Спідометра килим не мав, тому мені лишалося тільки сподіватися, що він летить до гірських піків, що підступали зі сходу, з максимальною швидкістю. Десь угорі зоряне світло відбивалося від фірнових полів, тож заради безпеки я сховав ліхтарик, насунув на очі окуляри нічного бачення і весь час звіряв своє розташування з топографічною картою. Місцевість ставала гористішою, тому і я піднявся вище, утримуючи килим-літун у сотні метрів над валунами, водоспадами, схилами, вкритими снігом, що ось-ось мав зірватися лавиною, та льодовиками, котрі аж горіли зеленим полум'ям у скельцях моїх окулярів. Килим летів абсолютно нечутно, навіть шум вітру притишувався захисним полем-відхилювачем; кілька разів я помічав, як кидалися врозтіч великі тварини, налякані раптовою появою просто над ними безкрилого птаха. За півгодини після вильоту я вже перетнув межу між континентами, ведучи килим посередині п'ятитисячометрової ущелини. Тут було холодно, і хоча стримувальне поле зберігало тепло мого власного тіла в бульбашці нерухомого повітря, я вже давно натягнув на себе термокуртку та рукавиці.
Перебравшись через гори, я швидко зменшив висоту, аби триматися ближче до нерівностей рельєфу. Тундру змінили болота, болота змінилися вічносиніми рослинами та карликовими деревцятами, а тоді зникли й вони, а на сході зажевріло світло від вогняних лісів тесла: розгоряючись із кожною миттю все більше, вони створювали враження світанку.
Я сховав окуляри нічного бачення у заплічник. Попереду проступав грандіозний, але й загрозливий краєвид. Увесь східний небокрай безперестанку миготів і тріскотів від електричних розрядів, з одного стометрового дерева тесла на інше перестрибували кульові блискавки[58], чоткові блискавки пульсували між тими деревами, прометеями та зарослями феніксу, і ті спалахували, наче багаття. У тисячах місць відразу горіла лісова підстілка. Мартін Силен і А. Беттік застерігали мене не наближатися до вогнелісу, і я піднявся на килимі-літуні вище: краще вже хай мене виявлять, аніж я потраплю в цей електричний вир, що нуртував піді мною.
Ще за годину моє око запримітило на сході натяк на справжню ранкову зорю, доволі віддалеки від заграви вогнелісся, а коли небосхил побілів, а потім і набрав свого звичного кольору, вогнеліс залишився позаду, а попереду завиднілася Розколина.
Я знав, що останні сорок хвилин набираю висоту, бо звіряв свій маршрут над плато Розкрилля з потертою топографічною мапою; але наскільки високо я лечу, відчув тільки зараз, коли угледів усю глибину цієї гігантської прірви посеред Аквіли. На свій лад Розколина жахала не менше, ніж вогняні ліси, — вузька, стрімка щілина, що під прямим кутом спадає на три тисячі метрів долу від довколишніх рівнин. Я перетнув південний край цієї величезної щілини в тілі материка і пішов у піке на три кілометри вниз, до ріки, що звивалася дном ущелини. Розколина вела на схід, ріка піді мною ревла, несучись майже з тією ж швидкістю, що й килим-літун. Я сповільнив літ килима. За лічені миті вранішній небосхил над моєю головою споночів і знову вкрився зірками; здавалось, наче я падаю в глибокий колодязь. Ріка біля підніжжя жахливих стрімчаків шалено вирувала, несучи величезні крижані брили, перекочуючись через валуни завбільшки з космічний корабель, що мав чекати на мене. Утримуючи висоту п'ять метрів над поверхнею води, я ще трохи втишив хід. Вхід до підземного лабіринту мав бути поряд.
Я подивився на хронометр, тоді на мапу. Він десь попереду, за два кілометри... ось він!
Отвір виявився більшим, ніж мені його описували. Це був правильний квадрат, тридцять на тридцять метрів. Він нагадував гігантську браму величного храму. Я ще трохи пригальмував килим-літун і взяв ліворуч, на мить зупинившись на вході. Якщо вірити моєму хронометрові, відрізок шляху до Розколини забрав дев'яносто хвилин. Звідси до Долини Гробниць часу було ще тисячу кілометрів. Це чотири години польоту з крейсерською швидкістю. Я знову поглянув на хронометр — до тієї миті, коли дівчинка має вийти зі Сфінкса, залишалося чотири години і двадцять хвилин.
Я спрямував килим-літун уперед, до печери. Намагався пригадати подробиці з оповіді священика з «Пісень», але згадав тільки те, що саме тут, на вході в лабіринт, отець Дюре та бікура зустрілися з Ктирем й отримали хрестоформи.
