Цього разу навколо нього були лише заокруглені стінки воскресальних ясел, здатні спричинити напад клаустрофобії. Блимали контрольні пристрої, а на дисплеї висвітлювалися рядки літер і символів. Де Сойя ще не міг читати. Але тішився вже з того, що міг мислити. Він сів і перекинув ноги через край воскресального ложа.
Мої ноги. Я маю дві ноги. Звичайно, він був голий, і його шкіра рожевіла й блищала в дивній, паркій атмосфері воскресальної ванни. Він почав відчувати свої ребра, черевну порожнину, ліву ногу — усі органи, що постраждали від демона. Тіло було бездоганне. І сліду не лишилося від жахливого поранення, що відокремило ногу від тулуба. Він покликав:
— Рафаїле?
— Так, отче-капітане? — голос був ангельський, тобто цілковито позбавлений тендерних ознак. Де Сойя знайшов у цьому розраду.
— Де ми?
— Система Парваті, отче-капітане.
— Решта? — де Сойя тільки туманно пригадував сержанта Ґреґоріуса та двох рядових із його загону, котрі вижили. Того, як він дістався на кур'єрський корабель разом із ними, отець-капітан узагалі не пам'ятав.
— Прокидаються зараз, під час нашої розмови, отче-капітане.
— Скільки часу я був відсутній?
— Минуло майже чотири доби відтоді, як сержант доправив вас на борт, отче-капітане. Затяжний стрибок здійснено за годину після того, як вас помістили до воскресальних ясел. Наразі ми тримаємося на відстані десять а. о. від Парваті, відповідно до ваших інструкцій, які я отримав через сержанта Ґреґоріуса. Ми перебуваємо тут три дні, чекаючи на ваше воскресіння.
Де Сойя кивнув на знак розуміння. Та навіть цей незначний рух спричинив біль. Кожна клітинка в його тілі боліла після воскресіння. Але біль цей був здоровий, на відміну від страшного болю його ран.
— Ти зв'язувався з місцевими органами Пакса на Парваті?
— Ні, отче-капітане.
— Добре.
Світ Парваті був віддаленою колонією за часів Гегемонії; він лишався віддаленою колонією і тепер. На цій планеті немає міжзоряних космічних кораблів — ані військових, що належали б Паксові, ні вантажних, що були б у власності Торговельної Гільдії. Лише невеличкий військовий контингент і кілька примітивних міжпланетних кораблів. Якщо ловити дівчинку на Парваті, брати її доведеться «Рафаїлу».
— Новини про корабель, на якому зараз дівчинка?
— Невпізнаний космічний корабель зробив стрибок на дві години вісімнадцять хвилин раніше за нас, — повідомив Рафаїл. — Він прямує, без жодного сумніву, до системи Парваті. Час прибуття орієнтовно — за два місяці, три тижні, два дні та сімнадцять годин.
— Дякую, — сказав де Сойя. — Коли Ґреґоріус і його люди прийдуть до тями й одягнуться, я чекатиму на них в оперативному приміщенні.
— Так, отче-капітане.
— Дякую, — знову промовив де Сойя. Він думав: «Два місяці, три тижні, два дні... Мати Божа, що я робитиму майже три місяці на цій планеті, в цій тихій затоці?» Може, він не все продумав як слід? Адже він страждав від рани, болю, був під дією знеболювального... Найближча звідси система, що входить до Пакса, — Ренесанс-Вектор, десять днів польоту за корабельним часом, п'ять місяців часу-в-борг. Туди можна дістатися за два місяці і три з половиною дні після того, як дівчинка прибуде з Гіперіона. Ні, можливо, раніше голова у нього й не працювала як слід, та й зараз ще, треба визнати, працює не дуже, але вирішив він правильно. Краще тут, на місці, усе продумати.
Він міг би стрибнути на Пацем. Звернутися за інструкціями безпосередньо до командування Пакса... навіть до Папи! Витратити два з половиною місяці на відновлення сил, а тоді знову стрибнути сюди, маючи час у запасі.
