Спочатку паксівським медикам у Да Вінчі наче й вдалося зупинити поширення Червоної Смерті в організмі Марії, ба навіть прибрати деякі стигми, що кровоточили, але через три тижні за місцевим часом ретровірус знову взяв гору. І знову священики з Пакса — цього разу всі, що були в штаті шпиталю — взялися вмовляти батьків де Сойї поступитися розкольницькими принципами й дозволити дитині на смертнім одрі прийняти хрестоформу, доки ще не пізно. Тільки згодом, коли він став дорослим, де Сойя зміг уявити, перед яким вибором постали його батьки: віддати на смерть віру чи дитину.
У тих сновидіннях, де Енея була його дочкою і вони блукали вулицями-каналами навколо медичного центру, він розказував їй, як Марія віддала йому свою найулюбленішу особисту річ, крихітну порцелянову фігурку єдинорога, за кілька годин до того, як упала в кому. Уві сні він ішов, тримаючи за руку дванадцятирічну дівчинку з Гіперіона, й розповідав, як його батько, чоловік сильний і тілом, і духом, врешті-решт здався й попросив священиків Пакса звершити над його донькою таїнство хреста. Шпитальні отці погодились, але наполягли, щоб і батьки де Сойї, і сам Федеріко формально навернулись у Вселенське католицтво, перш ніж Марія отримає хрестоформу.
Де Сойя розповідав своїй доньці Енеї, якою запам'яталась йому церемонія хрещення вдруге, що відбулось у місцевому соборі Св. Йоанна Богослова, під час якої батьки де Сойї і Федеріко за всією формою відреклися визнавати Богоматір головною фігурою і визнали єдиновладність Ісуса Христа, а також владу Ватикану над їхнім релігійним життям. Він запам'ятав і те, як того ж вечора він прийняв своє перше причастя та хрестоформу.
Таїнство Хреста для Марії призначили на десяту вечора. А о восьмій сорок п'ять вона раптом померла. За канонами Церкви та законами Пакса людину, мозок якої загинув, не можна було штучно реанімувати, якщо вона не встигла отримати хрестоформи.
Батько Федеріко не розлютився, не відчув себе обдуреним його новою Церквою; натомість він сприйняв цю трагедію як знак, що Господь, не той Господь, у молитвах до якого він зростав, милосердий Син, сповнений жіночості, отриманої у спадок від Пресвятої Матері, а незмірно суворіший Бог Нового та Старого Заповітів, Бог Вселенської Церкви, покарав його самого, його родину й усю громаду Прихильників Марії міста Льяно Естакадо. Повернувшись додому з тілом своєї дитини, одягненим у біле для погребіння, де Сойя-старший став ревним проповідником паксівської версії католицизму. Насіння він кидав у родючий ґрунт, бо це був час, коли громади ранчерів винищувала Червона Смерть. Коли Федеріко виповнилось сім, батьки відіслали його в Сьюдад дель Мадре, до школи Пакса, а його сестер — до монастиря на півночі Льяно. Ще за життя його батька, навіть ще до того, як Федеріко разом з отцем Майєром відбув до Нового Мадрида, аби вступити там у семінарію Св. Томи, ті з Прихильників Марії, котрі вижили після епідемії, усі як один навернулися у паксівське католицтво. Жахлива смерть Марії призвела до відродження всього її світу.
У своїх сновидіннях отець-капітан де Сойя далеко не все це пояснював дитині, що йшла поруч із ним знайомими вулицями Да Вінчі, столиці Ренесанс Вектора, такими знайомими, як це буває тільки в нічних кошмарах. Дівчинка, Енея, знала все й без його пояснень.
У сновидіннях, що повторювалися чи не кожної ночі з тих 142-ох ночей, упродовж яких він чекав на прибуття корабля з Енеєю, де Сойя пояснював дівчинці, що йому вдалось розгадати таємницю, як побороти Червону Смерть і вилікувати сестру.
Коли це наснилося йому вперше, де Сойя прокинувся в просякнутих потом простирадлах, серце його шалено калатало, а рештки сну підказували, що таємниця порятунку Марії полягала в хрестоформі. Але ті сни, що приходили до нього наступними ночами, показали, що він помиляється.
Таємниця, схоже, полягала в тому, аби повернути Марії фігурку єдинорога. Йому тільки й треба, пояснював він своїй донечці Енеї, знайти шпиталь у лабіринті вулиць, а там він уже знає, що, отримавши фігурку єдинорога, його сестра одужає. Але він не міг знайти шпиталю. Лабіринт не давав йому такої змоги.
