— Не бійся, — промовив Тубілай. — Ти не дістанешся їм.
— Їх так багато, — Марія здригалася, промовляючи це. — Вони готують плоти, ти бачиш? Вони хочуть дертися на острів з усіх боків!
— Ми зможемо відбитися, — але тривога в її очах не зникала і він додав: — Я не віддам тебе. Скоро мають підійти основні сили ногайців.
Вона повірила, і погляд її приречено відповів: «Знаю, що не віддаси. Знаю… Я ж маю належати твоєму володарю…» Вуста ж промовили:
— А якщо не підійдуть? Якщо буджаки залишили частину війська там, біля табору і воїни мурзи й гадки не мають, що друга частина ворожого війська кинулася за нами?
— Ти знаєшся на військовій справі, — мимоволі посміхнувся Тубілай. — Коли ми дістанемося до Істамбула, я розповім про це всемогутньому і, можливо, він зробить тебе військовим радником.
Ця насмішка допомогла йому опанувати себе.
— Можеш потішатися з мене, — промовила дівчина. — Але я донька козацького полковника і знаю багато речей, про які ти не підозрюєш. Тубілаю! Я вірю, що ти готовий померти заради того, щоб довезти мене до свого проклятого султана, але це не допоможе. Поглянь — їх надто багато! Скажи цьому бусурману, — Марія тицьнула пальцем убік Менгу-Гірея, — нехай звільнить полонених. Серед них є юнаки і старі, ще здатні тримати зброю. На острові є дерева, з яких можна вирубати довгі палі й скидати тих, хто лізтиме по крутих схилах. Однаково у мурзи не вистачить воїнів, щоб боронити весь острів!
Він лише похитав головою, знову не здатний відірвати погляду від дівчини. Вже давно Тубілай думав саме про це, та мурза не хотів і слухати, сподіваючись на появу своїх основних сил.
— Чому ти мовчиш? Скажи хоч щось! Якщо ти дійсно кращий у свого клятого султана, то повинен вміти не лише вимахувати шаблею, але ще й думати головою!
Плоти спустили на воду і, відпихаючись довгими палями, воїни бея рушили проти течії в обхід острова, а новий загін уплав на конях пішов у наступ на мілину, яку захищали нукери Менгу-Гірея.
Тубілай підвівся, глянувши на неї востаннє. В її прекрасних очах був відчай.
— Пообіцяй мені, Тубілаю, що перед тим, як залишишся сам проти усіх, ти повернешся сюди, по мене. Не віддавай мене їм!
— Обіцяю, — твердо промовив Тубілай, відчуваючи, що його слова знову належать Аллаху.
Він уже зробив крок униз, але обернувся, витяг ножа і вклав дівчині в руку.
— Тільки не роби цього без мого наказу.
— Бережи себе, — промовила вона. — Ти ворог, але… бережи себе!
Несподівано вона скочила й обійняла його за шию, та, що дедалі частіше намагалася стати між ним і Аллахом. Але якщо раніше це робило його слабким, відбираючи сили, то тепер…
Закипіла вода, коли кіннота торкнулася дна, і ногайці, яких ставало дедалі менше, прийняли удар ворога. А плоти, намагаючись боротися з течією, чіплялися за каміння, коріння, що звисало над водою, і буджаки, зриваючись у вир, лізли догори. Оборонна лінія Менгу-Гірея «тріщала» по швах. І тоді Марія, не витримавши, сама кинулася до полонених, побачивши, що останній воїн Мурзи, який стеріг її, вступив у бій. Саме зараз вирішувалося — зможе встояти острів чи ні.
Звільнені хапали до рук ті самі довгі деревини, якими були пов’язані між собою, і скидали вниз ворога, що дерся на крутояри. Інші відв’язували своїх, хто ще не звільнився. Жінки та діти, котрі старші, збирали каміння і усе це сипалося на голови воїнам бея. З плотів летіли стріли, влучаючи у людей.
Тубілай зібрав по острові з десяток нукерів, котрі й самі розуміли єдино правильний вихід, на який спромоглася ця смілива жінка і, всадивши їх на коней, вдарив згори по буджаках, які вже закріпилися на мілині, та відтіснив їх. Ті, хто з останніх сил бився по коліна у воді, розступились і у саму гущину буджаків кинувся табун розсідланих коней, яких нагнали згори. А за ним щойно зібраний загін Тубілая вдруге відкинув буджацьке військо у води Інгула. Течія несла знесилених коней та воїнів. А з протилежного берега кіннота буджаків уже пливла, кидаючись у новий наступ. Тубілай збирав докупи ногайців, ще здатних тримати зброю.
Крик позаду примусив його обернутися. Це був Менгу-Гірей. Мурзу підняли і простромили його ж шаблею. Звільнені Марією полонені повстали проти своїх викрадачів, здавалося, прирікаючи себе на загибель. На мить ті, хто був унизу, розгубилися, розуміючи, що нерозважливість бранців тепер коштуватиме життя їм усім. А буджацькі коні вже хропли, підпливаючи до берега.
І лише Тубілай зрозумів причину такого повороту подій. Кинувши розгублених ногайців, що заклякли по пояс у воді, він майнув у гущавину і озирнувся лише нагорі. На буджаків на тому березі насувалося інше військо, і ті вже шикувались у новий бойовйй порядок, готуючись прийняти удар. Тільки це не був Альфар-Нагі. Козацький загін, що взявся тут невідомо звідки, вже нісся на ворога. Ось чому нещодавні невільники раптово повернули зброю проти мурзи, адже першими побачили це з крутояру. Кінець битви фактично було вирішено.