Де Сойя зітхнув і подивився на капітана By та отця Брауна. Командувач Барнес-Авне сказала:
— Мої морські піхотинці можуть бути всередині корабля за дві хвилини.
— Її корабель увійде в атмосферу за... сім хвилин, — відказав де Сойя. — При такій швидкості, як у неї, навіть найменший збій у розрахунках призведе до катастрофи, — він знову ввімкнув променевий зв'язок: — Енеє, над Да Вінчі дуже інтенсивний космічний та повітряний рух, аби сідати навмання. Будь ласка, хай твій корабель завантажить параметри для орбітального руху, які я тільки-но передав, і...
— Вибачте, отче-капітане, — перебила дівчинка, — але ми збираємось сісти просто зараз. Якщо диспетчери космопорту нададуть нам координати, я буду вдячна. Наступного разу вийду на зв'язок, коли ми будемо вже на планеті. Кінець зв'язку.
— Чорт забирай! — вигукнув де Сойя. Він викликав диспетчерську Торговельної Гільдії. — Ви слідкували за розмовою?
— Передаю дані на посадку... дані передано, — відрапортував диспетчер.
— Хьорне, Стоуне, Буле, — рявкнув де Сойя. — Ви все чули?
— Так, — відгукнулася мати-капітан Стоун. — Ми відходимо... за три хвилини десять секунд.
Де Сойя лишався в тактичному просторі, поки не побачив, як розділилися маточина й обід колеса, коли факельники змінили дельта-v, аби вийти на орбіту для гальмування. Ці кораблі не призначалися для польотів в атмосфері. «Св. Мало» вже перебував на орбіті, практично на шляху корабля з дівчинкою, який наразі шалено гальмував, готуючись увійти в атмосферу.
— Підготувати мій спусковий катер, — наказав де Сойя. — БПП, — викликав він каналом планетарного зв'язку.
— Слухаю, сер! — відгукнулася командер бойового повітряного патруля Клаус. Вона та ще сорок шість «Скорпіонів» перебували в повітрі над Да Вінчі.
— Ви зафіксували ціль?
— Тримаємо на мушці, сер.
— Ще раз нагадую, командере: жодного пострілу без мого наказу!
— Так, сер.
— «Св. Мало» запустить сімнадцять винищувачів, які супроводжуватимуть об'єкт до його посадки, — сказав де Сойя. — Разом із моїм спусковим катером нас буде вісімнадцять. Позивні «нуль-п'ять-дев'ять».
— Зрозуміло, сер, — озвалася Клаус. — Маяк «нуль-п'ять-дев'ять», ціль — корабель, вісімнадцять своїх.
— Кінець зв'язку, — мовив де Сойя і від'єднався від панелі БПП.
Тактичний простір зник. Де Сойя сів у спусковий апарат разом із капітаном By, отцем Брауном, командувачем Барнес-Авне, сержантом Ґреґоріусом, Кі та Реттіґом. Пілот спускового катера, лейтенант Карін Норріс Кук, уже чекала на них із ввімкнутими системами. Пристебнутися і вилетіти крізь шлюз «Св. Мало» було справою кількох секунд — усі дії відпрацьовувалися на численних тренуваннях.
Де Сойя з'єднався з тактичними комп'ютером через мережу спускового катера.
— Корабель дівчиська має крильця, — зауважила пілот, застосовуючи архаїчний вираз.
Уже тисячу років про літак, що міг пересуватися суходолом, казали «сухолапий», а «мокролапий» означало, що літак може плавати, а «має крильця» значило, що космічний корабель може рухатися в атмосфері.
А втім, картинка на екрані показувала, що це не зовсім так. Інформація про старий корабель свідчила, що він може змінювати форму, проте цього разу жодних крил він не випускав. Камери на сторожових катерах показували, що корабель із дівчинкою увійшов в атмосферу вперед хвостом, балансуючи на стовпі блакитного полум'я.
Капітан By нахилилася ближче до де Сойї.
— Кардинал Лурдусамі казав, що ця дівчинка — загроза для Пакса, — прошепотіла вона так, аби чув тільки отець-капітан.
Де Сойя ледь помітно кивнув.
— А якщо він мав на увазі, що вона може загрожувати життю мільйонів людей на Ренесанс-В.? — шепотіла далі By. — Термоядерний рушій і сам по собі є жахливою зброєю. Вибух над містом...
Де Сойя відчув, як у нього від тих слів усе захололо всередині, але негайно ж відігнав цю думку.
— Неможливо, — прошепотів він у відповідь. — Якщо вона спрямує термоядерний хвіст на щось, ми приголомшимо корабель, заглушимо його рушії — і все.
