— Деформація, спричинена рушієм Гокінґа, кут тридцять дев'ять, координати нуль-нуль-нуль, тридцять дев'ять, нуль-дев'ять, дев'ять, — сказав він у мікрофон. — Точка виходу нуль-нуль-нуль, відстань — дев'ятсот кілометрів. Це одинокий корабель, із вірогідністю дев'яносто дев'ять відсотків. Відносна швидкість — дев'ятнадцять кілометрів на секунду.
Раптом ворожий корабель з'явився на екрані радара. Його зафіксували дельта-давач і всі інші сенсори.
— Є, — повідомив де Сойя гвардійцям, котрі чекали напоготові. — Точно за розкладом... а, чорт забирай!
— Що?! — запитав сержант. Він і його люди перевіряли зброю, заряди й абордажні кільця. Чоловіки були готові стрибати за три хвилини.
— Їхній корабель розпочинає прискорюватись, а не гальмувати, як ми припускали в більшості наших стимсимсів, — сказав де Сойя. Він швидко задав кораблю іншу, заздалегідь підготовану, програму. — Тримайтеся! — гукнув він бійцям, але рушії вже запрацювали, і «Рафаїл» розпочав обертатися. — Усе в порядку, — мовив отець-капітан, коли запрацював головний двигун, а сила тяжіння підскочила до 147 g. — Тільки залишайтесь усередині поля під час стрибка. Швидкості зрівняються, але на хвилину пізніше.
Ґреґоріус, Кі і Реттіґ слухали мовчки. Де Сойя чув їхнє дихання.
Через дві хвилини де Сойя сказав:
— Я їх бачу!
Сержант Ґреґоріус і два його бійці висунулися зі шлюзу. Ґреґоріус роздивився вогняну кулю — це був ворожий корабель. Він закріпив збільшувальні лінзи в потрібному положенні, опустив фільтри й нарешті сам побачив корабель.
— Схоже на тренування, — припустив Кі.
— Не мели дурниць, — обірвав його сержант. — Справжня операція ніколи не буває схожою на учбову.
Він знав, що обидва його підлеглі це розуміють: їм доводилось бувати в бою. Але сержант Ґреґоріус три роки служив військовим інструктором на Армаґасті, і повчати ввійшло йому у звичку.
— Метка залізяка, — констатував де Сойя. — Якби ми не були поряд, навряд чи би їх схопили. Та й зараз ми можемо зрівняти швидкості тільки на п'ять-шість хвилин, не більше.
— Нам вистачить трьох, — озвався Ґреґоріус. — Тільки дайте нам із ними порівнятись, капітане.
— Зараз ми порівняємось, — сказав де Сойя. — Вони нас побачили, — на «Рафаїлі» не було передбачено жодних засобів, що дозволяли б підкрадатися до іншого зорельота непомітно, і тепер всі прилади реєстрували, що за кораблем ведеться спостереження. — Один кілометр, — повідомив він, — жодної спроби застосувати зброю. Поля на повній потужності. Дельта-v падає. Вісімсот метрів.
Ґреґоріус, Кі та Реттіґ взяли напоготів рушниці і стали на низький старт.
— Триста метрів... двісті метрів... — озвучував де Сойя.
Інший корабель не виявляв активності, його прискорення було високим, але постійним. Ті сили, які обирав для своєї команди де Сойя, містили переважно шалену погоню, що передувала вирівнюванню швидкостей і знищенню полів іншого корабля. А тут усе було надто просто. Отець-капітан вперше відчув упевненість.
— Ми в мертвій зоні їхніх ланцетників, — оголосив він. — Уперед!
Троє швейцарських гвардійців вирвалися з повітряного шлюзу, їхні реактивні ранці вивергали блакитне полум'я.
— Знищую поля... зараз! — вигукнув де Сойя.
Поля ворожого корабля не хотіли зникати... це тривало вічність — майже три секунди, такої затримки ніколи не бувало в тренувальних симуляціях, — але врешті-решт вони зникли.
— Поля лягли! — заволав де Сойя, але бійці вже побачили це і, перекидаючись та обертаючись, впали на корпус ворожого корабля у запланованих точках: Кі — біля носа, Ґреґоріус — над тим місцем, де на старих схемах була зображена навігаційна рубка, а Реттіґ — над машинним відсіком.
— На місці, — пролунав голос Ґреґоріуса.
Два його бійці відрапортували секундою пізніше.
— Встановити абордажні кільця, — видихнув сержант.
— Встановив, — підтвердив Кі.
— Встановив, — сказав Реттіґ.
— Розгортаємо на один, — гаркнув сержант. — Три, два, один... розгорнути!
Його полімерний мішок павутинкою заблищав на сонці.
Біля командного пульта де Сойя спостерігав за значеннями дельта-v. Прискорення перевищило 230 g. Якщо поля зараз впадуть... Він відігнав цю думку. «Рафаїл» напружував усі свої сили, аби йти ніс у ніс з іншим кораблем. Ще чотири-п'ять хвилин — і йому доведеться відстати або ризикувати вгробити свій термоядерний двигун. Покваптеся, підганяв він подумки постаті в бойових броньованих обладунках, котрих бачив перед собою в тактичному просторі й на відеоекранах.
— Готовий! — відрапортував Кі.
