Я відклав одну із плазмових гвинтівок, гвинтівку ЗС і пістолети, аби потім оглянути їх уважніше.
Гвинтівка ЗС була потворною — і цим контрастувала з рештою колекції Консула, але я бачив, чим вона була корисна. Ця штука була універсальною — 18-міліметрова плазмова гвинтівка, лазерна рушниця з перемінним променем, гранатомет, випромінювач швидких електронів, дротикомет, широкосмуговий засліплювач, стріломет із тепловою системою наведення — чорт забирай, ця гвинтівка ЗС могла робити що завгодно, хіба лиш обіду для десантників на ній не приготуєш. Хоча в польових умовах, встановивши перемінний промінь на низькі значення, можна було б і з цим впоратися.
Ще до того, як ми мали з'явитися біля Парваті, я мріяв про можливість зустріти швейцарських гвардійців зі зброєю ЗС у руках. Хоча проти сучасних бойових обладунків ця зброя була би безсила, та й, сказати по правді, я боявся, що вона тільки роздратує бійців Пакса.
Тепер я придивився до неї уважніше: може, ця універсальна зброя стане в нагоді, якщо ми заблукаємо вдалині від корабля й мені доведеться стикнутися з більш примітивним ворогом — скажімо, троглодитом, або літаком-винищувачем, або з якимось місцевим недотепою, озброєним так, як свого часу був озброєний я в Місцевій гвардії на Гіперіоні. Але зрештою я вирішив цієї гвинтівки не брати — вона була надто важка, якщо тільки ти не мав на собі старовинних обладунків ЗС з екзоскелетом[81]. До того ж де я мав розжитися боєприпасами для цієї штукенції — всіма цими дротиками, гранатами, швидкими електронами та 18-міліметровими імпульсними зарядами? А скористатися енергетичними можливостями цієї зброї я міг би лише неподалік від корабля або іншого потужного джерела енергії. Я повернув штурмову гвинтівку на її місце, подумавши, що вона могла також належати і легендарному полковнику Кассаду. Решті колекції Консула вона геть не пасувала, але він добре знав Кассада і міг зберігати цю річ із сентиментальних мотивів.
Я запитав у корабля, але корабель нічого не міг про це пригадати.
— Як завжди! — пробурмотів я.
Короткоствольна зброя була ще старовиннішою за гвинтівку десантника, але значно перспективнішою. Кожна одиниця здавалася справжнім колекційним екземпляром, але ж у них використовувалися магазини з набоями, які навіть тепер можна було придбати. Принаймні на Гіперіоні. Я лиш не міг поручитися за світи, які ми відвідуватимемо. Найсерйознішою зброєю тут був пістолет-кулемет Штайнера-Джінна калібру нуль шістдесят. Але він був занадто важкий: матриці до нього важили майже стільки, скільки й він сам, і стріляв він чергами. Я поклав його на місце. Два інші були зручнішими. Перший — легенький портативний пістолет, що стріляв флешетами: він міг бути прадідусем того голкомета, з якого мене намагався прикінчити Герріґ. У руків'ї було п'ять обойм водночас, і кожна вміщала в себе кілька тисяч крихітних стрілок. Добра зброя для будь-кого, а не тільки для влучного стрільця.
А останній екземпляр мене взагалі здивував. Він зберігався у шкіряній, потемнілій від мастила кобурі. Мої пальці тремтіли, коли я витяг зброю, яку знав тільки з книжок, — самозарядний пістолет 45-го калібру[82], зі справжніми набоями в латунних гільзах, а не в матрицях, що сама виготовляє набої, коли ти стріляєш. Руків'я з насічкою, металевий приціл, воронована сталь. Я оглянув пістолет з усіх боків. Йому могло бути біля тисячі років, а то й більше.
У ящику лежало ще п'ять коробок набоїв до нього, кількасот штук. Я прикинув, що вони такі ж старовинні, але тоді побачив фірмову етикетку. Набої виготовили на Лузі, триста років тому.
Здається, у «Піснях» згадувалося, що Брон Ламія мала старовинний пістолет 45-го калібру. Пізніше я запитав про це Енею, і мала відповіла, що ніколи не бачила у матері пістолета.
