— Капітане! — заволав Ґреґоріус по променевому каналові.
— Чекайте! — наказав де Сойя. Він звернувся до дівчинки: — Ми не хочемо завдати тобі шкоди.
— Тоді відкличте їх! — відрізала дівчинка. — Негайно! Або я відкрию цей, останній, рівень.
Час для Федеріко де Сойї наче зупинився, поки він робив вибір. Він знав, що менше ніж за хвилину буде змушений скинути швидкість — тривожні сигнали та попередження блимали й лунали на всіх тактичних каналах зв'язку, на кожному екрані. Він не хотів кидати напризволяще своїх людей, але найважливішим чинником була дівчинка. Накази, які він отримав, були абсолютно чіткими: привезти дівчинку на Пацем живою.
Уже все віртуальне тактичне оточення пульсувало червоним: це показувало, що де Сойя має загальмувати, інакше за хвилину автоматична система перебере на себе керування. Про те саме попереджали і сигнали на його контрольній панелі. Де Сойя ввімкнув мікрофон і сказав по відкритих каналах і променевому зв'язку:
— Ґреґоріусе, Реттіґу, Кі... Повертайтеся на «Рафаїл». Негайно.
Сержант Ґреґоріус відчув, як лють і розчарування накрили його немов хвилею космічної радіації. Але він передусім був швейцарським гвардійцем.
— Повертаємося негайно, сер! — гаркнув він і стрілою метнувся до свого корабля.
Його бійці піднялися з корпусу, мережачи простір блакитними цятками від реактивних рушіїв. Злиті захисні поля, роз'єднуючись, замерехтіли, але всі троє останньої миті встигли подолати відстань між кораблями. Ґреґоріус дістався «Рафаїла» першим, схопився за скобу й буквально закинув крізь повітряний шлюз своїх бійців, що пропливали повз. Тоді втягнувся всередину сам, пересвідчився, що інші вчепилися в поручні та ввімкнув мікрофон:
— На місці, сер.
— Відходимо, — сказав де Сойя, користуючись відкритим каналом, так щоб його почула й дівчинка. Він перемкнувся з тактичного простору на реальний час і смикнув ручку головного контролера.
«Рафаїл» зменшив тягу на по відсотків, відділив своє поле від поля цілі й почав відставати. Де Сойя збільшив відстань від корабля дівчинки, намагаючись утримувати «Рафаїл» якомога далі від його термоядерного хвоста: усі покази свідчили про те, що інший корабель не мав на собі озброєння, але це ставало лише відносним поняттям, якщо термоядерний хвіст зорельота сягав сотні кілометрів. Зовнішні поля «Рафаїла» працювали вже на повну, забезпечуючи йому належний захист, усі засоби протидії перейшли в автоматичний режим, готові спрацювати за мільйонну долю секунди.
Корабель дівчинки тим часом продовжував прискорення, виходячи з площини екліптики. Відвідувати Парваті дівчинка не збиралася.
«Може, зустріч із Вигнанцями?» — подумав де Сойя. Давачі його корабля і надалі не фіксували жодної активності, крім орбітальних патрульних кораблів Парваті, але ж Рої Вигнанців могли чекати десь за межами системи зірки Парваті.
— Спостерігається деформація поля Гокінґа, — повідомив отець-капітан де Сойя трьох гвардійців, котрі ще й досі чіплялися за розтяжки у шлюзі. — Її корабель готується до стрибка.
— Куди? — запитав Ґреґоріус.
Із голосу велетня не можна було здогадатися про те, наскільки він розлючений втратою, котру забрали в нього з-під носа.
Перевіривши показання, де Сойя відповів:
— На орбіту Ренесанс-Вектора. Дуже близько до планети.
Ґреґоріус і два його бійці мовчали. Де Сойя міг лише здогадуватись, які питання вертілися у них на язиці: чому Ренесанс-Вектор? Це цитадель Пакса... два мільярди християн, десятки тисяч війська, дюжини військових космічних кораблів Пакса... Чому саме туди?
