Выбрать главу

— Тобто ви хочете, щоб я вирушив на північ, на континент Еквус, пробився крізь кількатисячне військо Пакса, якимось чином потрапив у Долину Гробниць часу, увійшов у Сфінкс.... якщо припустити, що він мене впустить... відтак розшукав цю дитину в далекому майбутньому, кілька десятиріч ошивався біля неї, а тоді повідомив, що пора повернутись, аби вона встигла вас навідати?

Запала тиша, яку порушувало тільки неголосне дзижчання апаратури, що підтримувала життя в Мартінові Силені. Прилади дихали. А тоді він сказав:

— Не зовсім так.

Я чекав.

— Вона вирушила не у віддалене майбутнє, — зауважив старий. — Принаймні сьогодні для нас воно не таке вже й віддалене. Коли двісті сорок сім років тому вона зробила крок усередину Сфінкса, це була коротка подорож крізь час... двісті шістдесят два гіперіонські роки, якщо казати точно.

— Звідки ви це знаєте? — поцікавився я. З усього, що я читав, випливало, що ніхто, навіть вчені Пакса, котрі двісті років вивчають запечатані гробниці, не могли прогнозувати, як далеко в майбутнє відправить людину Сфінкс.

— Знаю — та й по всьому, — відказав стародавній поет. — Ти сумніваєшся в моїх словах?

Пропустивши повз вуха це запитання, я сказав:

— Тобто дитина... Енея... вийде зі Сфінкса цього року?

— Вона вийде зі Сфінкса за сорок дві години і шістнадцять хвилин, — відповів старий сатир.

Зізнаюся: на це я лише лупнув очима.

— І Пакс чекатиме на неї, — продовжив старий. — Вони теж знають до хвилини, коли вона з'явиться...

Я не спитав, звідки в нього ця інформація.

— ...а схопити Енею — це пункт номер один в порядку денному Пакса, — прохрипів старий поет. — Їм відомо, що від цього залежить майбутнє Всесвіту.

Тепер я пересвідчився, що у дідугана старечий маразм. Майбутнє Всесвіту не залежить від однісінької події, це я точно знав. Але промовчав.

— На цю мить у Долині Гробниць часу та навкруги неї зібрано тридцять із гаком тисяч вояків Пакса. Не менше п'яти тисяч з-поміж них — це швейцарські гвардійці Ватикану[15].

Я присвиснув. Швейцарські гвардійці Ватикану були елітою з еліт — військові частини з найкращою виучкою, з найкращим озброєнням, призначені забезпечувати безмежну експансію Пакса. Дюжина ватиканських гвардійців при повному спорядженні могла легко розбити всю Місцеву гвардію Гіперіона, яка наразі налічувала десять тисяч осіб.

— Отже, — підсумував я, — у мене є сорок дві години, аби дістатись Еквуса, переправитися через Трав'яне море та гори, тим чи іншим способом обминути двадцять або й тридцять тисяч найкращих вояків Пакса й врятувати дівчинку?

— Так, — погодився допотопний суб'єкт у ліжку.

Очі мені полізли на лоба, але я стримався.

— І що далі? — поцікавився я. — Ми не знайдемо, де сховатися. Пакс контролює весь Гіперіон, увесь космічний флот, усі космодроми, усі світи, що колись входили до Гегемонії. Якщо дівчинка таке цабе, як ви кажете, вони перевернуть Гіперіон догори дриґом, аби її знайти. Навіть якщо нам і пощастить залишити планету, а це просто неможливо, ми не зможемо від них утекти.

— Ви зможете залишити планету, — втомлено сказав поет. — У нас є космічний корабель.

Я проковтнув клубок у горлі. Є корабель. Думка про міжзоряну подорож, що триватиме місяці, у той час коли вдома минуть цілі роки, забила мені дух. Я й до Місцевої гвардії вступив свого часу заради дитячих фантазій — стати одного дня вояком Пакса й літати собі між зірками. Дурнувата ідея для юнака, котрий уже вирішив не приймати хрестоформи.

