— Будь він проклятий! — знову вигукнула вона.
— Будь проклятий хто? — запитав я, але цієї миті, пролетівши над парком із південного боку Твердині, ми побачили нову картину. Місцевість була захаращена броньованими «Скарабеями» — вони палали, палали спільно із перевернутим екранольотом. Навколо валялися тіла, так наче якийсь малий бешкетник порозкидав олов'яних солдатиків. Розбитий вщент пучковий випромінювач, ланцетні промені якого могли досягати низьких орбіт, дотлівав, упершись у декоративну живу огорожу.
Над центральним фонтаном, наче зіпершись на хвіст із блакитного плазмового полум'я, на шістдесятиметровій висоті завис корабель Консула. Навколо нього здіймалися хвилі пари. У відкритому шлюзі стояв А. Беттік і жестом кликав нас до себе.
Я спрямував килим просто у шлюз із такою швидкістю, що андроїдові довелося відскочити вбік, а ми пронеслися коридором, ледь торкаючись відполірованої підлоги.
— Старт! — заволав я, але А. Беттік уже встиг віддати наказ, а може, корабель його й не потребував. Нас не розмазало в желе завдяки інерційним компенсаторам, але ми почули, як заревів термоядерний рушій і як пронизливо заверещало повітря від тертя об корпус. Космічний корабель Консула відірвався від Гіперіона і вперше за останні два сторіччя вийшов у космос.
16
— Скільки часу я був непритомний? — отець-капітан де Сойя вчепився в халат санітара.
— М-м-м... Тридцять, може, сорок хвилин, сер, — пробелькотів санітар, намагаючись звільнити свій рукав. Та марно.
— Де я? — тепер де Сойя відчув біль, пронизливий біль, і хоча концентрувався він у нозі, проте розходився усім тілом. Але терпіти його було можна, тож де Сойя не звертав на нього уваги.
— На борту «Св. Хоми-Акіри», сер.
— Факельник... — де Сойя відчував порожнечу в голові, усе навкруги виглядало якимось дивним. Він глянув на свою ногу, з якої вже зняли турнікет. Нога трималася на стегні тільки на клаптиках м'язів і тканин. Отець-капітан здогадався, що Ґреґоріус вколов йому знеболювальне — недостатнє, аби прибрати агонізуючий біль, але саме воно давало відчуття наркотичного сп'яніння. — Чорт забирай...
— Боюся, що хірурги вирішили ампутувати, — сказав санітар. — Операційні переповнені. Ви наступний. Поранених розсортовано за важкістю їхнього стану.
Де Сойя усвідомив, що все ще тримає молодого санітара за рукав, і нарешті розтиснув пальці.
— Ні!
— Перепрошую, отче, сер?
— Ти мене почув. Не буде ніякої операції, поки я не поговорю з капітаном «Св. Фоми-Акіри».
— Але ж, сер... Отче, сер...Ви помрете, якщо не...
— Мені вже доводилось помирати, сину, — де Сойя намагався подолати хвилю запаморочення. — На корабель мене доправив сержант?
— Так, сер.
— Він ще тут?
— Так, отче, сер, сержантові наклали шви на рани, які...
— Поклич його сюди. Негайно.
— Але, отче, сер, ви з вашим пораненням потребуєте...
Де Сойя подивився на шеврони санітара, аби визначити його звання.
— Енсин[60]?
— Так, отче, сер!
— Ти бачиш папський монідиск?
— Так, отче, сер, саме тому вас оперуватимуть у першу...
— Під страхом страти... навіть гірше... під страхом відлучення від церкви наказую тобі заткнутися, енсине, і негайно направити до мене сержанта.
Ґреґоріус і без бойового скафандра залишався велетнем. Отець-капітан подивився на бинти та перев'язувальні пакети на могутньому торсі сержанта й зрозумів, що той отримав серйозні поранення, витягаючи його, де Сойю, із колотнечі. Він зробив зарубку в пам'яті — треба буде віддячити... колись... не зараз. А зараз він сказав:
— Сержанте!
Ґреґоріус клацнув підборами й виструнчився.
— Покличте сюди капітана цього корабля. Швидко, поки я знову не вирубався.
Капітан «Св. Хоми-Акіри» виявився лузійцем середнього віку, таким собі кремезним коротуном, як усі вихідці з Луза. Він був абсолютно голомозий, але хизувався дбайливо підстриженою сивою борідкою.
— Отче-капітане де Сойя, я — капітан Лемпрієр. У нас тут зараз справжня веремія, сер. Хірурги кажуть, що ви потребуєте термінової операції. Чим я можу бути корисний?
