— Це світ Пакса з розвинутим бізнесом, — додав я. — Він одним із перших приєднався до Пакса після Падіння. Військ там хоч греблю гати. І на Ренесанс-В., і на Ренесанс-М. є орбітальні та супутникові гарнізони, а також бази на кожній планеті.
— А що таке Ренесанс-М.? — запитала Енея.
— Малий Ренесанс, — пояснив А. Беттік. — Друга планета від їхнього сонця. А Ренесанс-Вектор — третя. На Малому Ренесансі теж є населення, але невелике. Це переважно аграрна планета: більшу її частину вкривають автоматизовані ферми. І вона годує Ренесанс. Після падіння телепорталів обидві планети отримали з цього вигоду; ще до відновлення Паксом міжзоряної торгівлі виявилось, що вони можуть існувати автономно. Ренесанс-Вектор виробляв промислові товари, а Малий Ренесанс забезпечував продовольством п'ять мільярдів людей на Ренесанс-Векторі.
— А скільки людей на Ренесанс-В. зараз? — поцікавився я.
— Здається, стільки ж: п'ять мільярдів, плюс-мінус кількасот мільйонів, — відповів А. Беттік. — Як я вже казав, Пакс прийшов на цю планету вже давно, а разом з ним — і хрестоформа, і контроль народжуваності.
— Ти кажеш, що бував там, — не відставав я від андроїда. — Розкажи, яка вона, ця планета.
— Ох, — мовив він, усміхаючись так, наче просив вибачення. — Я був на космодромі Ренесанс-Вектора тридцять шість годин, коли ми летіли з Асквіта на Гіперіон, аби підготувати новий світ для Сумного Короля Біллі. Нас підняли з кріогенної фуги, але не дозволили залишати корабель. То ж я не багато отримав вражень від цієї планети.
— А мешканці цієї планети є переважно відродженими християнами? — запитала Енея.
Дівчинка видавалась задумливою, заглибленою в себе. Я помітив, що вона знову гризе нігті.
— Так, — відповів А. Беттік. — Гадаю, практично всі п'ять мільярдів.
— А я не жартував щодо військової присутності Пакса, — встряв я. — Паксівські вояки, що були моїми інструкторами у Місцевій гвардії на Гіперіоні, походили із Ренесанс-Вектора. Тут стоїть найбільший гарнізон, це також і порт для перевантаження військових кораблів, що беруть участь у війнах із Вигнанцями.
Енея кивнула, але, здавалось, продовжувала думати про щось інше.
Я вирішив говорити без манівців.
— Навіщо ми туди летимо? — запитав я.
Дівчинка подивилась на мене. Її темні очі були дуже гарні, але дивилися кудись далеко.
— Я хочу побачити ріку Тетіс, — сказала вона.
Я похитав головою.
— Ти ж знаєш, що ріка Тетіс була частиною системи телепортів. Вона не існувала поза Мережею. Чи, точніше сказати, вона існувала як тисяча окремих ділянок інших рік.
— Знаю. Але я хочу побачити ріку, що була частиною Тетіс у ті часи, коли існувала Мережа. Моя мама розповідала про неї. Про те, що вона була наче Ґранд-Анфілада, тільки повільніша. Про те, що можна було плисти на барці від одного світу до іншого, тижнями та місяцями.
Я не дозволив собі розізлитися.
— Тобі відомо, що у нас практично нема шансів пройти повз охорону на Ренесанс-Векторі? — поцікавився я. — А якщо ми туди і дістанемось, то ріки Тетіс однаково там не знайдемо... тільки частину іншої річки, що колись була її частиною. Чому так важливо це побачити?
Дівчинка хотіла було лише знизати плечима, але передумала.
— Ти пам'ятаєш, я казала, що є такий архітектор, у якого я повинна... хочу... вчитися?
— Так. Але ти навіть не знаєш, на якій він планеті. Тож чому треба починати наші пошуки саме з Ренесанс-Вектора? Чи не можна його пошукати хоча б на Малому Ренесансі? Або просто перестрибнути цю планету і полетіти на якусь порожню? Наприклад, на Армаґаст?
Енея похитала головою. Я помітив, що вона зробила собі нову зачіску, дуже гарну: світлі пасма були помітніші.
— У моїх снах, — мовила вона, — один із будинків цього архітектора стоїть на березі ріки Тетіс.
— Є ще сотні старих світів, які поєднувалися рікою Тетіс, — заперечив я, нахиляючись ближче до неї, аби Енея бачила, що я говорю серйозно. — І не на всіх нас чекає Пакс, аби схопити чи вбити. Нам обов'язково починати із системи Ренесанс?
— Гадаю, так, — тихо відповіла вона.
Я опустив руки собі на коліна. Мартін Силен не казав, що ця подорож буде легкою чи що вона матиме хоч якийсь сенс. Він сказав тільки, що вона зробить із мене Героя.
