А. Беттік укоротив для неї кілька сорочок Консула, але гардероб Енеї і далі залишався дуже скромним.
Я знав, як її засмутила кривава бійня, що сталася під час нашої втечі. Пізніше вона зізналася, що другої ночі на кораблі плакала ще й через це.
— Вибач, — щиро перепросив я. — Я не збирався шкірити зуби на цю тему. Проте... я подумав... якщо хтось знову спробує нас зупинити, то, може...
— Ні, — відказала Енея. — Мені наснилося, що хтось намагається завадити нам потрапити на Ренесанс-Вектор, але Ктиря, який допомагав би нам, я уві сні не бачила. Тож нам треба придумати власний план.
— Може, Корд? — нерішуче припустив я. Це вперше я згадав ТехноКорд після того, як дівчинка заговорила про нього першого дня.
Енея, здавалось, поринула в роздуми, принаймні моє запитання вона проігнорувала.
— Якщо ми хочемо врятуватись від майбутньої халепи, то мусимо покладатись тільки на себе, що б на нас не чекало. Або, можливо... — вона повернула голову: — Кораблю?
— Так, пан-Енеє.
— Ти чув нашу розмову?
— Звісно, пан-Енеє.
— Маєш якісь ідеї, котрі могли б нам допомогти?
— Допомогти не потрапити в руки Пакса, якщо його кораблі чекатимуть на вас?
— Саме так! — роздратовано відрубала Енея. Вона часто втрачала терпіння, розмовляючи з кораблем.
— Жодних свіжих ідей, — відповів корабель. — Я намагався пригадати, яким чином Консулові вдалось уникнути зустрічі з місцевою адміністрацією, коли ми проходили крізь цю систему...
— І...? — поквапила його Енея.
— Як я вже казав, моя пам'ять не така бездоганна, якою би мала бути...
— Так, ми знаємо, — перебила його дівчинка. — А не пригадуєш, чи не вдалися ви до чогось такого хитромудрого, аби не потрапити до лап місцевої влади?
— Ну, перш за все ми їх обігнали, — сказав корабель. — Як ви вже знаєте, Вигнанці модифікували моє поле-стримувач і плазмовий рушій. Остання зміна дозволяє розганятися до швидкостей, потрібних для с-плюс переміщення за значно коротший час, ніж звичайним спін-зорельотам. Принаймні таким був стан справ, коли я востаннє подорожував між зірками.
А. Беттік склав руки на грудях і звернувся до того ж місця на перебірці, куди дивилась Енея:
— Тобто якщо місцеві сили... у нашому випадку це кораблі Пакса... стартують із планети Парваті або з її орбіти, ти зможеш переміститися на Ренесанс-Вектор раніше, ніж вони нас схоплять?
— Із великою ймовірністю, — підтвердив корабель.
— А скільки нам треба часу, аби розвернутись? — спитав я.
— Розвернутись?
— Скільки треба часу, аби ми могли прискоритись до квантового стрибка в систему Ренесанс-Вектора? — уточнив я.
— Тридцять сім хвилин, — відповів корабель. — Включно з переорієнтацією, навігаційною перевіркою та перевіркою системи.
— А якщо кораблі Пакса чекають на нас саме там, куди ми зараз перемістимось? — запитала Енея. — Вигнанці зробили ще якісь удосконалення, котрі б могли стати нам у нагоді?
— Я про такі не пригадую, — відказав корабель. — Про збільшені захисні поля я вже казав, але вони не допоможуть проти зброї військового космічного корабля.
Зітхнувши, дівчинка оперлася на стіл.
— Мені спадають на думку різні речі, але я не бачу, як вони нам можуть допомогти.
А. Беттік дивився кудись задумливо; втім, він завжди так дивився.
— Коли ми переховували цей корабель і доглядали за ним, — нарешті озвався він, — то помітили ще одне удосконалення, яке зробили Вигнанці.
— Яке саме? — зацікавився я.
А. Беттік махнув рукою вниз, у напрямку поверху голографічної ніші, що містився під нами.
— Вони посилили морфологічні можливості корабля[78]. Одним із прикладів є здатність висувати балкон. Ще він може розкривати крила під час польотів в атмосфері. За потреби він може також зробити вихідний отвір на будь-якому окремому рівні в обхід головного повітряного шлюзу.
— Круто, — сказала Енея, — хоча я й не бачу, як це нам мало б допомогти. Хіба що корабель може видозмінити себе аж настільки, що буде виглядати як факельник Пакса чи ще щось таке. Ти можеш утнути це, кораблю?
