— Вони не вмикають термоядерного двигуна, — сказав де Сойя капітану By. — Летять на відбивачах.
By кивнула, але це, вочевидь, її анітрохи не заспокоїло. Корабель із термоядерним двигуном над центром мегаполіса — це наче лезо гільйотини над незахищеною шиєю.
— ББП, — викликав де Сойя повітряний патруль, — я переміщаюсь на п'ятсот метрів. Тримайтесь поруч, — він кивнув пілотові, і та заклала крутий віраж, водночас стрімко знижуючись. На задніх сидіннях у бойових скафандрах нерухомо сиділи Ґреґоріус і два його бійці.
— Що, до дідькової матері, вона замислила? — прошепотіла командувач Барнес-Авне.
На тактичному дисплеї де Сойя побачив, що вона віддала наказ сотні вояків злетіти в повітря на реактивних ранцях і слідувати за дрейфуючим кораблем. Для зовнішніх камер ці бійці залишались невидимими.
Де Сойя пригадав, що з Долини Гробниць часу дівчинка зіслизнула на малому літальному апараті чи на отакому ранці. Він зв'язався із центром наземного спостереження та катерами на орбіті.
— Що показують давачі? Слідкуйте за малими об'єктами, які можуть покинути корабель!
Командир сторожового загону відгукнувся негайно:
— Так, сер! Будьте спокійні, сер, із того корабля не зможе вибратись непоміченим ніхто більший за мікроба, сер!
— Дуже добре, — відповів де Сойя.
Що він проґавив? Корабель Енеї продовжував повільно плисти над Да Вінчі, прямуючи на норд-норд-вест зі швидкістю біля двадцяти п'яти кілометрів на годину, схожий на неспішний вертикальний дирижабль, якого відносить вітром. Над кораблем вихором вертілися винищувачі, що увійшли в атмосферу разом зі спусковим апаратом де Сойї, а навколо нього, наче ревучі стіни воронки навколо ока бурі, кружляли «Скорпіони» бойового повітряного патруля. Нижче, перелітаючи просто над дахами будівель і над мостами, спостерігаючи за ситуацією крізь інфрачервоні візори й отримуючи вказівки по спецзв'язку, рухались морські піхотинці та десантники з космопорту.
Корабель дівчинки безшумно плинув на електромагнітних відбивачах, пролітаючи над хмарочосами та промисловими районами Да Вінчі, столиці Ренесанс-Вектора. Місто сяяло ліхтарями автострад і вікнами житлових будинків, зеленіло просіками стадіонів та виблискувало освітленими паркінгами. Десятки тисяч автівок снували багатоярусними автострадами, своїми фарами додаючи сяйва світловому шоу гігантського міста.
— Він обертається, сер, — повідомив пілот. — Усе ще йде на відбивачах.
На екрані, що транслював зображення з веб-камери, а також на тактичному дисплеї де Сойя бачив, що корабель Енеї повільно змінив своє положення з вертикального на горизонтальне. Крил він не висунув. Таке положення мало бути незвичним для пасажирів, але не більше: адже внутрішні поля контролювали відчуття «верх-низ». Корабель, тепер ще більш ніж будь-коли схожий на сріблястий дирижабль, який плине за вітром, переміщався над рікою та плутаницею залізничних колій у північній частині Да Вінчі. Диспетчерська космодрому продовжувала викликати корабель, але він не відповідав. «Що я проґавив?» — питав себе отець-капітан де Сойя.
Коли Енея наказала кораблеві розвернутись горизонтально, зізнаюсь, я на якусь мить ледь із котушок не з'їхав. Ми втрьох стояли біля стіни круглої кімнати, дивлячись крізь прозорий корпус — так наче зазирали за край прямовисної скелі. І раптом ми перекинулись за край у напрямку вогників, що мерехтіли в тисячі метрів під нами. Ми з А. Беттіком мимохіть зробили кілька кроків назад, а я навіть замахав руками, аби не втратити рівноваги. Енея ж залишилась стояти як стояла, на краю, спостерігаючи, як земля стала дибки й перетворилась на стіну, на котрій розмістилося місто з його будівлями та вогнями.
Я ледве не впав на кушетку, але знайшов у собі сили залишитись стояти і стримувати своє запаморочення, уявляючи поверхню планети гігантським муром, повз який ми летіли, минаючи вулиці та прямокутники кварталів. Я розвернувся і побачив за своїми плечима кілька яскравих зірок, що пробивалися навіть крізь сяйво міста. Міські вогні забарвлювали хмари у помаранчевий колір.