Де Сойя похитав головою, і болісне відчуття від цього руху позначилося гримасою на його обличчі. У нього вже є інструкції. Схопити дівчинку й доправити її на Пацем. Повернутися до Ватикану без неї означало б визнати свою поразку. Можливо, вони доручать операцію комусь іншому. Під час короткої наради перед вильотом капітан Марґет By дохідливо наголосила, що «Рафаїл» — унікальний корабель. Єдиний корабель класу Архангел, здатний нести озброєння й розрахований на шістьох членів екіпажу. Може, за місяці часу-в-борг, що минули відтоді, як він полишив Пацем, з'явився ще такий корабель... та як не крути, а повертатися на Пацем не було сенсу. Якщо «Рафаїл» і досі єдиний озброєний корабель свого класу, то все, що може зробити де Сойя, — попросити, аби до операції додали ще два факельники.
Смертю і воскресінням не можна легковажити. Де Сойя глибоко засвоїв цю заповідь ще змалку, вивчаючи Катехизм[65]. Те, що таке Таїнство існує для вірних, ще не означає, що можна застосовувати його без обмежень, без глибокої до нього поваги.
«Ні, — сказав собі де Сойя, — я поговорю з Ґреґоріусом та іншими і просто тут вирішу, що робити далі. Якщо ми матимемо план, то зможемо зачекати два останні місяці в кріогенній фузі. А коли корабель із дівчинкою з'явиться, „Св. Антоній“ піде його слідами. „Рафаїл“ і цей факельник затиснуть корабель, ми візьмемо його на абордаж й повернемо дівчинку. Без жодних проблем».
Цей план видавався де Сойї, голова якого розколювалася від болю, цілком логічним... але частина його свідомості нашіптувала: «Без жодних проблем... А хіба не так ти оцінював операцію на Гіперіоні?!»
Застогнавши, отець-капітан де Сойя змусив себе підвестися з воскресальної койки, а тоді побрів шукати душ, гарячу каву й одяг.
19
Я небагато знав про принцип дії рушія Гокінґа, коли мені вперше довелося ним скористатись; та зараз я знаю не набагато більше. Той факт, що цей рушій — витвір людини, яка жила в двадцятому сторіччі, в епоху християнства, напружував мене тоді, напружує й зараз; але ще більшим потрясінням було на власні очі бачити, як цей рушій працює.
Ми зібралися в бібліотеці — приміщенні, яке офіційно називалося «навігаційною рубкою», про що повідомив корабель за кілька хвилин до переходу в стан с-плюс, тобто до надсвітлових швидкостей. Я перевдягнувся, волосся моє ще не висохло після душу. В Енеї воно теж було мокре. Дівчинка надягла на себе тільки важкий халат, який вона, вочевидь, знайшла в гардеробі Консула, бо одежина таки була завелика. Потонувши у хвилях махрової тканини, вона видавалася навіть молодшою за свої дванадцять років.
— А нам не час укладатися в койки для кріогенної фуги? — запитав я.
— Навіщо? — здивувалась Енея. — Хіба ти не хочеш взяти участь у розвазі?
Я спохмурнів. Усі мисливці з інших світів, усі військові інструктори, з якими я мав справу, перебували стан с-плюс у фузі. Гуманоїди під час міжзоряних перельотів завжди спочивали у фузі. Мабуть, поле Гокінґа несприятливо впливає на людину. Фізично та психічно. У мене були туманні уявлення про галюцинації, нічні сновиддя та невимовний біль. Усе це я висловив Енеї, намагаючись, втім, не виказувати схвильованості.
— Мама і дядько Мартін казали, що стан с-плюс — цілком стерпний. Навіть прикольний, — відказала дівчинка. — Треба тільки призвичаїтися.
— А Вигнанці внесли певні модифікації в цей корабель, аби стан с-плюс сприймався комфортніше, — зауважив А. Беттік.
Ми з Енеєю сиділи за низьким скляним столом, що займав середину бібліотеки. Андроїд стояв збоку. Я хотів би, щоб А. Беттік був з нами як рівня з рівнею, і так до нього й ставився, але він наполіг на тому, що прислуговуватиме нам. Я вирішив не впиратися, наче віл рогами, в оту рівноправність і дозволив йому робити, як він сам собі знає.
— Дійсно, — додав корабель, — поле-стримувач значно посилено, що робить побічні ефекти мандрівки з надсвітловими швидкостями не такими вже й неприємними.
— А в чому конкретно полягають оті побічні ефекти? — поцікавився я, намагаючись не показати своєї необізнаності, але не бажаючи і страждати без потреби.
Андроїд, дівчинка та я перезирнулися.
65
катехизм католицької церкви — релігійна книга, що містить стислий виклад догматів християнської віри римо-католицького обряду в питаннях і відповідях.