— Дівчинка... — почала було капітан By.
— Тоді нам залишиться тільки сподіватись, що вона уціліє в катастрофі, — сказав де Сойя. — Ми не дамо загинути тисячам... мільйонам громадян Пакса.
Він відкинувся на подушки свого протиперевантажувального крісла й натиснув клавішу зв'язку з космопортом, знаючи, що променю доведеться пробити шар іоносфери, крізь який зараз зі скреготом йшов спусковий катер. Кинувши погляд на картинку із зовнішньої відеокамери, отець-капітан побачив, що вони саме перетинають лінію межі дня і ночі: у космопорті буде темно.
— Командно-диспетчерський пункт, — відгукнувся головний диспетчер. — Об'єкт сповільнює хід, дотримуючись курсу на наш аеропорт. Дельта-v надто висока... з такою сідати заборонено... але можливо. Рух космічних кораблів у радіусі тисяча кілометрів припинено. Очікуваний час посадки — за чотири хвилини тридцять п'ять секунд.
— Ми взяли космопорт під охорону, — втрутилася Барнес-Авне на тому ж каналі.
Де Сойя знав, що в космопорті та навколо нього вже перебуває кілька тисяч військових Пакса. Хай тільки корабель із дівчинкою сяде — а злетіти йому вже не дадуть. Він подивився на зображення з веб-камери: вогні Да Вінчі сяяли від обрію до обрію. На кораблі з дівчинкою блимали навігаційні вогні: червоний та зелений. Спалахнувши, яскраві посадкові промені протяли хмари.
— Об'єкт на курсі, — пролунав спокійний голос диспетчера. — Гальмування нормальне.
— Ми його бачимо, — почувся вигук командера загону БПП Клаус.
— Тримайтесь на відстані, — передав їй де Сойя променевим каналом.
«Скорпіони» могли ошелешити всіх, хто є на борту, з відстані кількасот кілометрів. Отець-капітан не хотів, аби вони юрбилися над кораблем, що знижувався.
— Наказ зрозуміла.
— На курсі. Прилади показують нормальне зниження, посадка за три хвилини, — диспетчер звернувся до корабля з дівчинкою: — Неідентифікований кораблю, для вас звільнено посадкову смугу.
Енея не відповідала.
Де Сойя подивився на тактичний екран. Корабель із дівчинкою мав наразі вигляд червоної жаринки, що нависала майже точно над космопортом Пакса на висоті десять тисяч метрів. Спусковий катер де Сойї та винищувачі трималися на тисячу метрів вище, кружляючи, наче розлючені комахи. Чи стерв'ятники, подумав де Сойя. У Льяно-Естакадо були стерв'ятники, хоча навіщо їх привезли з собою на ембріоносці перші колоністи, ніхто не знав. У голих пустелях, прохромлених через кожні 30 кілометрів колонами генераторів атмосфери, задували такі суховії, що будь-яка мертвечина перетворювалась на мумію за лічені години.
Де Сойя струсив головою, відганяючи невчасний спомин.
— Одна хвилина до посадки, — повідомив диспетчер. — Невизначений кораблю, ви наближаєтесь до нульової відмітки зниження. Змініть вашу дельта-v, аби продовжити знижування по заданому курсу. Як зрозуміли?
— Чорт забирай, — прошепотіла капітан By.
— Сер, — сказала пілот Карін Кук, — корабель припинив знижуватись. Він висить над космопортом на висоті дві тисячі метрів.
— Бачу, лейтенанте, — відповів де Сойя.
Корабель миготів червоними та зеленими вогнями.
Посадковий промінь, який бив із його хвоста, був такий потужний, що освітлював бетон космодрому, котрий лежав під кораблем на відстані понад півтори милі. Інші космічні кораблі на космодромі стояли темними. Більшість із них були замкнені в ангари або перегнані на бічні доріжки рулювання. Вогні всіх зорельотів, що були над планетою, включно зі спусковим катером отця-капітана, були вимкнені.
По загальному променевому каналу де Сойя сказав:
— Усім кораблям та літакам тримати дистанцію, вогню не відкривати.
— Невизначений кораблю, — промовив паксівський диспетчер, — ви відхиляєтесь від курсу. Поверніться до нормальної швидкості зниження, негайно. Невизначений кораблю, ви виходите за межі контрольованого повітряного простору. Негайно поверніться до нормальної швидкості зниження...
— Лайно, — пробурмотіла Барнес-Авне.
Вона розташувала свої сили концентричними колами над космопортом, але корабель із дівчинкою був уже за його межами, пливучи над центром Да Вінчі. Посадкові вогні корабля блимнули — і згасли.