— Що ми шукаємо тепер? — поцікавився я.
Час від часу корабель повідомляв про присутність кораблів і літаків, що намотували над нами кола, а також про кількість давачів, котрі вели за нами спостереження. Ми наказали кораблеві відхиляти настійливі вимоги диспетчера космопорту.
Енея хотіла побачити ріку. Тепер ми були просто над нею: вона темною стрічкою звивалася серед освітлених кварталів. Ми летіли вздовж ріки на північний захід. Інколи під нами пропливала баржа чи прогулянковий катер — але під нашим кутом зору здавалося, що вогники повзуть угору чи стіною вниз.
Замість відповісти на моє питання Енея сказала:
— Кораблю, ти певен, що ця ріка під нами колись була частиною Тетіс?
— Так стверджують мої карти, — відповів корабель. — Звісно, моя пам'ять уже не...
— Он він! — вигукнув А. Беттік, показуючи просто вперед, на темну ріку.
Я нічого не бачив, але Енея, схоже, щось таки помітила.
— Спускайся нижче, — наказала вона кораблеві. — Хутчіше!
— Вимоги до безпечних відстаней і так уже порушені, — озвався корабель. — Якщо ми спустимося нижче припустимої висоти, ми можемо...
— Виконуй, — закричала дівчинка. — Код зняття заборони: 6С, статус наказу: категоричний! Роби!!!
Корабель рвонув униз і вперед.
— Прямуй до тієї арки, — наказала Енея, вказуючи на стіну міста, прорізану темною рікою. На щось просто у нас над головами.
— До арки? — не зрозумів я. І раптом побачив це — шматок круга, дужку, що чорніла на яскраво ілюмінованому тлі.
А. Беттік подивився на дівчинку.
— Я був майже впевнений, що порталу не існує... що його рознесли вщент.
Енея всміхнулася на всі тридцять два.
— Рознести портал вщент — непросто. Хіба що ядерним вибухом, і то не факт, що це спрацювало б. Ці штуковини будувалися під керівництвом ТехноКорду, вони можуть витримати що завгодно.
Тепер корабель стрімко линув уперед на відбивачах. Я вже чітко бачив арку порталу, що скидалася на гігантський обід. Навкруги стародавнього артефакту розкинулась промислова зона — занедбані колії, порожні склади, розтрісканий бетон, бур'яни, іржавий дріт та кістяки покинутих машин. До порталу лишалося ще біля кілометра. Я бачив крізь нього вогні міста... ні, тепер вони мерехтіли! Неначе з металевої арки спадала водяна завіса...
— Нам це вдасться! — вигукнув я. У ту ж мить фіолетово спалахнув вибух — і корабель із гуркотом почав падати в ріку.
— Старий портал телепортації! — вигукнув де Сойя. Він уже з хвилину дивився цю арку, але спершу прийняв її за ще один міст. Тепер він зрозумів. — Вони прямують до порталу. Ця річка була частиною ріки Тетіс! — він подивився на тактичний екран. Так і є — корабель із дівчинкою пришвидшувався в напрямку арки.
— Спокійно, — озвалась командувач Барнес-Авне. — Портали мертві. Вони не працюють ще з часів Падіння. Тож цей портал не може...
— Ближче, — закричав де Сойя пілотові. Спусковий апарат збільшив швидкість, і всіх, хто був усередині, притисло до подушок крісел. В апараті не було внутрішнього поля-стримувача. — Ближче до них! Наздогнати! — горлав де Сойя лейтенантові. — Усім літакам наблизитися до цілі, — наказав він по каналах широкосмугового зв'язку.
— Вони будуть там першими, — відповіла лейтенант Кук, втиснута в крісло прискоренням у 3 g.
— Командире ББП! — здушено через високе перевантаження вигукнув де Сойя. — Вразити ціль! Вразити двигуни та відбивачі. Вогонь!
Лазерні промені прорізали ніч. Корабель із дівчинкою наткнувся на невидиму перепону між небом і землею, здригнувся, наче поранений звір, і впав у воду, не долетівши до порталу якихось кількасот метрів. У повітрі виріс гігантський гриб водяної пари.
Спусковий катер заклав крутий віраж навколо стовпа пари на висоті близько тисячі метрів. У повітрі було тісно від літальних апаратів і десантників з реактивними ранцями. Усі канали бриніли від збуджених перемовин.