— Черчевік? — припустив я.
— Рахманінов, — пирхнув старий поет. Обличчя сатира, здавалось, розтануло в слабкому світлі. — Можеш здогадатися, хто грає?
Я послухав ще. Піаніст грав суперово. Я й гадки не мав, хто це міг бути.
— Це Консул, — тихо сказав А. Беттік.
— Кораблю, прибери прозорість! — рохнув Мартін Силен.
Стіни знову стали матеріальними. Голограма старого поета зникла зі свого місця біля перебірки й замиготіла на гвинтових сходах. Силен робив так увесь час, і це збивало мене з пантелику.
— Добре. Якщо ми закінчили з цією довбаною екскурсією — гайда до вітальні та поміркуємо, як нажухати Пакс.
Мапи були старовинні, видрукувані на папері, і ми розгорнули їх на роялі. Континент Аквіла розкинув крила над клавішами, а коняча голова Еквуса дивилася з окремої мапи, поверх усіх інших. Голограма Мартіна Силена прокрокувала на міцних ногах до рояля й тицьнула пальцем туди, де в коня мало бути око.
— Ось тут, — сказав він. — І тут, — мапа не зашаруділа під безтілесним пальцем. — Папські блядські вояки чатують звідси й аж до самої Твердині Хроноса, — безтілесний палець штрикнув у точку позаду ока, туди, де закінчувалися східні відроги гірського кряжа Вуздечка, — і так по всій конячій морді. Отут, у клятому місті Сумного Короля Біллі, у них авіація, — палець безшумно вказав на місце лише в кількох кілометрах на північний захід від Долини Гробниць часу, — а саму Долину вони нашпигували швейцарськими гвардійцями.
Я подивився на мапу. Східна частина Еквуса, майже чверть континенту, являла собою безлюдну пустелю, за винятком покинутого Міста поетів і Долини. Ці місця впродовж останніх двохсот років були закриті для всіх, окрім військ Пакса.
— Звідки ви знаєте, що там є швейцарські гвардійці? — поцікавився я.
Сатир вигнув брову.
— Маю власні джерела, — зронив він.
— А ваші джерела інформують про номери частин та їхнє озброєння?
Голограма видала такий звук, наче старий зібрався плюнути на килим.
— Тобі має бути начхати, які там частини, — гаркнув він. — Досить знати, що між тобою та Сфінксом, з якого завтра вийде Енея, стирчать тридцять тисяч вояків. Три тисячі з них — швейцарські гвардійці. Краще помізкуй, як прорватися крізь них.
Я заледве не розреготався. Я дуже сумнівався, що навіть уся Місцева гвардія Гіперіона з підтримкою з повітря та космосу зможе «прорватися» навіть крізь півдесятка швейцарських гвардійців. Їхня зброя, виучка та системи захисту неперевершені. Але замість реготати я знов уважно подивився на мапу.
— Ви кажете, що авіацію зосереджено в Місті поетів... А тип літаків вам відомий?
Поет знизав плечима.
— Винищувачі. Електромагнітні апарати тут не працюють, то вони замість цього лайна приперли сюди машини з тягою. Реактивні, я гадаю.
— Гіперзвукові, турбінні, імпульсні чи повітряно-реактивні? — запитав я. Я хотів, щоб це пролунало так, наче я великий знавець у цьому, хоча вся моя військова освіта — це хитромудрощі, яких я набрався у Місцевій гвардії і які зводилися до таких речей: як розібрати зброю, як почистити зброю, як стріляти зі зброї, як марширувати під дощем і не намочити зброї, як примудритися поспати кілька годин у перервах між розбиранням, чищенням і маршируванням. А ще — як не на смерть замерзнути уві сні та як якомога нижче нахиляти голову, щоб тебе не підстрелили урсівські снайпери.
— А тобі не один хрін, які це літаки? — вибухнув поет. Його зовнішність на голограмі помолодшала на три сотні років, але вдача при цьому не полагіднішала. — Це винищувачі — от і все, що тобі треба знати. Ми робили хронометраж, аби з'ясувати, яка в них швидкість. Кораблю, що ми там наміряли по їхніх сраних сигналах?
— Надзвукова швидкість, сер. Три махи[55].
— Три махи, — повторив поет. — Цієї швидкості досить, аби прилетіти сюди, розбомбити тут все на попіл і забратися до себе, на північ, так що навіть пиво їхнє не встигне нагрітися.
Я підняв голову від мапи.
— У мене є питання. А чому вони цього не зробили?
— Чому вони не зробили чого? — втупився на мене поет.