— Готовий, — звідкись від ребер на хвості ворожого корабля пролунав голос Реттіґа.
— Встановити заряди, — скомандував Ґреґоріус і ляпнув власним зарядом об корпус. — Із п'яти: п'ять, чотири, три...
— Отче-капітане де Сойя, — почувся голос дівчинки.
— Зачекайте! — звелів де Сойя.
Зображення дівчинки з'явилось на всіх каналах зв'язку. Вона сиділа за роялем. Це була та ж дівчинка, яку він бачив на Гіперіоні біля Сфінкса три місяці тому.
— Стій! — озвався луною Ґреґоріус.
Його палець зависнув над кнопкою на пульті, що був у нього на зап'ястку. Бійці завмерли. Усі дивились на зображення, що транслювалося на їхні візори.
— Звідки ти знаєш, як мене звати? — запитав отець-капітан де Сойя і миттю зрозумів, що це дурне питання. Яка різниця, звідки? Його загін має лише три хвилини на виконання завдання. Потім «Рафаїл» відстане, а чоловіки залишаться на чужому кораблі. Вони відпрацювали на стимсимсах і таку ситуацію: захопивши дівчинку, його люди перебирали на себе керування кораблем, стишуючи його хід і даючи змогу де Сойї їх наздогнати. Але такий сценарій мав багато недоліків. Він натиснув на кнопку і передав своє зображення на корабель із дівчинкою.
— Доброго дня, отче-капітане де Сойя, — проказала дівчинка розміреним голосом, не виказуючи хвилювання чи напруженості. — Якщо ваші люди спробують проникнути на корабель, я розгерметизую його і загину.
Де Сойя кліпнув.
— Самовбивство — це смертний гріх, — зауважив він.
Дівчинка на екрані кивнула.
— Так, — згодилась вона, — але я не християнка. До того ж я краще піду до пекла, ніж із вами.
Де Сойя придивився до картинки на екрані: навколо не було помітно жодної кнопки.
— Капітане, — почув де Сойя голос Ґреґоріуса по захищеному променевому каналу, — якщо вона відкриє повітряний шлюз, я можу дістатися до неї й розгорнути навколо мішок раніше, ніж відбудеться повна розгерметизація.
Дівчинка на екрані чекала; де Сойя подумки надіслав відповідь променевим каналом, губи його не поворухнулися:
— Вона не належить хресту, — сказав він сержантові. — Якщо вона помре, можливо, ми не зможемо її оживити.
— Непогані шанси, що бортова хірургія таки зможе її оживити і привести до ладу після простої декомпресії[79], — наполягав Ґреґоріус. — Щоб усе повітря вийшло з того рівня, на якому вона зараз, треба секунд тридцять, а то й більше. Я можу її взяти. Віддайте наказ.
— Я не жартую, — мовила дівчинка з екрана. І тієї ж миті під капралом Кі й навкруги нього зник круговий сегмент корпусу. Повітря з корабля вирвалось назовні, наповнивши абордажне кільце Кі та роздувши його в мішок. Капрала затягло всередину мішка, тоді разом із ним відштовхнуло внутрішнім захисним полем у напрямку хвоста. Щосили працюючи ранцевим рушієм, аби не потрапити під плазмовий вихлип корабля, Кі насилу спромігся зачепитися за корпус.
Палець Ґреґоріуса торкнувся кнопки, що вмикала кумулятивний заряд.
— Капітане! — вигукнув він.
— Зачекайте! — надіслав беззвучний наказ де Сойя.
Зображення цієї дівчинки в сорочці з короткими рукавами сковувало його серце тривогою. Простір між двома кораблями був наразі наповнений колоїдними частками та кристаликами льоду.
— Між мною і верхнім поверхом наразі герметична перебірка, — сказала дівчинка, — але якщо ви не відкличете своїх людей, я відкрию всі рівні.
Менше ніж за секунду повітряний шлюз розкрився, і там, де стояв Ґреґоріус, виник круглий двометровий отвір у корпусі. Щойно дівчинка заговорила, Ґреґоріус пропалив собі шлях крізь полімерний мішок і за допомогою реактивного струменя зі свого ранцевого рушія змінив власну позицію. Він ухилився від потоку повітря з корпусу й перелетів ще на п'ять метрів. Він уявляв собі схему корабля і припускав, що дівчинка зараз просто під ним, на відстані кількох метрів. Якщо вона підірве цю секцію, він схопить її, візьме в мішок і доправить на «Рафаїл» до автоматичної операційної менш ніж за дві хвилини. Сержант кинув погляд на тактичний дисплей: Реттіґ знявся з корпусу за секунду до того, як під ним відкрився отвір, і тепер тримався в трьох метрах від корабля.
79
декомпресія — патологічний стан, викликаний різким зниженням тиску вдихуваних людиною газів — азоту, кисню, водню. При цьому розчинені в людській крові, ці гази починають виділятися у вигляді бульбашок, які блокують нормальне кровопостачання, руйнують стінки судин і клітини. На Землі найчастіше розвивається у тих, хто працює в умовах підвищеного атмосферного тиску в період переходу від нього до нормального тиску без дотримання належних запобіжних заходів. У космонавтиці декомпресія може виникнути внаслідок розгерметизації космічного корабля.