— Доведіть до відома обстановку, капітане, — де Сойя не зустрічав раніше капітана Лемпрієра особисто, але вони спілкувалися променевим каналом зв'язку. Зараз голос капітана факельника був геть інший. Краєм ока де Сойя помітив, що сержант Ґреґоріус збирається йти. — Сержанте, залиштеся. Отже, капітане, який у нас стан справ?
Лемпрієр відкашлявся:
— Командувач Барнес-Авне загинула. Наскільки нам відомо на цю мить, половина швейцарської гвардії, що базувалася в Долині Гробниць часу, загинула. Звістки про тисячні втрати ще продовжують надходити. На поверхні Гіперіона наші медики розгортають мобільні операційні, а тих, хто має найсерйозніші поранення, ми переправляємо сюди для надання термінової допомоги. Загиблих збирають і маркують для воскресіння після повернення на Ренесанс-Вектор.
— Ренесанс-Вектор? — де Сойї здавалося, наче він перебуває у вільному плаванні, незважаючи на невеликі розміри передопераційного приміщення. — А що, в біса, коїться з гравітацією, капітане?
Лемпрієр сумно всміхнувся:
— Стримувальне поле пошкоджено під час битви, сер. Щодо Ренесанс-Вектора — там наша військова база, сер. Ми маємо постійно діючий наказ повертатися туди після завершення операцій.
Де Сойя почав було сміятися, але негайно ж зупинився, почувши свій сміх. Нормальні люди так не сміються.
— А хто сказав, що наша операція завершена, капітане? І про яку битву ми говоримо?
Капітан Лемпрієр позирнув на сержанта Ґреґоріуса. Гвардієць, залишаючись у стійці «струнко» і навіть не кліпаючи, втупився очима у перебірку.
— Кораблі підтримки й прикриття, що були на орбіті, також віддали свою десятину[61], сер.
— Віддали десятину?! — через біль де Сойя почувався роздратованим. — Що це значить, капітане? Який відсоток загиблих? Десять відсотків?
— Ні, сер, — відповів Лемпрієр. — Відсоток наближається до шістдесяти. Капітан Рамірес зі «Святого Бонавентури» мертвий, так само як і його помічник. Мій перший помічник загинув. Півекіпажу «Святого Антонія» не відгукнулося під час переклику.
— Кораблі пошкоджені? — із притиском запитав отець-капітан де Сойя. Він знав, що у нього залишилися тільки одна чи дві хвилини притомності... а можливо, й життя.
— На «Святому Бонавентурі» був вибух. Принаймні половина відсіків, ті, що від БІЦа й до корми, розгерметизувалися. Рушій працює.
Де Сойя стулив повіки. Він, капітан факельника, чудово розумів, що розгерметизація корабля — це передостанній нічний жах; останній — це вибух рушія Гокінґа. Але в цьому випадку загибель була би принаймні миттєвою. Пробоїна в корпусі за теперішньої ситуації означала повільну й болісну смерть — от як його, від відірваної ноги...
— «Святий Антоній»?
— Ушкоджений, але слухається керування. Капітан Саті живий, і він...
— Дівчинка? — перервав де Сойя. — Де вона? — чорні цятки танцювали по краях його поля зору, і їх усе більшало.
— Дівчинка? — перепитав Лемпрієр.
Сержант Ґреґоріус сказав щось капітанові, але де Сойя не розчув його слів. У вухах стояв бучний гул.
— А, зрозумів, — сказав Лемпрієр, — об'єкт затримання. Найімовірніше, її забрали з поверхні Гіперіона космічним кораблем, і зараз цей корабель готується до переходу в стан с-плюс.
— Корабель?! — де Сойя зусиллям волі відкараскувався від падіння у непам'ять. — Звідки, до дідькової матері, взявся цей корабель?!
Не зводячи очей із перебірки, Ґреґоріус взявся пояснювати:
— З планети, сер. Із Гіперіона. Коли розпочався... коли розпочався полярний лис, сер, корабель зробив стрибок крізь атмосферу, сів біля фортеці... Твердині Хроноса, сер... і підхопив малу й того, хто летів із нею...
— Летів із нею? — перепитав де Сойя, бо крізь усе сильніший гул йому ставало важко розбирати слова.
60
Енсин —
61
У Біблії про десятину вперше згадується в історії про патріарха Авраама, який передав десяту частину військової здобичі Мельхіседеку, царю Саліма і священику: «„Благословен хай буде Бог Всевишній, що видав ворогів твоїх тобі в руки!“ І дав йому (Аврам) десяту частину з усього». (Бут. 14: 20).