Як би там не було, а цей пістолет і ще штучку з флешетами нам варто було прихопити з собою. Я не знав, чи з пістолета 45-го калібру все ще можна стріляти, тому вийшов із ним на балкон, попередив корабель, що зовнішнє поле мусить не дати кулі зрикошетити, й натиснув на спусковий гачок. Нічого не відбулося. Я пригадав, що такі пістолети мали ручний запобіжник, знайшов його, пересмикнув і спробував знову. Господи, ну й загуркотіло! Але спрацював він як треба, тож я поклав пістолет назад до кобури, а її причепив на свій універсальний пояс. Звісно, коли набої закінчаться, користі з цього пістолета вже не буде, але раптом ми натрапимо на клуб поціновувачів старовинної зброї, який випускає такі набої?
«І до того ж я не збираюся випускати кілька сотень патронів», — подумав я й криво посміхнувся. Якби ж я тільки знав...
Пізніше, зустрівшись із дівчинкою й андроїдом, я показав їм дробовик, плазмову мисливську рушницю, пістолет із флешетами і пістолет сорок п'ятого калібру.
— Якщо ми будемо мандрувати незнайомими місцями чи глухими закутками, нам треба мати зброю, — сказав я.
Я запропонував їм пістолет із флешетами, але вони обоє відмовилися. Енея не хотіла брати в руки зброю; андроїд нагадав мені, що він не може застосовувати зброю проти людини, а щодо хижаків — він покладається на мене.
Я гмикнув, проте відклав убік гвинтівку, дробовик і пістолет із флешетами.
— А це я залишу собі, — мовив я, торкнувшись «сорок п'ятого».
— Він пасує до твого екіпірування, — проказала Енея, ледь усміхнувшись.
Цього разу ми не намагалися в останню хвилину відчайдушно придумати хоч сякий-такий план. Ніхто тепер не вірив, що загроза Енеї вбити себе спрацює ще раз, якщо на нас чекатиме Пакс. Найсерйозніше обговорення того, що на нас чекає, відбулося за два дні до нашого виходу в реальний простір у системі Ренесанс. Ми добре повечеряли — А. Беттік приготував філе річкової манти під легким соусом, а наш набіг на винний погрібець корабля дав пляшку доброго вина з виноградників Дзьоба. Ще годину ми присвятили музиці: Енея грала на роялі, а андроїд — на флейті, яку прихопив із собою. Потім розмова перейшла до наших планів на майбутнє.
— Кораблю, можеш розповісти нам про Ренесанс-Вектор? — спитала дівчинка.
Виникла коротка пауза. Я помітив, що так стається завжди, коли кораблеві буває незручно.
— Мені дуже шкода, пан-Енеє, але боюся, що вся інформація, яку я маю щодо цієї планети, це навігаційні дані та карти орбіт, та й ті застарілі на сотні років.
— Я бував там, — промовив А. Беттік. — Теж сотні років тому, але потім ми моніторили радіо- і телетрафіки з цієї планети.
— Я пригадую дещо з того, що розповідали про Ренесанс чужосвітні мисливці, — сказав я. — Найбагатші частіше за все походили саме звідси, — я мотнув головою в бік андроїда: — Починай першим!
Він кивнув і склав руки на грудях.
— Ренесанс-Вектор був одним із найважливіших світів Гегемонії. За шкалою Сольмева ця планета дуже подібна до Землі, тому її заселили ще першими ембріоносцями, а перед Падінням вона була повністю урбанізована. Ренесанс-Вектор славився своїми університетами, медичними центрами — ті, кому по кишені була терапія Поульсена, віддавали перевагу саме цим медичним закладам, — славилася також своєю бароковою архітектурою: тут перлиною була гірська фортеця, Твердиня Анабль, а ще — своєю промисловістю. Саме там створювали більшість космічних кораблів ЗС. До речі, наш корабель теж мали збудувати на Ренесансі, на комплексі Міцубісі-Гочек.
— Насправді? — пролунав голос корабля. — Якщо я про це й знав, ці дані були втрачені. Дуже цікаво.
Ми з Енеєю вкотре обмінялися стривоженими поглядами. Корабель, що не пам'ятає свого минулого, навіть де його виготовили, не дуже вселяє впевненість під час каверзних зоряних перельотів. І я знову наказав собі не панікувати: врешті-решт цей корабель успішно переніс нас до Парваті і забрав звідти.
— Столиця Ренесанс-Вектора — місто Да Вінчі[83], — продовжував А. Беттік. — Але весь суходіл і велика частина єдиного моря урбанізовані, тому там одне місто переходить в інше.
81
екзоскелет (від
82
.45 АСР
83
столиця вигаданої планети названа на честь Леонардо да Вінчі