Вона мені симпатична. Коли вип’є чарку-другу, розійдеться, співає частівки й говорить непристойності. Я намагаюся її зрозуміти. Вона — чесна, хвилюється за мого сина. Але закладає мені його щоразу, коли трапляється можливість. Чи вважаю я її за людину? Складне запитання. Вона, як жук, перекинутий на спину, не розуміє, що з нею відбувається.
Якщо змоделювати реальність, у якій вона живе, вийде казка випробувань. Їх подолання — сплав зусиль і чуда. Західна людина бачить реальність як поле діяльності. Росіянин — як казковий простір. Він заселений істотами, що володіють магічною силою. Іноді ця сила дорівнює нулю, іноді перевертає світ. Казковість внутрішнього поля Росії — у його принциповій нерозшифрованості. Вороги організовуються як нечисть. Причини та наслідки міняються місцями. Зав’язуються задзеркальні зв’язки. Казка конспіративна. Чорних кішок прирівняно до підступів Провидіння. Росіянин упускає в себе казкове мислення й зависає на порозі двох світів, не знаходячи спокою ні в життєтворчості, ні в спогляданні. Самобутність російського світу — у самопоглинанні. Магічний світ вабить мене чарівними фантазмами й напружує нездатністю впоратися із чаклунством. Росія інтровертна у своїх можливостях і екстравертна у своїй безпорадності.
Герой насичується за рахунок випробувань. Якщо я проти них, я виламуюся з казки в неіснуючий простір. Агенти казки, посіпаки й шкідники: піп, солдат, депутат, цар, купець, розбійник, міліціонер, німець, московський мер, баба-яга, змій-горинич, податкова служба, дівка, дружина, начальник, хохол — перебувають на своїх місцях до мене й після мене.
Я входжу у світ із заздалегідь загостреними символами. Я вдаю, що можу змінити ілюзорний світ ілюзорною дією. Тим самим я виконую свою казкову місію, і це по-справжньому російське індивідуальне існування, якого ніхто за мене не зв’яже. Я перетворююся або на героя, або на антигероя, або просто на казкового перехожого. Від героя до жертви — крок, і ноги вже роз’їхалися.
Випробування долаються різними способами, інакше не вижити: хитрістю, обманом, спритністю, сміливістю, довготерпінням. Знадобляться тут і протилежні якості, сплетіння яких і становить російський моральний світ, ні на що не схожий. Маючи такий кодекс честі, важко скласти карту досконалого поводження. Єдиним віддаленням від казки може бути жорстка аскеза.
Насильницька смерть включена до сценарію не трагедією, а як неминучість, і баба-яга ніколи не замислюється над своєю життєвою роллю, інакше вона перестане бути бабою-ягою. Є рівновага зачарування. На цій землі казкові поняття збіглися з історичними вимогами. На суку — мачула. Історія Росії — не вихід із казки (як у людей), а її бурхливий розвиток. Новітні реалії, як і раніше, упаковуються в казковий лексикон. Дивно після літератури дев’ятнадцятого сторіччя говорити про нездатність росіян до самоаналізу, але це так. Тіткою Нюрою засіяна Росія.
Все так занедбано, що довкола благодать і тиша. Більшовики зовсім не були марксистськими ідіотами, якими їх малює ліберальна думка. Якщо народу більше, ніж іншого населення, то повинна бути народна влада. Більшовики хотіли зрозуміти коріння народовладдя, створити відповідну державу. Червона казка кривава, але дуже гарна. Однак казка слабшає у ворожому неказковому оточенні. Нові технології зрубали казку. Росію доводиться розчакловувати винятково для того, щоб вона не загинула. Розвиток реформ означає знищення народу в тому вигляді, у якому він перебуває. Отже, мужики та баби проваляться в тартарари.
Як тяжкохворому, росіянинові бояться сказати всю правду. Іноді бовкнуть що-небудь, причому не вороги, а найближчі, ті, хто життя за нього поклав, хто з ним найбільше возиться, судна з-під нього виносить, від роздратування бовкнуть, від того, що замучив уже своїми викрутасами, схильністю до втечі через вікно, до їзди на санчатах, але потім знов усе припудрюють, пригладжують, а росіянин швидко все забуває.
А росіянин собі думає:
— Допомагайте мені, допомагайте. Не будете допомагати, вам же дорожче обійдеться.
Але, швидше за все, він і цього не думає. Лежить на ліжку, яйцями теліпає.
Безчестя нагадує одеколон «Свіжість». Тому, хто не полюбив його запах замолоду, нема чого робити в цій країні.