— Чому не прилетіли сюди, не розбомбили тут усього на попіл і не забралися до себе, на північ, так щоб навіть пиво їхнє не встигло нагрітися? — поцікавився я. — Ви — загроза для них. Чому вони вас терплять?
Мартін Силен хрюкнув.
— Бо я мертвий. Саме так вони і вважають. Як може мертвяк бути загрозою для будь-кого?
Я зітхнув і знову втупився в мапу.
— На орбіті повинен бути факельник, але навряд чи ви знаєте, який космічний корабель у нього в прикритті.
Як не дивно, мені відповів корабель.
— Факельник — спіновий зореліт класу Акіра, маса триста тисяч тонн, — почувся м'який голос. — Прикриття — два стандартні факельники Пакса, «Св. Антоній» і «Св. Бонавентура». На орбіті також перебуває 3К-корабель.
— Що це за фігня — «3К-корабель»?! — буркнула голограма.
Я подивився на поета. Як можна прожити тисячу років і не знати таких елементарних речей?! Дивні істоти ці поети.
— Командування, комунікації, контроль, — пояснив я.
— Тобто той, хто керує від Паксу цією операцію, стирчить на тому кориті? — поцікавився Силен.
Я почухав щоку, дивлячись на карту.
— Може, й ні, — відказав я. — Там перебуває командувач космічними силами спецпризначення, але той, хто керує всією операцією, може бути й унизу. Командувачі військ Пакса мають підготовку для керування об'єднаними операціями. Якщо тут стільки швейцарських гвардійців, то керувати ними має велике цабе.
— Ну то хай їм і чорт, — сказав поет. — Як ти збираєшся пробратися крізь них і витягти мою малу подружку?
— Перепрошую, — втрутився корабель, — але на орбіті є ще один корабель. Він прибув три стандартні тижні тому і відрядив спусковий апарат до Долини Гробниць часу.
— Що за корабель? — запитав я.
На якусь мить корабель затримався із відповіддю, наче вагався:
— Не можу сказати. Його конфігурація мені незнайома. Невеликий... можливо, кур'єр, судячи з розмірів... але параметри рушія незвичайні.
— Можливо, це і є кур'єр, — припустив я, звертаючись до Силена. — Бідолаха місяцями валявся в кріогенній фузі, накопичив роки часу-в-борг лише для того, щоб передати якийсь наказ, котрий Центр забув надати своєму командуючому, коли відправляв сюди його чи її.
Голографічна рука поета знову нечутно торкнулася мапи.
— Не відволікайся! Як ти збираєшся витягти Енею з-під носа у цих вилупків?
Я відступив на крок від рояля. Коли заговорив, мій голос тремтів від люті:
— Звідки я знаю, чорт забирай?! Це у вас було два з половиною віки часу, аби спланувати цю несусвітню втечу! — я обвів рукою корабель навкруги нас. — Схоже, оця штуковина — наше все, щоб утекти від факельників? — я перевів подих. — Кораблю? Ти можеш випередити факельник Пакса під час переходу до стану с-плюс?
Усі рушії Гокінґа, зрозуміло, забезпечували однакову псевдошвидкість у стані надсвітлових швидкостей, тому успіх чи провал нашої втечі залежав лише від того, як швидко ми досягнемо точки квантового стрибка.
— Так, — негайно відізвався корабель. — Мені бракує деяких частин моєї пам'яті, але я певний, що Консул модифікував мене, коли ми перебували в колонії Вигнанців.
— У колонії Вигнанців? — тупо перепитав я. Мені аж морозом сипонуло поза шкірою — мимоволі, алогічно. Я зростав під загрозою нової навали Вигнанців, найстрашніших чудовиськ серед усіх.
— Так, — відповів корабель, і в його голосі почулося щось дивне. Він наче цим пишався. — Ми зможемо розігнатися до потрібної точки майже на двадцять три відсотки швидше, ніж той факельник Пакса, що перебуває на орбіті.
— Вони зможуть простромити тебе з відстані половини астрономічної одиниці, — заперечив я, все ще сумніваючись.
— Так, — погодився корабель, — але якщо у нас буде п'ятнадцять хвилин фори при старті, то нема про що хвилюватися.
Я розвернувся обличчям до насупленої голограми й андроїда, який не брав участі в дискусії.
55
Число Маха — характеристичне число, що визначається відношенням характерних швидкостей для руху тіла в рідині чи газі до швидкості звуку наданій висоті. Процеси, для яких число Маха більше за і, називають надзвуковими. Число Маха назване на честь австрійського фізика Ернста Маха. Число Маха виконує роль одиниці швидкості в аеродинаміці. Отже, «три Маха» чи М3 означає швидкість, втричі більшу від швидкості звуку.