— Ні, пан-Енеє, — відповів м'який чоловічий голос. — Вигнанці застосували до мене дивовижні п'єзометричні винаходи, але обійти закон збереження маси навіть вони не спроможні, — і за секунду він додав: — Мені шкода, пан-Енеє.
— Нема за чим шкодувати... Просто невдала ідея, — мовила дівчинка. Раптом вона випрямилась. Було зрозуміло, що їй щось спало на гадку, відтак ми з А. Беттіком замовкли, аби не збити малої з пантелику. Минуло аж дві хвилини, доки вона нарешті не покликала: — Кораблю?
— Так, пан-Енеє?
— Ти можеш трансформуватися так, аби створити повітряний шлюз... чи просто отвір... у будь-якому місці свого корпусу?
— Практично будь-де, пан-Енеє. Звісно, існують капсули з обладнанням для зв'язку та певні ділянки, пов'язані з керуванням, де я не можу...
— Але житлові палуби? — не дала йому договорити дівчинка. — Ти можеш просто відкрити їх? Так само як робиш прозорою верхню частину корпусу?
— Так, пан-Енеє.
— А повітря вирветься назовні, якщо ти це зробиш?
Коли корабель відповідав на це питання, у його голосі відчувалося, що воно його дещо шокувало:
— Я не дозволю, аби таке трапилось, пан-Енеє. Я забезпечу цілісність усіх зовнішніх полів, як я роблю це, коли висуваю балкон, отже...
— Але ти можеш відкрити кожну палубу, а не тільки повітряний шлюз, і розгерметизувати її?
Наполегливість дівчинки здивувала мене. Здивувала тоді. Тепер це вже звична річ.
— Так, пан-Енеє.
Ми з А. Беттіком слухали, не втручаючись. Не знаю, як андроїд, а я й гадки не мав, до чого веде мала. Нахилившись до неї, я спитав:
— Це що, частина плану?
Енея криво посміхнулась. Пізніше я означив для себе цю її посмішку як лиховісну.
— Ну, як на план це надто примітивно, — сказала вона, — і якщо я помиляюсь щодо того, навіщо знадобилася Паксу, то це взагалі не спрацює, — лиховісна посмішка перетворилась на гримасу. — Можливо, це не спрацює і в будь-якому разі.
Я поглянув на зап'ясток.
— За сорок п'ять хвилин ми зробимо стрибок і з'ясуємо, чекають на нас чи ні, — зауважив я. — Ти не хочеш поділитися з нами своїм безнадійним планом?
Дівчинка почала говорити. Говорила вона недовго. А коли закінчила, ми з андроїдом перезирнулися.
— Ти маєш рацію, — мовив я. — Це поганенький план, і він не спрацює.
Не припиняючи всміхатись, Енея взяла мене за руку і піднесла її так, аби було видно хронометр на зап'ясткові.
— У нас сорок п'ять хвилин, — сказала вона. — Можеш запропонувати кращий план?
24
«Рафаїл» долав останню частину еліпсоїдної кривої, знову прямуючи до зірки системи Парваті зі швидкістю 0,03 швидкості світла. Цей кур'єрський і військовий космічний корабель класу Архангел мав незграбний вигляд — сяк-так зляпані докупи відсіки та блоки, навсібіч стирчать кронштейни, платформи з озброєнням, жмути антен, кулька житлового модуля та спусковий човник приткнулися абиде, наче про них згадали тільки в останню хвилину. Але це був грізний бойовий корабель, і наразі він розвертався кормою вперед, щоб у такому положенні мчати до гаданої точки переміщення ворожого зорельота.
«До уповільнення обертання одна хвилина», — на тактичному каналі пролунав голос де Сойї. Три десантники чекали біля відчиненого повітряного шлюзу, аби розпочати вилазку. Вони не потребували підтвердження появи іншого корабля і знали, що коли він дійсно з'явиться в реальному просторі, вони зможуть побачити його тільки за дві хвилини, навіть крізь збільшувальні скельця своїх візорів.
Отець-капітан де Сойя лежав на протиперевантажувальній кушетці, пристебнутий до неї ременями. Усі панелі керування вишикувались біля нього, руку в сенсорній рукавичці він тримав на головному контролері, тактичний нейрошунт зв'язував його з кораблем в одне ціле. У навушниках він чув дихання трьох своїх бійців і водночас слідкував за наближенням іншого корабля.
78
морфологія (від