Саме ця прихована напруга спонукала отця-капітана де Сойю скликати широку нараду за десять годин до переміщення. Такі конференції зазвичай відбуваються по променевому зв'язку, але де Сойя попросив чоловіків та жінок фізично прибути на кур'єрський корабель «Св. Мало». Конференц-зал гігантського корабля був достатньо великим, аби вмістити сотню присутніх.
Де Сойя розпочав з того, що пробігся по сценарію, який вони втілювали в життя от уже тижні й місяці. Якщо дитина знову погрожуватиме самознищенням, три факельники, що в минулому складали особливе з'єднання ЗС «Маги», негайно візьмуть корабель у лещата, огорнуть його полями класу десять, приголомшать усіх, хто буде на кораблі, до втрати свідомості й утримуватимуть корабель у такому стані, поки «Яків» не задіє своїх потужних генераторів поля і не візьме його на буксир.
Якщо корабель спробує зіслизнути з системи так само, як він утік із системи Парваті, таранні кораблі та швидкісні винищувачі атакуватимуть, доки факельники не зроблять необхідних маневрів, аби позбавити його можливості до втечі.
Де Сойя зробив коротку паузу.
— Є запитання?
Він бачив знайомі обличчя серед присутніх у залі: капітани Лемпрієр, Саті, By, Хьорн, отець Браун, мати-капітан Буле, мати-командер Стоун, командувач Барнес-Авне. Сержант Ґреґоріус, Кі та Реттіґ стояли по стійці «вільно» за останнім рядом стільців і своєю присутністю серед цього іменитого товариства завдячували тому, що були особистими охоронцями де Сойї.
Капітан Маргет By запитала:
— А якщо корабель спробує здійснити посадку на Ренесанс-Вектор, Малий Ренесанс чи на один із супутників?
Де Сойя зійшов із низенького подіуму.
— Як ми й обговорювали під час нашої останньої зустрічі, у разі якщо корабель зробить спробу сісти, ми будемо діяти за обставинами.
— І які це можуть бути обставини? — запитав адмірал флоту Серра з 3К-корабля «Св. Хома Акіна».
Де Сойя вагався лише секунду:
— Їх може бути декілька, адмірале. Де корабель планує сісти... чи буде безпечніше для дівчинки дозволити йому сісти або ж заблокувати його ще дорогою... чи є у корабля шанс втекти.
— І чи є такий шанс? — запитала командувач Барнес-Авне.
Чорний космічний стрій, у який вона знову вбралася, показував, що до жінки повернулися її енергія та міць.
— Не стану стверджувати, що шансів немає, — сказав отець-капітан де Сойя, — після того, що сталося на Гіперіоні. Але ми зведемо такі шанси до мінімуму.
— Якщо Ктир з'явиться знову..., — почав було капітан Лемпрієр.
— Ми відпрацювали план дій, — відказав де Сойя, — і я не бачу, чого б ми мали від нього відходити. Цього разу ми робимо ставку на комп'ютерне управління вогнем. На Гіперіоні ця потвора не залишалася на одному місці більше двох секунд. Це занадто короткий час, аби людина могла зреагувати і вистрелити, та й автоматичні системи керування не були розраховані на такі швидкості. Ми їх перепрограмували. Перепрограмували всі системи, включно з індивідуальними системами керування вогнем на кожному бойовому скафандрі.
— Значить, на абордаж корабля піде морська піхота? — запитав капітан таранного корабля, котрий сидів в останньому ряду.
— Тільки якщо всі інші заходи проваляться, — відповів де Сойя. — Або якщо дівчинка та ті, хто її супроводжують, будуть замкнені в стазових полях у непритомному стані.
— А проти цієї істоти можна застосовувати жезл смерті? — запитав капітан винищувача.
— Так, — відповів де Сойя, — але тільки якщо це не наражатиме на небезпеку дитину. Ще питання?
Зал мовчав.
— Отець Майєр із монастиря Вознесіння завершить нашу нараду молитвою, — сказав отець-капітан де Сойя. — І хай допоможе нам Господь!
27
Я вже й не пам'ятаю, чому ми всі вирішили піти саме до спальні Консула у носі корабля, аби спостерігати звідти за нашим переміщенням до нормального простору. Величезне ліжко Консула, в якому я спав останні два тижні, окупувало середину кімнати, але його можна було скласти у щось на кшталт кушетки, що я й зробив. За цим ліжком були розміщені два непрозорі блоки — гардеробна та душова, а коли корпус корабля ставав прозорим, ці кімнатки залишались просто темними кубиками на тлі зоряної безмежності, що відкривалася з усіх боків і над головою. Коли корабель почав гальмування, щоб вийти зі швидкостей Гокінґа, ми сказали йому зробити стіни прозорими.
