Выбрать главу

Я відчув, що зідрав собі шкіру на кісточках пальців, але при цьому вибив йому кілька зубів, після чого Герріґ гепнув назад. Його голова з глухим стуком вдарилася об каркас плота, і за мить він ще раз пішов під воду.

Я дочекався, щоб його морда знову з'явилася на поверхні, наче черево дохлої риби, а тоді занурив чоловіка у воду і потримав там, дивлячись, як підіймаються догори бульбашки, як він вимахує руками та безладно молотить пухкими руками по моїх зап'ястках. Троє чоловіків зчинили ґвалт, викрикуючи щось зі своїх плотів, але я не звертав на них уваги.

Коли руки Герріґа безсило впали, а вервечка бульбашок геть не витоншала, я відпустив його і зробив крок убік. Якусь мить я думав, що він залишиться під водою, але пузань вигулькнув на поверхню й повиснув на краю плотика. Він блював водою та водоростями. Я повернувся до нього спиною і побрів до інших.

— На сьогодні все, — сказав я. — Віддайте ваші рушниці. Ми повертаємось.

Кожен із трійці відкрив було рота, збираючись заперечувати, а тоді подивився в мої очі та заляпане кров'ю обличчя й простягнув свою рушницю.

— Заберіть свого приятеля, — мовив я останньому, пан-Понеску.

Я відніс рушниці на човен, розрядив їх і сховав у водонепроникний відсік на носі, а коробки з набоями поставив біля корми. Безголове тіло Іззі вже почало ціпеніти, коли я перекинув його через борт. На дні човна було повно крові. Я повернувся на корму, заховав набої і залишився там стояти, спираючись на жердину.

Незграбно налягаючи на весла, три мисливці нарешті примудрилися дістатись до човна, кожен на своєму плотику. Плотик із Герріґом вони тягли за собою. Зблідлий пузань розтягнувся долілиць, у той час як його голова звісилася за борт. Чоловіки влізли до плоскодонки і взялися витягувати за собою плотики.

— Облиште їх, — сказав я. — Просто прив'яжіть до кореня челми. Я повернуся по них пізніше.

Вони відв'язали плотики й затягли на борт Герріґа, наче якусь жирну рибину. Тишу порушували тільки голоси птахів та комах, і ще безнастанне блювання Герріґа. Мисливці нарешті повсідалися й тихо загомоніли між собою. Орудуючи жердиною, я доправив човен із пасажирами на плантацію саме тоді, коли сонце пробилося крізь останні пелехи вранішнього туману, що підіймався від темної води.

І на цьому все б мало скінчитися. Але, зрозуміло, не скінчилося.

* * *

Я саме готував ланч на примітивній кухоньці, коли Герріґ вийшов зі спального будиночка, тримаючи короткоствольний військовий голкомет. Ця зброя на Гіперіоні заборонена; Пакс не дозволяв мати флешетні пістолети будь-кому, за винятком Місцевої гвардії. Я помітив, що з порога спального будиночка спостерігають інші мисливці з переляканими блідими обличчями. І тут пан-Герріґ ввалився в кухню, хитаючись і дихаючи випарами віскі.

Черевань не міг втриматися, аби перед тим, як мене вбити, не виголосити короткої мелодраматичної промови.

— Ти чортів син, клятий дикуне, — розпочав він, але я не став стояти і вислуховувати до кінця. Тієї миті, коли він стрелив від стегна, я вже був на підлозі, перекочуючись якомога далі вперед.

Шість тисяч сталевих голок на шматки рознесли грубку, сковорідку з тушонкою, яку я розігрівав на грубці, мийницю, вікно над мийницею, полиці на стіні та посуд на полицях. Їжа, пластик, порцеляна та скло градом сипонули мені по ногах, а я тимчасом по-пластунськи переповз під кухонний стіл і схопив Герріґа за ноги саме в ту мить, коли він перехилився через стіл, намагаючись осипати мене другим залпом голок.

Я різко смикнув його за коліна. Він із розмаху гепнувся на спину, здійнявши хмару пилу, що десятиріччями мирно спочивав на долівці. Чіпляючись за ноги супротивника, я перекотився навколішки, відтак наступив йому коліном на пах, а руками схопив за зап'ясток, намагаючись відібрати у нього зброю. Він міцно тримався за ствол, а його палець лежав на спусковому гачкові. Я відчув на обличчі подих Герріґа, що віддавав сигарою та віскі, коли він, переможно оскалившись, націлив на мене дуло. Я швидко навалився передпліччям на руку з голкометом, так що дуло щільно притиснулося до багатоярусних підборідь Герріґа. Наші очі на мить зустрілися, перш ніж у запалі боротьби він натиснув на спусковий гачок.

