Сержант Ґреґоріус нахилився над столом:
— Можна нам ще раз подивитись на схему, сер?
Де Сойя натиснув на клавішу і ввімкнув монітор.
Траєкторія «Рафаїла», що мала форму витягнутого еліпсоїда, і точка переміщення корабля з втікачами майже перетиналися. Точка перетину блимала червоним.
— Отже, ще одна репетиція в реальному просторі, — підсумував де Сойя, — а потім я хочу, аби ми всі поспали, принаймні зо дві години, перевірили наше спорядження й заспокоїлися, — він подивився на свій хронометр, хоча на моніторі відображався й корабельний час, і час перехоплення. — Якщо не трапиться аварії та інших непередбачуваних ускладнень, — продовжив він, — за сім годин і сорок хвилин дівчинка буде у нас... і ми будемо готові переміститися на Пацем.
— Сер, — звернувся до нього сержант Ґреґоріус.
— Так, сержанте?
— Не сприйміть цього як знак неповаги, сер, — сказав Ґреґоріус, — але в довбаному Божому Всесвіті не існує таких засобів, які могли б гарантувати, що не трапиться аварії та непередбачуваних ускладнень.
23
— Отже, — мовив я, — який у тебе план?
Енея відірвалася від книжки і глянула на мене.
— А хто сказав, що я маю план?
Я осідлав стілець.
— Менше ніж за годину ми вигулькнемо в системі Парваті. Тиждень тому ти казала, що потрібний план на той випадок, якщо там на нас чекатимуть... Отже, що з цим планом?
Енея зітхнула й згорнула книжку. А. Беттік щойно піднявся сходами до бібліотеки й приєднався до нас за столом. Тобто дійсно сів поруч із нами, що для нього було нетипово.
— Навряд чи у мене є план, — відповіла дівчинка.
Саме цього я і боявся. Тиждень, що проминув, був досить приємним: ми троє багато читали, багато розмовляли, грали в різні ігри — Енея чудово грала в шахи, добре — в го, вбивче — у покер, — і час спливав без жодних інцидентів, день за днем. Кілька разів я намагався допитатися про її плани. Куди вона планує летіти? Чому обрала Ренесанс-Вектор? Чи збирається розшукувати Вигнанців? Вона завжди відповідала приязно, але розпливчасто. Натомість виказала чималі здібності в розпитуванні інших. Наприклад, мене. У своєму житті я знався з небагатьма дітлахами: навіть коли був хлоп'ям, у тих фургонах, що мандрували разом із нами, дітей було небагато, та й я майже не грався з ними, бо бабуся була для мене значно цікавішою компанією; але ті діти й підлітки, з якими мені довелося спілкуватись, ніколи не виказували особливої допитливості чи вміння слухати. Енея ж змусила розповісти про ті роки, коли я був вівчарем. Її дуже цікавив той період мого життя, коли я працював підмайстром у ландшафтного архітектора. Дівчинка ставила мені безліч запитань про мою роботу на річній баржі і про те, як я був провідником у мисливців. Її не зацікавила хіба що моя солдатська служба. Енея дуже хотіла більше дізнатись про Іззі, хоча розповідати про те, як я її ростив і навчав чи як вона загинула, мені було непросто.
Я помітив, що Енея може розговорити навіть А. Беттіка, і він розповідав їй про століття своєї служби. До його оповідок я теж зацікавлено дослухався, адже андроїду довелось побачити дивовижні речі і взяти участь у визначних подіях: відвідати різні світи, колонізувати Гіперіон разом із Сумним Королем Біллі, бути свідком перших випадків бійні, що влаштовував Ктир на Еквусі, допомагати прочанам із тієї останньої прощі, яку прославив старий поет... Навіть десятиріччя, що він провів поруч із Мартіном Силеном, здавалися цікавими.
Про себе ж дівчинка майже не розповідала. На четвертий вечір нашої подорожі вона сказала, що пройшла крізь Сфінкса у майбутнє не тільки через втечу від вояків Пакса, які вже тоді намагалися її схопити, а ще й із метою відшукати власне майбутнє.
— Як месії? — спитав я, зацікавившись.
— Ні, як архітектора, — розсміялась Енея.
Я здивувався. Ні «Пісні», ні старий поет не згадували про те, що так звана Навчителька зароблятиме собі на хліб, працюючи архітектором.
Енея знизала плечима.
