Він зробив рух кістлявою рукою, наче відмітав геть моє зауваження.
— Ти втечеш із нею і знайдеш Землю, Роле Ендіміон.
Я кивнув, прикидаючи, чи є сенс пояснювати, що Стару Землю поглинула чорна діра внаслідок Великої Помилки '08-го року, і Земля зникла в її нутрощах. Проте цей стариган врятувався, покинувши назавжди пропащий світ. Навряд чи розумно намагатися спростувати цю ілюзії. У його «Піснях» згадувалося про війну з ТехноКордом Штінтів, який намагався викрасти Стару Землю і перенести її кудись... чи то у скупчення в сузір'ї Геркулеса, чи до Магелланових Хмар[43]... — але це просто вигадка. Магелланові хмари — це інша галактика, яка розташована, якщо не помиляюся, за понад 160 000 світлових років від Молочного Шляху. І донині ще жоден зореліт, ні Пакса, ні Гегемонії, не вирушав за межі невеличкої сфери в одному зі спіральних рукавів нашої Галактики. Адже навіть із рушієм Гокінґа, що є винятком з айнштайнівських законів, подорож до Великої Магелланової Хмари триватиме багато сотень років за корабельним часом і десятки тисяч років часу-в-борг. Навіть Вигнанці, які призвичаїлися до життя у міжзоряному просторі, не наважились би на таку подорож.
До того ж планет не викрадають.
— Я хочу, щоб ти знайшов Землю та повернув її на місце, — продовжував старий поет. — Хочу побачити її знову ще до того, як помру. Ти зробиш це для мене, Роле Ендіміон?
Я подивився старому в очі.
— Авжеж. Врятувати цю дитину від швейцарської гвардії та Пакса, охороняти її, поки вона не стане Навчителькою, знайти Стару Землю і повернути, щоб ви могли побачити її, поки не померли. Легко. Іще щось?
— Так, — промовив Мартін Силен абсолютно серйозно, що є типовим для старечого маразму, — я хочу, аби ти дізнався, що за фігню замислив ТехноКорд, і відтак зупинив його.
Я знову кивнув.
— Знайти ТехноКорд, який кудись зник, і не дати тисячам Штінтів спільними зусиллями зробите те, що вони планують, хай би що це не було, — повторив я, і сарказм аж скрапував мені з язика. — Домовилися! Це все?
— Ні. Ти маєш поговорити з Вигнанцями і дізнатись, чи вони можуть запропонувати мені безсмертя... справжнє безсмертя, а не це християнське лайно про повторне народження.
Я вдав, наче занотовую у невидимому блокноті.
— Вигнанці... безсмертя... християнське лайно не пропонувати. Зроблю. Згода. Далі.
— А далі, Роле Ендіміон, я хочу, аби Пакс було знищено, а сила Церкви зменшилася.
Я кивнув. Двісті чи триста відомих на цей час світів добровільно приєдналися до Пакса. Трильйони людських істот добровільно прийняли хрещення в Церкві. Військова міць Пакса була такою, що Гегемонії й не снилося, навіть за часів її розквіту.
— Добре, — сказав я. — Про це я подбаю. Що ще?
— А ще ти повинен зупинити Ктиря, щоб він не скривдив Енеї або не знищив людства.
Тут я засумнівався. Відповідно до власної епічної поеми цього старого, Ктиря знищив солдат Федман Кассад у якихось майбутніх часах. Я розумів, що намагатися привнести логіку в маразматичну бесіду — справа марна, але все ж таки озвучив свої сумніви.
— Так! — огризнувся старий поет. — Але це було тоді. Тисячу літ тому. Я хочу, щоб ти зупинив Ктиря зараз.
— Добре, — погодився я. А який сенс сперечатися?
Мартін Силен скоцюбився у своєму кріслі. Вочевидь, енергія його вигасла. Я знову бачив перед собою мумію — обвисла шкіра, запалі очі, кістляві пальці. Але в очах все ще виблискувала потуга. Я спробував уявити собі цю потугу, коли старий перебував у розквіті сил, і... не зміг.
Силен кивнув, й А. Беттік приніс два келихи та розлив шампанське.
— Отже, ти погоджуєшся, Роле Ендіміон? — запитав поет, і голос його набув твердості й офіційності. — Ти береш на себе місію врятувати Енею, мандрувати з нею і виконати решту завдань?
— За однієї умови.
Силен насупився.
— Я хочу взяти з собою А. Беттіка, — закінчив я. Андроїд стояв біля столу. У нього в руках була пляшка з шампанським. Він дивився просто перед собою і не поворухнувся, аби подивитись на когось із нас чи виявити якусь емоцію.
— Мого андроїда? Ти не жартуєш? — не міг приховати свого здивування поет.
— Я не жартую.
— А. Беттік був зі мною ще тоді, коли у твоєї прапрабабки з'явилися цицьки, — проскрипів старий. Він ляснув долонею по столу з такою силою, що я аж злякався, що він переламає свої крихкі старечі кістки. — А. Беттіку, — гаркнув він. — Ти хочеш піти з ним?