Ктиря поблизу не було. Я й не дивувався, адже цієї істоти не бачили від часу Падіння Всемережжя двісті сімдесят чотири роки тому. Хрестоформ теж не було. Це мене також не дивувало — Пакс давно зібрав їх зі стін печери.
Я знав, що про цей лабіринт відають усі. У старій Гегемонії було дев'ять світів із лабіринтами. Усі ці світи були схожі на Землю — коефіцієнт схожості 7,9 за старовинною шкалою Сольмева — за винятком того, що всі вони були тектонічно мертві, і з цього погляду більше нагадували Марс, аніж Землю. Тунелі лабіринтів пронизували всі ці дев'ять світів, включно з Гіперіоном, але мета їхнього створення залишалась незрозумілою. Їх побудували за десятки тисячоліть до того, як людство полишило Стару Землю, і жодного ключа до розгадки, хто й навіщо їх зробив, так і не було знайдено. Лабіринти дали поштовх численним міфам — і «Пісні» були серед них, — але зберегли свою таємницю. Лабіринту Гіперіона навіть не було нанесено на мапу, крім тієї частини, якою я збирався пролетіти зі швидкістю 270 кілометрів на годину. Цю частину наніс на карту божевільний поет. Принаймні я на це сподівався.
Коли сонячне світло позаду мене згасло, я знову натягнув окуляри нічного бачення. Коли темрява зімкнулася навкруги, я відчув, як мені на шиї виступили сироти. Незабаром ці окуляри теж не працюватимуть, адже світло, яке вони здатні підсилювати, геть зникне. Добувши із заплічника скотч, я закріпив лазерний ліхтарик на передній частині килима й налаштував промінь на найширший кут. Світло від ліхтарика буде дуже слабке, але окуляри його посилять. Я вже міг бачити розгалуження попереду; вони прорізали простір печери з гладенькими стінами, майже не поцяткованими тріщинками та нерівностями. Печера мала форму прямокутної призми, завширшки й заввишки десь метрів тридцять. Тунелі розгалужувалися навсібіч і кудись униз.
Я набрався духу й приклав долоню до потрібних орнаментів у тому порядку, як це показував поет. Килим-літун смикнувся вперед, розганяючись знову до заданої швидкості. Несподіваний ривок відкинув мене на спину, навіть незважаючи на поле-стримувач.
Це захисне поле не зможе мене врятувати, якщо килим поверне не туди і вмажеться в стіну. Повз пролітали скелі. Килим заклав крутий віраж, аби повернути праворуч, вилетів на центральну лінію довгої печерної зали, а тоді спікірував, аби пролетіти тунелем, що вів униз.
Спостерігати за всім цим було жахливо. Я зняв окуляри нічного бачення, сховав їх у кишеню куртки, вчепився у край килима, що вигинався й хитався, і заплющив очі. А чому б і ні? Темрява навколо була непроглядною.
13
До передбачуваного відкриття Сфінкса залишалося п'ятнадцять хвилин, і отець-капітан де Сойя міряв кроками ложе Долини. Пилова буря давно вже накрила Гробниці часу, і все надовкола потонуло у піщаній заметілі. Хоча Долина від краю до краю була вщерть заповнена бойовими порядками швейцарських гвардійців, але буря надійно замаскувала їхні броньовані автомашини, вогневі позиції, ракетні установки та пости спостереження. Проте де Сойя знав, що всього цього, захованого за камуфляжними полями та полімерами-хамелеонами, він не побачив би в будь-якому разі. Аби розгледіти хоч щось крізь цей ревучий ураган, отець-капітан мав покладатися на свої інфрачервоні окуляри. І навіть із насунутим візором, який щільно прилягав йому до обличчя, чоловік мав клопіт із дрібними піщинками — вони пробивалися за комір його бойового комбінезона й набивалися до рота. Цей день мав смак піску. Піт, стікаючи обличчям отця-капітана, залишав червоні сліди на чолі та щоках, наштовхуючи на думку про криваві стигми.
58
тесла, фантастичне дерево, носить ім'я видатного сербського, згодом американського винахідника, інженера та фізика Николи Тесли (10.07.1856 — 07.01.1943), який зробив непересічний внесок у становлення сучасної електросистеми і протистояв Томасові Едісону (1847-1931) у т. зв. Війні струмів із позицій використання змінного електричного струму. Власник понад 300 патентів переважно у сфері електро- та радіотехніки, винахідник багатофазних систем, високочастотного трансформатора, синхронного генератора, асинхронного електродвигуна. Ім'я Тесли носять одиниця вимірювання магнітної індукції (Тл) та з 1975 р. премія міжнародного Інституту інженерів електротехніки та електроніки (IEEE).