Поет проігнорував моє запитання і зробив знак андроїду, що прислуговував за столом — це був не А. Беттік, — а той, своєю чергою, кивнув у бік сходів. Інші андроїди потяглися вервечкою до стола, підносячи нам їжу, і все це в повному мовчанні. Мені наповнили склянку для води. Я спостерігав, як А. Беттік показав поетові пляшку з вином, дочекався, аби старий кивнув, і продовжив ритуал: запропонував старому корок, а відтак і ковток вина для дегустації. Мартін Силен поганяв витримане вино у роті, ковтнув і рохнув. А. Беттік сприйняв це як схвалення і налив вина старому й мені.
Принесли страви, по дві для кожного. Я впізнав якіторі з курчат, смажених на вугіллі, і яловичину в тісті під соусом з руколи. Крім того, Силен скуштував засмаженої гусячої печінки в листі мандрагори — її поставили ближче до його кінця столу. Я взяв прикрашену шпажку і спробував якіторі. Воно було неперевершене.
Можливо, Мартінові Силену було вісім або й дев'ять сотень років, можливо, він був найстарішою живою людиною у світі, але цей дивак таки знався на їжі. Я бачив блиск бездоганно білих зубів, коли він атакував яловичину, і мені аж цікаво стало — це витвір дантиста чи штучні трансплантати. Останнє — вірогідніше.
Я зрозумів, що й сам голодний як вовк. Чи то моє псевдовоскресіння, чи ж альпіністські вправи під час проникнення у корабель збудили в мені апетит. Кілька хвилин за столом панувала тиша, яку порушували лише кроки андроїдів по кам'яній підлозі, потріскування вогню в жаровнях, нерівні повіви нічного бризу та наше жування.
Коли андроїди прибрали тарілки із закусками й принесли нам полумиски з паруючою черепаховою юшкою, поет сказав:
— Кажуть, ти зустрічався сьогодні з нашим кораблем?
— Так, — зізнався я. — Це був особистий корабель Консула?
— Ясна річ, — Силен зробив знак андроїду, і на столі з'явився хліб — гарячий, просто з печі. Його дух мішався з парою від юшки та легким ароматом осіннього листя, яким дихав бриз.
— І це той корабель, на якому, за вашим планом, я маю врятувати дівчинку?
Я сподівався, що поет зараз запитає мене, що я вирішив, проте він натомість запитав:
— Якої ти думки про Пакс, пан-Ендіміоне?
Я закліпав очима, і ложка з черепаховою юшкою зупинилася на півшляху до мого рота.
— Про Пакс?
Силен чекав на відповідь.
Так і не скуштувавши юшки, я знизав плечима.
— Мабуть, я про нього особливо й не думаю.
— Навіть після того, як один із його судів виніс тобі смертний вирок?
Замість висловити те, що я надумав раніше, а саме що це не Пакс змусив суд засудити мене, а піонерське правосуддя Гіперіона, я зауважив:
— Пакс ніколи не мав значного впливу на моє життя.
Старий поет кивнув і відсьорбнув юшки.
— А Церква?
— Церква, сер?
— Вона теж не мала значного впливу на твоє життя?
— Гадаю, що так.
Я розумів, що відповідаю як недорікуватий підліток, але ці питання здавались мені несуттєвими порівняно з тими, які він мав мені поставити, і з тією відповіддю, яку я мав надати.
— Я пригадую, як ми вперше почули про Пакс, — задумливо мовив старий поет. — Минуло лише кілька місяців від зникнення Енеї. На орбіті з'явилися космічні кораблі Церкви, і війська захопили Кітс, Порт-Романс, Ендіміон, університет, усі порти та важливі міста. Тоді вони знялися й полетіли кудись у бойових скімерах, і ми второпали, що їм потрібні хрестоформи з плато Розкрилля.
Я кивнув. Теж мені новина! Окупація плато Розкрилля для видобутку хрестоформ була останнім шансом для Церкви втриматися на плаву. Тоді ж народився й Пакс. А справжнє військо Пакса з'явилося, щоб за якихось сто п'ятдесят років окупувати весь Гіперіон і депортувати місцевих із Ендіміона й інших міст поблизу плато Розкрилля.
— А кораблі, що заходили на Гіперіон, поки Пакс набирав сили, — продовжував поет, — які ж новини вони приносили з собою! Про поширення Церкви з Пацема на світи старої Мережі, тоді на колонії Загумінку...
Андроїди прибрали полумиски й повернулися з тарелями, на яких парували шматочки птиці під яблучно-гірчичним соусом та запечена риба з соусом муслін і кав'яром.
— Це качка? — запитав я.
Поет вишкірив свої реконструйовані зуби:
— Мені здалося, що це було б доречно після... гм... проблеми... що ти мав минулого тижня.