Блакитношкіра людина кивнула, не повертаючи голови.
— Трясця вашій матері, — сказав поет, — забирай його. Що тобі ще потрібно, Роле Ендіміон? Моє ліжко? Мій респіратор? Вставна щелепа?
— Більше нічого, — відповів я.
— Це значить, Роле Ендіміон, — сказав поет, і його голос знову набув офіційності, — що ти берешся виконати цю місію? Ти врятуєш дівчинку Енею, слугуватимеш їй, захищатимеш її, доки доля її не визначиться... або не помреш, намагаючись зробити це?
— Я берусь, — була моя відповідь.
Мартін Силен підніс свій келих, і я зробив те саме. Я подумав, що андроїдові також годилося б випити з нами, але було запізно: старий поет вже виголошував свій тост.
— За безрозсудність, — промовив він. — За божественний безум. За божевільні пошуки та за месій, котрі волають із пустелі. За загибель тиранів. За безлад у стані наших ворогів.
Я вже було підніс келих до рота, але старий ще не скінчив своєї промови.
— За героїв, — сказав він. — За героїв, котрі підстригаються.
Він осушив свій келих одним ковтком.
Я зробив так само.
9
Народжений знову й дивлячись навкруги захопленими очима дитини — і це у буквальному розумінні! — отець-капітан де Сойя перетинав П'яццу Сан П'єтро між вишуканими арками колонади Берніні[44] й наближався до собору Святого Петра[45]. День був чудовий — сповнений холодного сонячного блиску, із ясно-блакитним небом і розлитою в повітрі свіжістю. Єдиний населений континент на Пацемі вкривали високі нагір'я — п'ятнадцять тисяч метрів над стандартним рівнем моря, — відтак повітря тут було хоч і розріджене, але напрочуд багате на кисень. Усе, що потрапляло на очі де Сойї, купалося в розкішному світлі полудня, яке створювало гало навкруг величних колон, прикрашаючи німбами голови перехожих, котрі поспішали площею. Це ж світло огортало білим сяйвом мармурові статуї і змушувало спалахувати червленню єпископські мантії, а смугасті мундири швейцарських гвардійців, котрі застигли в караулі, — блакиттю, карміном і помаранчем. Світло озорювало й баню собору, що здіймався над площею на висоту понад сто метрів. Голуби зривались у повітря і, протинаючи світляні смуги, кружляли над площею; їхні крила то ставали білосніжними на тлі неба, то темнішали, коли птахи пролітали повз блискучу баню. На площі юрмився народ: рядові священики в чорних рясах із рожевими ґудзиками, єпископи в білих сутанах із червоною облямівкою, кардинали у кармазинових і пурпурових мантіях, мешканці Ватикану в чорнильної-чорних камзолах, лосинах та з білосніжними круглими комірами, черниці в накрохмалених рясах і білих очіпках, що тріпотіли, наче крила мартинів, офіцери Пакса в багряно-чорних одностроях, таких же, у який того дня був одітий і сам де Сойя, та різномастий натовп туристів і світських гостей, яким пощастило бути запрошеними на Папську Месу[46]. Вони вичепурилися у святкові одежі, здебільшого — чорного кольору, але з таких вишуканих і дорогих тканин, що навіть найчорніші ниті мерехтіли й іскрились у сонячному промінні. Нескінченне людське море плинуло до собору Святого Петра, що націлився у самісіньке небо. Йшли, перемовляючись стишено, виказуючи одушевлення. Папська Меса — подія значлива.
Отця-капітана де Сойю, якого воскресили напередодні і який полишив з'єднання особливого призначення ЗС «Маги» лише чотири дні тому, супроводжували отець Баджіо, капітан Маргет By та монсеньйор Лукас Одді. Баджіо, приємний пухкенький чоловічок, був тим капеланом, котрий звершив воскресіння де Сойї, струнка та мовчазна By служила ад'ютантом Командувача флотом Пакса адмірала Марусина, а Одді, який у свої вісімдесят сім стандартних років вирізнявся жвавістю і чудовим здоров'ям, доводився довіреною особою та помічником Симона Авґустина кардинала Лурдусамі, Державного секретаря Святого Престолу та Ватикану. Подейкували, що у Братстві впливовішою за кардинала Лурдусамі особою є тільки сам Папа, що він єдиний із Римської курії мався у Папи в фаворі та що він є людиною з надприродними здібностями. Впливовість кардинала засвідчував і той факт, що він був Префектом легендарної Конгрегації євангелізації народів, або Конгрегації пропаганди віри[47].
43
сузір'я Геркулеса
44
П'яцца Сан П'єтро, площа Святого Петра — головна площа Ватикану, грандіозна площа у вигляді двох симетричних півкругів, розбита перед собором (базилікою) Св. Петра в Римі за проектом Берніні (Джованні Лоренцо Берніні
45
собор Святого Петра (
46
меса
47
Конгрегація пропаганди віри