— Можливо, вона не знає, що там на неї чекає, — висловив він уголос свої роздуми. Перемкнувшись на тактичний простір, він пройшовся над площиною екліптики і побачив, як червона точка перейшла в стан с-плюс і зникла із системи Парваті. «Рафаїл» продовжував іти кормою вперед, тим курсом, яким він ішов під час погоні, під кутом п'ятдесят хвилин до вектора переміщення. Де Сойя вийшов із тактичного простору, перевірив усі системи й сказав: — Можете підійматися зі шлюзу. Закріпіть абордажне спорядження.
Він не питав, що вони думають із цього приводу. Вони не обговорювали, чи збирається він перемістити корабель у простір Ренесанс-Вектора — курс був уже прокладений, і корабель набирав швидкість для квантового стрибка. Він не питав також, чи вони готові знову помирати. Стрибок, без сумніву, буде так само смертельним, як і попередній, але він перемістить їх у контрольовану Паксом зону на п'ять місяців раніше за корабель дівчинки. Де Сойя ще не вирішив тільки, чи слід йому чекати на появу біля Парваті «Св. Антонів», аби пояснити ситуацію його капітанові.
Він вирішив не чекати. Сенсу в цьому було небагато — що таке різниця в кілька годин порівняно з форою у п'ять місяців? — а йому не терпілося. Де Сойя наказав «Рафаїлу» підготувати маяк-відповідач і записати накази для капітана Саті зі «Св. Антонів»: негайно переміститися на Ренесанс-Вектор — для факельника це була десятиденна подорож із таким самим часом-у-борг, що й у дівчинки — і бути готовим розпочати сутичку відразу після переміщення у простір планети.
Після запуску маяка та скасування бойової готовності для частин із Парваті, де Сойя розвернув протиперевантажувальне крісло і зустрівся поглядом зі своїми трьома гвардійцями.
— Я знаю, що для вас це стало великим розчаруванням, — почав він.
Сержант Ґреґоріус промовчав, його темне обличчя було незворушне, наче скеля, але отець-капітан де Сойя міг прочитати ту думку, що ховалась за цим мовчанням: «Ще тридцять секунд, і я б її схопив».
Де Сойя не переймався через це. Він командував чоловіками та жінками вже більше десяти років. Йому доводилось посилати на смерть ще хоробріших і ще відданіших вояків, ніж ця трійця, не відчуваючи каяття чи потреби пояснювати щось самому собі. Тому він, не зморгнувши й оком, дивився зараз на велетня-сержанта.
— Я думаю, дитина виконала б свою погрозу, — сказав він, даючи зрозуміти самим уже тоном, що не варто обговорювати його наказ, не варто заперечувати, ні зараз, ні потім, — але ми про це вже не дізнаємось. Нам відомо, куди вона вирушила. До, можливо, єдиної системи в цьому секторі підвладного Паксові простору, куди ніхто — навіть Рій Вигнанців — не може прослизнути непоміченим і непереможеним. У нас є п'ять місяців, аби підготуватись до прибуття цього корабля, і тепер ми будемо діяти не самі, — де Сойя зупинився перевести дух. — Ви троє добре попрацювали, і вашої провини у невдачі в системі Парваті немає. Я подбаю, аби ви негайно повернулись до вашої частини, тільки-но ми прибудемо на Ренесанс-Вектор.
Ґреґоріусу навіть не треба було обмінюватися поглядом зі своїми двома бійцями, перш ніж висловитесь від їхнього імені.
— Перепрошуємо, отче-капітане, але якщо ми можемо висловити своє побажання, сер, ми б хотіли залишитись із вами на «Рафаїлі», доки ця крихітка не буде в гніздечку й на шляху до Пацема, сер.
Де Сойя спробував не показати свого здивування:
— Гм... що ж, подивимось, сержанте. На Ренесанс-Векторі розташована штаб-квартира Військового Флоту, і там буде купа начальства. Подивимось. А тепер треба закріпити як слід усе знаряддя. Стрибок за двадцять п'ять хвилин.
— Сер?
— Так, капрале Кі?
— Цього разу ви висповідаєте нас перед смертю?
І знову де Сойї довелося докласти зусиль, аби вираз його обличчя залишився нейтральним.
— Так, капрале, я закінчу перевірку систем і за десять хвилин буду в кают-компанії для сповіді.