Цього разу він мав під своєю рукою неймовірні сили. До двохсот тисяч сухопутних військ, серед яких було кілька тисяч елітних морських піхотинців і вцілілі в гіперіонській різні бригади швейцарських гвардійців, додалися флоти — військово-морський і військово-космічний. Під його команду, згідно з папським монідиском, зараз стали двадцять сім факельників, вісім із них класу Омега, а також сто вісім таранних кораблів зі стикувальними модулями, що йшли попереду факельників, ескадра з шісти 3К-кораблів у супроводі тридцяти шести швидкісних винищувачів, корабель-носій «Св. Мало» з понад двомастами винищувачами «Скорпіон» та сьома тисячами команди на борту, легендарний крейсер «Гордість Брешії», нині перейменований у «Яків», два транспортні кораблі на додаток до «Св. Хоми Акіра», сорок есмінців класу Благословення, п'ятдесят вісім сторожових катерів — три такі катери були здатні відбити атаку по всій планетній системі чи захистити ціле військове з'єднання — і ще понад сто менших кораблів: фрегатів з озброєнням, смертоносним у ближньому бою, тральників, міжпланетних кур'єрів і дронів та, звісно, «Рафаїл».
Три дні по тому, як де Сойя відправив на Пацем другий кур'єрський корабель, і за сім тижнів до переміщення Енеї прибуло спеціальне з'єднання ЗС «Маги» — «Мельхіор», «Каспар» і старий корабель отця-капітана де Сойї, «Балтазар».
Де Сойя зрадів зустрічі зі старими товаришами, хоч і розумів, що тепер вони стануть свідками його приниження. Проте він вирушив їм назустріч на «Рафаїлі», аби привітати, коли вони були ще на відстані шести а.о. від Ренесанс-В., і перше, що зробила мати-командер Стоун, коли він ступив на борт «Балтазара», — віддала сумку з його особистими речами, які йому довелося поспіхом покинути. Поверх акуратно згорнутого одягу, бережно замотана в плинопін, лежала фігурка єдинорога, подарунок його сестри Марії.
Де Сойя нічого не приховував від капітана Хьорна, матері-капітана Буле та матері-командера Стоун. Він переказав їм у загальних рисах заходи, до яких вдався, але сказав, що, найімовірніше, ще до прибуття корабля з дівчинкою буде призначено нового командувача операцією. Двома днями пізніше виявилось, що він не мав рації. До системи перемістився кур'єрський корабель із двома особами на борту — капітаном Маргет By, ад'ютантом Командувача флотом адмірала Марусина, та єзуїтом отцем Брауном, надзвичайним радником монсеньйора Лукаса Одді, довіреною особою та помічником державного секретаря Ватикану Симона Авґустина кардинала Лурдусамі.
Накази, що привезла з собою капітан By в запечатаному пакеті, супроводжувалися ще й додатковою інструкцією: відкрити пакет ще до її воскресіння. Де Сойя розпечатав папери негайно. Накази були дуже прості: він мав і надалі виконувати своє завдання — схопити дівчинку; його не буде звільнено від виконання цього завдання, доки він не досягне успіху; капітан By, отець Браун і всі інші високопосадовці, які прибуватимуть до системи, мають і матимуть на меті лише одне: спостерігати за операцією та підтвердити, якщо тільки таке підтвердження ще необхідне, що отець-капітан де Сойя має найвищі повноваження в цій операції і може віддавати накази будь-якому посадовцю Пакса.
Упродовж наступних тижнів і місяців ці повноваження сприймалися насилу: у системі Ренесанс зібралося три адмірали флоту й одинадцять командувачів сухопутних військ — і ніхто з них не звик отримувати накази від простого отця-капітана. Але до папського монідиска дослухалися, йому підкорялися. Коли до прибуття дівчинки залишились лічені тижні, де Сойя переглянув свої плани і зустрівся з військовими командирами та цивільними керівниками всіх рівнів, включно з мерами Да Вінчі та Бенедетто, Тосканеллі та Фіораванті, Ботічеллі та Мазаччо.
