— Кого-кого? Яничарів?!
— Увесь мій проект, — тихо і майже по складах промовив Огарьов, — мав таку назву — «Яничари». Вона не фігурувала навіть у наших секретних документах. Тому для Пентагону радянський проект створення клонів «досконалих солдатів» за допомогою генної інженерії мав зовсім іншу назву, ту, яка писалася у нас під грифом «секретно». Для нас же назва «Яничари» означала спецпідготовку агентів з метою дезінформації ворога, і знали це слово лише четверо людей в усьому Союзі, я вже казав хто саме. Тому й зрадила мене витримка, коли почув його від тебе. Кожного розвідника колись чекає провал. От і там, у банку, коли нерви були на межі, мені здалося, що це мій провал. Що мене-таки «виловили» на Марка і… на тебе. Саме тоді, коли ти вимовив цю фразу, це слово, я вирішив, що ти агент, якому відомо дуже багато, який зумів перемогти мене, але «проколовся», бовкнувши передчасно необережне слово. А «проколовся» я сам… Втрутилася доля. Знайшлася ще одна сторона, для якої слово «яничари» має третій смисл і… неабияке значення…
Інга сиділа з кам’яним обличчям і мовчала. Я знав, про що вона думає. Точніше, про кого.
Літак несподівано кілька разів сильно хитнуло, потім за дверима у напрямку кабіни почувся якийсь грюкіт. Ми злякано принишкли, тільки Огарьов, здавалося, не звернув на це ніякої уваги. І одразу ж наш курс вирівнявся, а на стінках салону чомусь увімкнулися ліхтарі.
— Сподіваюсь, я задовольнив усю вашу цікавість, — заплющуючи очі, прошепотів старий. — Хіба ще… ну, ти й сам мав здогадатися… У підвалі — так… усього-на-всього мильна булька… для Марка… сироватка для зворотніх перетворень. Вони однаково нічого не втямлять… А ми… і так розуміємо, що флоїдів… не буває…
— Ні, не задовольнили, — коротко і впевнено промовив я. — Я все одно вам до кінця не вірю. А з вашої розповіді можу без вагань повірити лише в одне — ви страшна людина. А все решта… Те, що ви тут щойно наплели, воно виглядає гарно і дотепно. Але казочка про Емісара була не гіршою. Та й що казати, ваш науково-фантастичний роман про нашестя флоїдів не менш цікавий. Я свого часу, особливо коли покопирсався у флешці, почав серйозно думати, а чи не повірити. У вас багата фантазія. І ви, схоже, дійсно майстер дезінформації. Хто знає, як з цією черговою байкою? А знаєте, що головне у моїх сумнівах?
Розплющивши очі, Огарьов мовчки дивився на мене.
— Так от, головне тут здоровий глузд. Ваша діяльність понадсекретна і вона дійсно жахлива. А чому мені не дуже віриться у цю останню байку про «яничар» — подумайте самі. Професіонал вашого рівня не може впадати у почуття і викладати свої професійні таємниці, навіть будучи при смерті. Це віддає дешевизною примітивного серіалу. Тим паче, ви ще можете занапастити всю свою справу. Ви ж поки що живі. От зараз десь сядемо, дивись і потрапите ще до лікарні, ну і там як Бог дасть. А ви вже тут «злили» стільки інформації… Ні! Ви самі казали, що розвідник має прораховувати усі, навіть малоймовірні варіанти. Тож…
— Усі, — погодився Огарьов. — Крім зовсім неймовірних. Сісти ми тепер аж ніяк не зможемо. Не хотілося б, — він глянув на Інгу, — щоб загибель вашої сестри втратила сенс…
Мурза озирався дедалі частіше і тривожніше. Там, у таборі, залишився Альфар-Нагі, але до кінця Менгу-Гірей не довіряв нікому. Тим паче вночі з табору міг вислизнути хтось з продажних нукерів і, діставшись до буджаків, розповісти про його хитрість. І тоді…
Про те, що сталося б за таких умов, краще не думати. Менгу-Гірей розумів, що на рівнині, де залишився табір його основних сил, воїнам бея не вдасться роздивитися, що робиться всередині, за колом, утвореним возами. І далі все залежатиме від того, чи зуміє Альфар-Нагі утримати за цим колом усіх своїх воїнів так, щоб до бея не дійшла звістка про те, що кілька десятків ногайців з самим мурзою на чолі та чужинцем погнали ясир далі у надії дістатися Кизикермена і сховатися за його стінами.
Чим далі, тим більше мурза переймався думкою, що, можливо, дарма не послухав чужинця і потяг із собою бранців. Це значно сповільнювало їхній рух, але як залишити нещодавнім союзникам, а тепер ворогам, здобич, що дісталася такою ціною? Хоч що кажи, триста рабів варті у Кафі дорогої ціни. Та й шукати захисту в сераскира легше з багатою здобиччю, адже однаково буджаки не відчепляться. Тож краще віддати частину сераскиру у пошуках захисту, якщо вже війни не уникнути.