* * *

Я сказав одному з мисливців скористуватися рацією у вітальні, і за годину екраноліт служби безпеки Пакса вже сідав на вкриту травою галявину. На цілому континенті таких екранольотів було з дюжину, не більше, тому вигляд цього літального апарата Пакса, м'яко кажучи, добряче Протвережував.

Вони надягли на мене кайданки, приліпили корковий контролер на скроню й засунули до камери у хвості екранольота. Я сидів там, нічого не чуючи, обливаючись потом, поки слідаки, котрі пройшли виучку в Паксі, спеціальними пінцетами намагалися зібрати з продірявлених стін і підлоги все, що лишилося від черепа пан-Герріґа і його розбризканого мозку, до найменшого уламка та шматочка. Після цього вони опитали інших мисливців і склали всі залишки пан-Герріґа у мішок. Я спостерігав за слідаками крізь подряпане плексигласове віконце. Підіймальні лопаті завертілися з жахливим шумом, повітря у вентиляційному отворі стало трохи прохолоднішим — саме вчасно, бо мені вже не було чим дихати, — й екраноліт злетів у повітря та зробив коло над плантацією, взявши курс на Порт-Романс.

* * *

За шість днів відбувся судовий розгляд моєї справи. Ролман, Рашомін і Понеску засвідчили, що я брутально поводився з пан-Герріґом під час полювання і нападав на нього з кулаками. За їхніми словами, мисливського собаку було вбито під час сутички, застрільником якої був я. Вони стверджували, що, повернувшись на плантацію, я почав розмахувати забороненим голкометом, погрожуючи вбити їх усіх. Пан-Герріґ намагався відібрати у мене зброю. Я застрелив його впритул, буквально рознісши бідоласі голову.

Останнім свідчив Герріґ. Він ще не відійшов від шоку після воскресіння, що сталося три дні тому, і темний діловий костюм із накидкою лише підкреслював блідий колір його обличчя. Голос чоловіка тремтів, коли він підтверджував свідчення інших мисливців і розповідав, як я напав на нього. До жодного з чотирьох мисливців не можна було застосовувати «правдоказ» чи будь-які інші хімічні або електронні засоби перевірки — вони ж бо були відродженими християнами та мали гарну репутацію в Паксі. Я згодився свідчити під дією правдоказу або пройти повне сканування, але прокурор повважав, що вдаватися до таких хитромудрих процедур буде зайвим, і суддя, назначений Паксом, із ним погодився. Мій адвокат цієї ухвали не опротестував.

Суду присяжних не було. Судді знадобилося менше двадцяти хвилин, аби винести вердикт. Він оголосив мене винним і засудив до страти жезлом смерті.

Я встав і попросив відстрочити виконання вироку, аби повідомити про нього своїм тітці та кузенам на півночі Аквіли і побачитися з ними востаннє. Мені відмовили. Страту призначили на світанок наступного дня.

3

Того вечора до мене завітав священик із монастиря Пакса в Порт-Романсі, невисокий, дещо знервований чоловічок. Його світле волосся вже починало рідіти, а ще він трохи заїкався. Зайшовши до кімнати для побачень, він відрекомендувався як отець Тце і знаком відіслав охорону з приміщення, в якому не було жодного віконця.

— Сину мій, — розпочав він, і я ледь не розсміявся, бо священик був приблизно мого віку, — сину мій... чи готовий ти до того, що чекає на тебе завтра?

Бажання всміхатися зникло. Я стенув плечима.

Отець Тце пожував губами.

— Ти не прийняв Бога нашого, — вимовив він схвильовано.

Мені знову хотілося знизати плечима, але натомість я відізвався:

— Я не прийняв хрестоформи, отче. Це необов'язково одне й те саме.

Його карі очі дивилися наполегливо, ледь не з благанням.

— Це одне й те саме, мій сину. Господь явив нам цю таїну.

Я нічого не відповів.

Отець Тце поклав свій молитовник і торкнувся мого зап'ястка в кайданках.

— Ти знаєш, що коли цієї ночі розкаєшся і приймеш Ісуса Христа як свого особистого Спасителя, то через три дні від... від... завтрашнього дня ти воскреснеш для нового життя милістю Господа нашого, який подарує тобі прощення, — його карі очі незмигно дивились на мене. — Ти знаєш це, чи не так, мій сину?