Перше, що ми побачили — ще до того, як корабель, центруючись, що є необхідним маневром для гальмування, розпочав обертатися, — була планетна система, до якої входить Ренесанс Вектор. Сам Ренесанс Вектор був уже досить близько, тому здавався не зоряною цяткою, а блакитно-білим диском, і вже можна було розгледіти два із трьох його супутників. Сонце цієї системи яскраво палало з лівого боку, освітлюючи планету та згадані супутники. Перед нами сяяло не менше сотні зірок: явище незвичне, бо сонячний блиск мав би затьмарити простір і заховати всі зорі, крім хіба кількох найяскравіших. Енея помітила це і висловила своє здивування вголос.
— Це не зірки, — пояснив корабель, завершивши повільне обертання.
Ожив і загуркотів термоядерний рушій, ми почали гальмувати, наближаючись до планети. За правилами виходити зі стану с-плюс так близько від планети й супутників забороняється, бо їхня сила тяжіння робить дуже ризикованими швидкості, необхідні для переходу, але корабель запевнив нас, що його розширені поля здатні впоратися з будь-якою проблемою. Проте не з цією.
— Це не зірки, — повторив корабель. — Це п'ятдесят із гаком кораблів у радіусі сто тисяч кілометрів. На орбіті тримають оборону ще десятки кораблів. Три кораблі (висновуючи з вихлипів — факельники) розташовані на відстані двісті кілометрів і наближаються.
Ніхто з нас і слова не зронив. Корабель міг і не надавати нам останньої інформації — три смужки термоядерних вихлипів були вже просто над маківкою нашого корабля, над нашими головами. Наче хтось тицяв нам в обличчя паяльною лампою.
— З нами вийшли на контакт, — повідомив корабель.
— Візуальний? — запитала Енея.
— Тільки звуковий, — корабель промовляв стисліше й діловитіше, ніж зазвичай. Невже Штінти теж можуть відчувати напругу?
— Ну, то давайте послухаємо, — сказала дівчинка.
— ...на кораблі, який щойно зайшов у систему Ренесанс, — почули ми голос. Голос був знайомий. Ми вже чули його в системі Парваті. Отець-капітан де Сойя. — Увага! На кораблі, який щойно зайшов у систему Ренесанс, — повторив він.
— З якого корабля нас викликають? — спитав А. Беттік, дивлячись на три факельники, що наближалися. Його блакитне обличчя розпливалося в блакитному світлі, що струменіло згори від термоядерних рушіїв.
— Невідомо, — відповів корабель. — Виклик йде по променевому зв'язку, і я не можу встановити, звідки він походить. Мовець може перебувати на будь-якому із сімдесяти дев'яти кораблів, сигнали з яких я наразі відстежую.
Я відчув, що мені час вставити якесь зауваження, сказати щось розумне.
— Ніфіґасо! — мовив я.
Енея зиркнула на мене скоса, тоді знову подивилась на факельники, що були вже на підході.
— Час до Ренесанс-В.? — тихо спитала вона.
— Чотирнадцять хвилин при постійній дельта-v, — відказав корабель. — Але така швидкість гальмування неприпустима на малих відстанях від планети.
— Залишайся на цій швидкості! — наказала Енея.
— Увага! На кораблі, який щойно зайшов у систему Ренесанс, — продовжував повторювати голос де Сойї. — Приготуйтесь прийняти на борт військових. У разі опору вас буде приголомшено. Повторюю... увага, на кораблі, який щойно зайшов...
Енея подивилися на мене й усміхнулась:
— Гадаю, фокус із розгерметизацією у мене вже не пройде... Еге ж, Роле?
Окрім «Ніфіґасо!», я не міг вигадати нічого розумного, а це я вже казав. Тому просто розвів руками.
— Увага, на кораблі, який щойно зайшов у систему. Ми підходимо борт до борту. Не опирайтеся злиттю полів.
Так вийшло, що я подивився на обличчя Енеї саме тоді, коли вона й А. Беттік, задравши голови, спостерігали за трьома факельниками, вогняне пасмо позаду яких тепер розділилося на три окремі стрічки: тепер їх не відділяв від нас навіть кілометр, і кожний розташовувався у вершині рівностороннього трикутника, у центрі якого були ми. Так от, риси її обличчя були, можливо, дещо напружені — це я помітив у кутиках вуст, — але назагал дівчинка була абсолютно спокійною. Здавалось, її просто цікавить те, що відбувається. Її темні очі розширились та блищали.