Я зітхнув і колупнув виделкою шматочок птиці. Відчув, що очі мої зволожніли — може, це пара від гарячої їжі? Я згадав, яке завзяття виказувала Іззі, коли над чистою водою полетіли крижні. Здавалося, це було в іншому житті. Я подивився на Мартіна Силена й спробував уявити собі, як це — давати раду вікам спогадів. Хіба може хтось не з'їхати з глузду, якщо в його голові зібрана чи не вся історія людства? Старий усміхався до мене своєю химерною посмішкою, і я знову спитав себе, чи він, бува, не божевільний.
— Отак ми почули про Пакс і стали замислюватися, як це буде, коли він насправді прибуде до нас, — продовжив поет свою розповідь, не припиняючи жувати. — Теократія... про яку й подумати було неможливо в епоху Гегемонії. Тоді релігія була суто особистим вибором кожного — наприклад, я належав до дюжини віровизнань, а коли був літературною знаменитістю, то й сам заснував кілька релігій, — він поглянув на мене блискучими очима. — Але, без сумніву, тобі відомо про це, Роле Ендіміон. Адже ти читав «Пісні».
Я скуштував риби — це була манта, яку виловлюють у Кансі — і промовчав.
— Більшість моїх знайомих були тоді дзен-християнами, — продовжував старий. — Вони радше сповідували дзен, ніж християнство[40], хоча як те, так і друге сповідували не надто ревно. Хтось ішов на прощу заради розваги. Це було наче шукати з «Бедекером» у руках[41] місця сили... і такі інші дурниці, — він хихикнув. — Гегемонії і наснитися не могло, що вона отак вляпається в релігію. Сама думка про те, аби змішувати владу з релігійними поглядами, здавалася варварською... чимось таким, що зустрічається хіба на Кум-Ріяді чи іншому такому ж пустельному загумінковому світі. А тоді прийшов Пакс в оксамитових рукавичках і з хрестоформою надії...
— Пакс не править, — втрутився я. — Він радить.
— Саме так, — погодився старий, тицяючи в мій бік виделкою, поки А. Беттік знову наповнював його келих вином. — Пакс радить. Він не править. У сотні світів Церква опікується вірянами, а Пакс радить. Але якщо ти християнин і бажаєш народитися знову, то, безперечно, не ігноруватимеш порад Пакса й нашіптувань Церкви, чи не так?
Я знову стенув плечима. Вплив Церкви я все своє життя сприймав як щось нормальне. Для мене нічого дивного в цьому не було.
— Але ти не християнин, який хоче народитися знову, чи не так, пан-Ендіміоне?
Я поглянув на старого поета, і мені райтом майнула в голові страшна підозра. Старий якимось чином обійшов мою страту й переправив сюди, хоча мене мали викинути в море. Він має вплив на чиновників у Порт-Романсі. Може, це він змусив їх і визнати мене винним, і винести смертний вирок? Може, усе це було заради випробування?
— Питання полягає в тому, — продовжував поет, не звертаючи уваги на те, що я свердлив його поглядом, — чому ти не християнин. Чому ти не бажаєш народитися знову? Хіба ти не любиш життя, Роле Ендіміон?
— Я люблю життя, — коротко відповів я.
— Але ти не прийняв хреста, — не вгавав він, — не прийняв дару вічного життя.
Я поклав виделку. Прислужник-андроїд сприйняв це як знак, що я покінчив зі стравою, і забрав мою тарілку з м'ясом, до якого я й не торкнувся.
— Я не прийняв хрестоформи, — відрізав я. Як я міг пояснити ту підозрілість, що передавалася в моєму кочовому клані з покоління в покоління, бо з покоління в покоління ми залишалися експатріантами, аутсайдерами, безпритульними тубільцями? Як пояснити люте прагнення свободи у таких людей, як мої бабуся та матір? Як пояснити, що ригоризм і скептицизм перейшли до мене у спадок, та ще й посилилися вихованням? Марно було б і намагатися.
Мартін Силен кивнув, наче я все це і справді пояснив, а відтак запитав:
40
дзен — одна з найважливіших шкіл буддизму, що сформувалася в Китаї в V-VI ст. У широкому сенсі дзен — школа містичного споглядання або вчення про просвітлення, що з'явилося на основі буддійського містицизму.
41
мається на увазі відомий путівник «Бедекер» (
Сучасний етап друкування і розвитку видань путівників пов'язують з діяльністю Карла Бедекера (1801-1859). Він був засновником друкарні в місті Кобленц, Німеччина, що спеціалізувалася на виданні путівників по різних країнах, їхніх столицях та містах. Путівники його друкарні мали поширення в Європі, перекладались на інші мови, а назва «бедекер» стала ще однією назвою путівника.