— Добре, — сказав я і сам здивувався, який втомлений у мене був голос. — Який у нас цього разу план, дитино?
— Плану немає, — відказала Енея. — Якщо вони чекатимуть на нас, я просто скажу їм правду: що ми збираємось посадити наш корабель на Ренесанс-Векторі. Гадаю, вони дозволять нам сісти.
— А що далі? — запитав я, уявляючи собі корабель в оточенні тисяч бійців Пакса.
— Далі ми заберемося звідти, я сподіваюсь, — сказала дівчинка. Вона всміхнулася до мене. — Не бажаєте партії в більярд з однією шостою нормального тяжіння? Ви, обидва? Цього разу на гроші.
Я хотів відповісти в'їдливо, але тоді змінив тон.
— У тебе немає грошей, — мовив я.
Енея розпливлася в усмішці:
— Значить, я не зможу їх програти, хіба не так?
26
142 дні отець-капітан де Сойя чекав, коли дівчинка зайде у систему Ренесанс, і кожну ніч він бачив її уві сні. Він ясно бачив її такою, якою вперше зустрів біля Сфінкса на Гіперіоні, — тоненьку, немов лозинка, з очима сторожкими, але не нажаханими, і це незважаючи на піщану бурю та загрозливі постаті перед нею. Вона виставляла поперед себе рученята, чи то збираючись сховати в них обличчя, чи то кинутися вперед та обійняти його. Часто уві сні він бачив її своєю донькою, і вони йшли велелюдними вулицями-каналами Ренесанс-Вектора, розмовляючи про старшу сестру де Сойї, Марію, котру поклали до Медичного Центру Св. Юди. Де Сойя уві сні йшов, тримаючи дівчинку за руку, знайомими вулицями-каналами поблизу гігантського медичного комплексу і розповідав, як він цього разу планує врятувати життя сестри і що він не дозволить Марії померти, як вона померла раніше.
Насправді ж Федеріко де Сойї було шість стандартних років, коли його родина прилетіла на Ренесанс-Вектор із відлюдного району Льяно-Естакадо на провінційній планетці Мадре де Діос[84]. Майже всі мешканці цієї малонаселеної пустельної та скелястої планети були католиками, але такими, що не прийняли паксівського воскресіння. Родина де Сойї була частиною розкольницького руху Прихильників Марії[85] і залишила Нуово-Мадрид, коли ця планета вирішила приєднатися до Пакса й перепідпорядкувати йому всі християнські церкви на планеті. Прихильники Марії поклонялися Богоматері більше, ніж це схвалював Ватикан, тому малий Федеріко й зростав у маргінальному пустельному світі серед набожної колонії, що складалася з шістдесяти тисяч католиків-єретиків, які на знак протесту відмовилися прийняти хрестоформу.
Дванадцятирічна Марія підхопила чужесвітній вірус, що наче косою викошував усі ранчо в колонії. Ті, кого торкнулася Червона Смерть, або помирали впродовж тридцяти двох годин, або одужували. Але Марія зависла між життям і смертю, а риси її колись прекрасного обличчя спотворили жахливі багряні стигми. Родина помістила її до шпиталю в Сьюдад дель Мадре, що розташовувався на південних, відкритих всім вітрам землях Льяно-Естакадо, але лікарі, теж Прихильники Марії, могли тільки молитися. У Сьюдад дель Мадре знедавна працювала паксівська християнська місія, що пропонувала своїм вірним воскресіння. Місцеві переважно її ігнорували, але терпіли. Священиком там був отець Майєр, і ця добросерда людина благала батька Фредеріко дозволити прийняти хрестоформу його конаючій доньці. Федеріко був надто малий і не запам'ятав подробиць розпачливих суперечок між батьками, але він запам'ятав, як уся родина — його мати та батько, і дві інші його сестри, і його молодший братик — стояли на колінах у місцевій церкві Прихильників Марії, вимолюючи у Богородиці поради та заступництва.
Інші ранчери-кооператори із Льяно Естакадо, одновірці родини Федеріко, зібрали гроші, аби відправити Марію з родиною на лікування до чужих світів, а саме до одного з уславлених медичних центрів на Ренесанс-Векторі. Братика та сестричок прихистили сусіди, а шестирічного Федеріко — він сам не знає, чому — батьки прихопили із собою супроводжувати їх та ледь живу сестру в довгій подорожі. Усі вони вперше тоді випробували на собі справжній холодний сон, і де Сойя не забув, як холод тримався всередині всіх його кісток упродовж тих тижнів, що він пробув на Ренесанс-Векторі.
84
Льяно-Естакадо (
85
католицька церква налічує багато конгрегацій та рухів, присвячених Діві Марії та названих на її честь: Маріани (Конгрегація Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії), Дочки Марії Помічниці Християн, Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії, Орден Святої Марії Віфлеємської, Францисканки Місіонерки Марії та інші.