Упродовж останніх тижнів, коли всі плани були ухвалено, а всі сили — розставлено, в отця-капітана де Сойї нарешті знайшовся час і для особистих роздумів і справ. Наодинці сам із собою, залишивши позаду контрольований безлад нарад та стимсимуляцій, розставшись на час навіть із Ґреґоріусом, Кі та Реттіґом, які наразі виконували обов'язки його особистих охоронців, де Сойя блукав вулицями Да Вінчі, заходячи до медичного центру Св. Юди, і згадував свою сестру Марію. Він переконався, що сновидіння іноді бувають більш переконливими, ніж ява.
Де Сойя дізнався, що його старий покровитель, отець Майєр, уже багато років є ректором бенедиктинського монастиря Вознесіння в місті Флоренція в іншій півкулі Ренесанс-В., і взяв собі за звичку літати туди, присвячуючи післяобідні години довгим розмовам зі старим. Отцю Майєру було майже дев'яносто, він, за його власними словами, «готувався до першого нового життя во Христі», був сповнений оптимізму, терплячості й доброти, тобто не змінився з того часу, як де Сойя знав його майже тридцять років тому. Майєр, схоже, навідував Мадре де Діос частіше, ніж де Сойя.
— Льяно Естакадо вже не те, — казав старий священик. — Ранчо стоять пустками. У Сьюдад дель Мадре мешкає з півсотні людей, але всі вони дослідники, котрі виконують завдання Пакса. Вивчають, чи варто терраформувати наш світ.
— Так, — відповів де Сойя. — Моя родина перебралася до Нуево-Мадрида понад двадцять стандартних років тому. Сестри служать Церкві: Лоретта — черниця в Неверморі, а Мелінду рукоположено в Нуево Мадриді.
— А твій братик Естебан? — запитав отець Майєр, всміхаючись своїм спогадам.
Де Сойя важко перевів подих.
— Загинув у космічному бою з Вигнанцями рік тому, — вимовив він. — Його корабель перетворився на пару. Не було кого воскрешати.
Отець Майєр заплющив очі, наче його вдарили під дих.
— Я не знав.
— Ви й не могли знати, — відказав де Сойя. — Це сталося дуже далеко, аж за загумінковими краями. Наша родина ще не отримала офіційного повідомлення. Я дізнався про це тільки тому, що мої обов'язки привели до тих країв, де я і зустрів капітана: той саме повертався з бою і розповів мені цю новину.
Отець Майєр похитав лисою поцяткованою головою.
— Естебан знайшов єдине воскресіння, яке обіцяє наш Господь, — сказав він стиха, зі сльозами на очах. — Вічне воскресіння в нашому Спасителі, Ісусі Христі.
— Так, — промовив де Сойя. Помовчавши хвилинку, він спитав: — Ви все ще п'єте віскі, отче Майєр?
Старий подивився на нього зволоженими очами.
— Так, але тільки як ліки.
Де Сойя вигнув темну брову.
— Я все ще одужую після мого останнього воскресіння, отче Майєр.
Старіший священик серйозно кивнув:
— А я готуюся до свого першого, отче-капітане де Сойя. Пошукаю-но я стару пляшку... найзапиленішу...
Наступної неділі де Сойя правив месу у соборі Св. Йоанна Богослова, де він прийняв хрест багато років тому. На месі були присутні вісім сотень вірян, і серед них — отець Майєр та отець Браун, розумний і корисний помічник монсеньйора Одді. Сержант Ґреґоріус, капрал Кі та стрілець Реттіґ прийняли причастя з рук де Сойї.
А вночі де Сойї знову наснилась Енея.
— Як могло трапитись, що ти моя донька? — запитав він у неї тієї ночі. — Адже я ніколи не порушував целібату[86].
Дитина всміхнулася і взяла його за руку.
За сто годин до моменту переміщення корабля з дівчинкою де Сойя наказав флоту зайняти свої позиції. Точка переміщення небезпечно сусідила з гравітаційним колодязем Ренесанс-Вектора, і багато кого з експертів непокоїла можливість того, що старий корабель зазнає аварії або через те, що вигулькне надто близько до крутильного моменту гравітації, або через небачене гальмування, яке йому доведеться застосувати в разі посадки на планету. Але вголос своїх побоювань вони не висловлювали, так само як і свого невдоволення тим, що їх змушують стирчати в системі Ренесанс. Багатьох офіцерів відкликали з їхніх постів уздовж кордону або в глибині території Вигнанців. Через те, що доводилось отак марно гаяти час, офіцери перебували на межі нервового зриву.
86
целібат