Майже п'ятьма місяцями пізніше, у переддень прибуття корабля з дівчинкою, у черговому варіанті того ж сновидіння де Сойя нарешті знайшов медичний центр Св. Юди, а в ньому — сплячу сестру. Але з жахом, що накрив його габою, він зрозумів, що загубив статуетку.
І в цьому його сні Енея заговорила — вперше. Витягуючи невеличку порцелянову фігурку з кишені своєї сорочки, дівча промовило:
— Бачиш, вона увесь цей час була з нами.
Між системою Ренесанс-Вектора та системою Парваті пролягли світлові роки. І така ж відстань, і буквально, і фігурально, пролягла для де Сойї між новою реальністю й здобутим у системі Парваті досвідом.
Де Сойя, Ґреґоріус, Кі та Реттіґ, кожен з яких був на той час спотвореним мертвим тілом у воскресальних яслах у самісінькій глибині «Рафаїла», не знали, що у їхнього корабля запросили паролі через годину після їхнього переміщення до системи Ренесанс. Після цього, обмінявшись даними з комп'ютером «Рафаїла», два таранні кораблі Пакса і факельник підійшли до нього впритул. Було вирішено доправити чотири тіла до Центру воскресіння під керівництвом Пакса на Ренесанс-В.
На відміну від самотнього пробудження в системі Парваті, цього разу де Сойя та його швейцарські гвардійці прийшли до притомності з відповідною церемонією й турботою. Для отця-капітана та капрала Кі це воскресіння не пройшло гладко — їх обох повернули до ясел ще на три дні. Питання, чи впоралася б із ситуацією автоматична система воскресіння на «Рафаїлі», так і залишилось для де Сойї відкритим.
Хай там що, а четвірка возз'єдналася на другому тижні свого перебування в системі Ренесанс, і до кожного був приставлений особистий священик-консультант. Сержанту Ґреґоріусу це здавалося зайвим: він був сповнений енергії, йому не терпілось повернутися до виконання завдання, але де Сойя і решта бійців радо сприйняли додатковий відпочинок як можливість відновити сили.
«Св. Антоній» перемістився лише кількома годинами пізніше за «Рафаїла», і з часом де Сойя зустрівся з капітаном факельника Саті та капітаном військового транспортного корабля «Св. Хома Акіра» Лемпрієром, який прибув у систему Ренесанс, маючи на борту вісімнадцять тисяч мертвих тіл і дві тисячі триста поранених внаслідок бійні на Гіперіоні. Шпиталі та церкви на Ренесанс-В. і на орбітальних базах Пакса почали хірургічні операції й Таїнства Воскресіння.
Де Сойя сидів біля ліжка командувача Барнес-Авне, коли та поверталась до життя й до тями. Ця невеличка рудоволоса жінка здавалась тепер геть іншою людиною. Вона наче зменшилась і зробилася такою крихітною, з цією поголеною головою, зі шкірою в червоних блискучих плямах, у тих шпитальних лахах, що серце де Сойї стислося від жалю. Але її завзятість і рішучість не зменшилися. Майже відразу вона запитала з притиском:
— Що, в біса, сталося?!
Де Сойя розповів їй про різню, яку вчинив Ктир. Він переповів їй події тих семи місяців, коли він переслідував дівчинку. Для Барнес-Авне це були чотири місяці, упродовж яких її транспортували з Гіперіона у замороженому стані.
— Отже, всралися, та ще й криво, — резюмувала командувач.
Де Сойя всміхнувся. Командувач сухопутних військ була першою, хто, даючи оцінку його успіхам, висловився напрямки. Він і сам відчував правдивість щодо себе цієї ядучої приказки: двічі він командував найважливішою операцією Пакса з єдиною метою — затримати дівчинку, і двічі зазнавав нищівної поразки. Де Сойя очікував, що його, в кращому випадку, відсторонять від виконання обов'язків. А найімовірніше — віддадуть під трибунал. Ось чому коли його кур'єрський корабель класу Архангел прибув у систему Ренесанс, випередивши корабель із дівчинкою на два місяці, де Сойя наказав кораблю негайно повернутися на Пацем, доповісти про невдачу й повернутися з інструкціями від командування. У посланні, яке він відправив на Пацем із кур'єрським кораблем, він також вказав, що сам він, чекаючи на рішення командування, продовжує готуватись до операції із затримання дівчинки в системі Ренесанс.