цей фебеерівець уже знав, тому одразу запитав:
— Які ваші вимоги?
— Машину з ескортом до виходу і літак на найближчому аеродромі — заправлений, без пілота. Даю вам дві години. Не для того, щоб забезпечити машину і літак. Цей час вам на те, аби переконатися у безуспішності ваших дій у Нью-Йорку без моєї допомоги. Це щоб ви зрозуміли, що моє життя і безпека у ваших інтересах. Обіцяю не завдавати шкоди нікому із заручників у разі їхньої розумної поведінки. Чекаю вас за десять хвилин тут.
Тиша стояла у залі, повній людей, яка одночасно здавалася порожньою. Відлуння відбивалося по стінах, коли хтось дозволяв собі кахикнути. Усе знову застигло в напруженому та довгому чеканні.
Це був Марк, тому вже у ті перші хвилини, влаштувавшись на підлозі поруч з Інгою, я знав, як він діятиме. Піде напролом. Упевнений у власній правоті й силах. От тільки не тою була ситуація. Надто загруз він, щоб дозволяти собі діяти за методом термінатора. Ставало дедалі важче від усвідомлення, що він потягне за собою і нас.
Фебеерівець з’явився за п’ять хвилин. Той самий.
— Ваші умови прийнято, — сказав він. — Але у разі їх виконання, які гарантії, що ви дотримаєте обіцянок?
— З мого боку жодних, — відповів Марк. — Проте є гарантії з боку здорового глузду. Якби я дійсно бажав здійснити нью-йоркську справу з найбільшим ефектом, то мав би усе зробити без попередження. Погодьтеся, за ці дві години ви зможете застрахуватися від найжахливіших наслідків. Якби мені потрібна була смерть невинних людей, я б не влаштовував цього спектаклю. Мені ж хочеться лише одного — піти звідси живим і загубитися. У мене, як ви бачите, практично немає фінансових вимог. Я кажу «практично», тому що деякі фінансові питання ми ще обговоримо під час вашої наступної появи тут, але грошей від вашого уряду я не вимагатиму. Це не терористичний акт, я лише маю захистити своє життя, бо ви не залишили мені іншого виходу.
Я зрозумів. Марк влаштував щось у Нью-Йорку для того, щоб диктувати свої умови тепер. Щось настільки жахливе, що умови його приймали одразу. Щось таке, проти чого неможливо діяти. Він здатний на це. Напевно, знову я надто рано його поховав і, слухаючи фебеерівця, дедалі більше переконувався, що шанси вибратися звідси у цього супермена реальні. Але була ще одна обставина. Разом з Марком я «поховав» і нас. І те, що Марк зараз рвоне звідси напролом, ще не означало, що шанс вибратися з’явиться і в нас. Щойно піде цей парламентар, я мав почати власні переговори з Марком. Інакшого виходу у нас з Інгою не було. Але які аргументи у цих переговорах я міг надати? Враховуючи ситуацію у Нью-Йорку і наявність на ньому такої кількості вибухівки, Марк, безперечно, міг скористатися заповітним рахунком і без мене. Очевидно, це й було метою «рятівника цивілізації». Хіба пообіцяти йому ковтати оту сироватку і трахатися з ким накажуть. Це був чорний гумор, який не сприяв підняттю духа. Але чомусь воно прийшло на думку. Чомусь Марк дорожив нами, принаймні до цього часу. І я згадав про флешку у кишені. Те, що залишилося від схову Стенлі. Чи може вона допомогти нам? І якщо так, то як її використати?
Обережно повернувши голову, я глянув на Інгу. Вона притислася до підлоги і дивилася на мене. Просто мовчки дивилася.
— Не бійся, — прошепотів я губами.
Вона зрозуміла і лише ствердно кивнула.
— У вас поранений, — вказав на Стенлі фебеерівець. — Дозвольте забрати його для надання медичної допомоги.
— Ні, — заперечив Марк. — Облиште цю людину. Проте можете прислати сюди медичного працівника, але залишиться він тут і піде потім зі мною.
— Сумніваюся, що він зможе йти, — промовив фебеерівець.
— Поїде, полетить, — спокійно сказав Марк, закриваючи це питання. — Тепер ще одне. Якщо ви приймаєте мої вимоги, прошу вас офіційно, як представника влади, звернутися до усіх присутніх у залах. Бачите, я не прошу вас прибрати снайперів з навколишніх будинків, бо ви добре розумієте, що моя загибель вам не на руку. Люди, які поруч, можливо, охоронці, які причаїлися на поверхах, ще не впевнені у цьому. Зверніться офіційно до них.
— Можливо, краще взагалі вивести їх звідси? — запропонував фебеерівець. — Погодьтеся, вони вже не грають ніякої ролі.