— Це те, до чого я б хотіла взятися. У моєму сновидінні людина, котра б могла мене навчити ремеслу, живе в цій ері. Тому я і прийшла сюди.
— Людина, котра може навчити тебе? — перепитав я. — Я гадав, що це ти Навчителька.
Енея плюхнулась на подушки, що були розкидані в голографічній ніші, і закинула ноги на спинку кушетки.
— Роле, подумай, як я можу навчити хоча б когось хоча б чогось? Мені дванадцять стандартних років, і я раніше ніде не бувала, крім Гіперіона. Чорт забирай, я й із Еквуса вперше вибралася тільки цього тижня. Чого я можу навчити?
На це я не мав відповіді.
— Я хочу бути архітектором, — продовжила дівчинка, — а вві сні бачила, що архітектор, у якого я могла б навчатися, перебуває десь тут... — вона помахала пальцями кудись за корабель, і я зрозумів, що вона має на увазі Мережу старої Гегемонії, куди ми і направлялися.
— А хто він такий? — запитав я. — Чи це жінка?
— Чоловік, — відповіла Енея. — Але я не знаю його імені.
— А на якій він планеті? — не вгавав я.
— І гадки не маю.
— А ти впевнена, що не помилилась із сторіччям? — знову запитав я, намагаючись прибрати зі свого голосу роздратування.
— Так. Напевно. Я сподіваюся, — упродовж тих днів, що ми були поруч, Енея нечасто виказувала невдоволення, але зараз у її голосі саме воно і відчувалося.
— То тобі просто наснилась ця людина — і все?
Енея сіла на подушці.
— Не просто наснилася, — відказала вона. — Мої сни важливі для мене. Це не просто сни, а щось більше... — вона замовкла. — Ти сам згодом побачиш.
Я ледь стримався, аби голосно не зітхнути.
— А що станеться після того, як ти вивчишся на архітектора?
Дівчинка взялася гризти ніготь. Погана звичка, від якої я збирався її відучити.
— Що ти маєш на увазі?
— Ну, старий поет казав, що на тебе чекають великі справи. І бути месією — це тільки для початку. Коли ти збираєшся за них взятися?
— Роле, — сказала Енея, підводячись, аби піти у свій закуток на палубі фуги, — не ображайся, будь ласка... Але чого б тобі просто не від'їбатися і не дати мені спокій?
Пізніше вона перепросила за цю грубість, але коли ми сиділи за столом і розмовляли, а до нашого переміщення в систему чужої зірки залишалась одна година, я побоювався, що, запитавши її про план, ще раз спровокую таку реакцію.
Цього не сталось. Енея знову почала гризти нігті, відтак спіймала себе на цьому і сказала:
— Добре, ти маєш рацію. Нам потрібний план, — вона подивилась на А. Беттіка: — У тебе є план?
Андроїд похитав головою.
— Ми з господарем обговорювали це багато разів, пан-Енеє, і дійшли висновку, що якщо Паксу вдасться прибути раніше, це означатиме нашу поразку. Хоча це видається неймовірним, адже той факельник-переслідувач не може рухатись крізь простір Гокінґа швидше за нас.
— Не впевнений, — зауважив я. — Дехто з мисливців переповідав чутки, начебто Пакс, а може, Церква... мають надшвидкі кораблі.
А. Беттік кивнув.
— До нас теж доходили такі чутки, пан-Ендіміоне. Але де логіка? Якщо Пакс розробив такий корабель — а до речі, це відкриття, яке перевершує все, що мала Гегемонія, — то чому б йому не встановити таких двигунів на всі свої військові кораблі та кораблі Торговельної Гільдії?
Енея недбало постукувала пальцями по столу.
— Не має значення, яким саме чином вони дістануться сюди першими, — сказала вона. — Я бачила уві сні, що так і станеться. Я обдумувала різні плани, але...
— А як щодо Ктиря? — запитав я.
Енея скоса поглянула на мене.
— А що Ктир?
— Ну, — не вгавав я, — на Гіперіоні він непогано зіграв роль рояля в кущах, врятувавши нас, тож я собі й подумав...
— Чорт забирай, Роле! — вибухнула дівчинка. — Я не просила цієї потвори вбивати тих людей на Гіперіоні. Бачить Бог, я не хотіла, аби таке сталося!
— Знаю, знаю, — мовив я, примирливо торкаючись її рукава.