— Однак, — зауважив я, до кінця не вірячи, що корабель насправді існує, бо жодний із капітанів Торговельної Гільдії не взявся б перевозити втікачів, — навіть якщо ми примудримося дістатись інших світів, нас усе одно схоплять. Якщо тільки ви не хочете, аби ми вешталися в космосі сотні років, скільки стане часу-в-борг.

— Ні, — відказав старий. — Йдеться не про сотні років. І не про десятки. Ви втечете на кораблі до одного з найближчих світів колишньої Гегемонії. Далі ви підете таємним шляхом. Побачите старі світи. Будете подорожувати рікою Тетіс.

Тепер мені остаточно стало ясно, що старий з'їхав із глузду. Того самого дня, коли брами телепортації припинили функціонувати, а ТехноКорд Штінтів відмовився від людства, з Усемережжям і Гегемонією було покінчено назавжди. Тепер лише сили Пакса, їхня маріонетка Торговельна Гільдія та ненависні для них Вигнанці зважувалися долати міжзоряну чорноту.

— Підійди, — проскрипів старий. Він зробив запрошувальний жест, але пальці його не хотіли розгинатись. Я нахилився до нього поверх низької панелі управління. Тепер я відчував його запах — ліки в поєднанні зі старістю і чимось, схожим на шкіру.

* * *

У мене не було потреби згадувати оповідки моєї бабусі, які лунали біля багаття на пасовиську, аби зрозуміти, що патякання старого про ріку Тетіс — знову ж таки маразм. Про ріку Тетіс відомо всім: ця ріка спільно із так званою Ґранд-Анфіладою колись являли собою два постійні шляхи переходів крізь брами від одного світу Гегемонії до іншого. Анфілада — це була наче вулиця, що поєднувала світи під сотнею з лишком сонць, це був наче широкий проспект, відкритий для кожного, це був наче шлях, що тримався на порталах[16], які ніколи не зачинялися. Рікою Тетіс користувалися не в таких масштабах, але це був важливий маршрут для оптової торгівлі. Рікою також курсувало безліч туристичних суден, які без зайвих зусиль сплавлялися від світу до світу цією водною артерією.

Коли систему порталів Усемережжя було зруйновано, Анфілада розпалася на тисячу окремих сегментів, а Тетіс просто припинила своє існування. Ріка, що протікала крізь сотню світів, без телепортів перетворилася на сотню менших річок, які ніколи вже не з'єднаються в одне ціле. Цю загибель ріки описав і старий поет, що наразі сидів переді мною. Я згадав, як бабуся декламувала відповідне місце з «Пісень»:

Зупинився плин ріки, Що крізь простір і крізь час Струменіла два віки... Зникла, мов омана, враз. ТехноКорд створив таку, А тепер її нема. Біля брами на замку — Фудзі[17], Невермор-Дарма. Актеон і Есперанс[18] Не знайти до них шляхів; Світ Барнарда[19] й Ренесанс — Щезнули повік-віків. І порталів тлілий прах Сиплеться на мілину. Не проляже більше шлях У безкраю далину. ТехноКорд зазнав біди, Зникла й Тетіс назавжди.
* * *

— Ближче, — прошепотів старий поет, підзиваючи мене помахом жовтого пальця. Я нахилився ближче. Наче сухий вітер із розкритої домовини торкнувся мого обличчя, віючи не смородом, ні — п'янким ароматом забутих віків, — коли старий прошепотів:

Прекрасне полонить нас назавжди. Зроста його чарівність, й від нужди Не потьмяніє...[20]

Я відхитнувся й кивнув, наче старий сказав щось розумне. Ясно було, що він здурів.

Старий реготнув, немов прочитавши мої думки.

— Мене часто називали божевільним ті, котрі недооцінювали силу поезії. Не відповідай зараз, Роле Ендіміон. Ми зустрінемося пізніше, за обідом, і я все розповім про твоє завдання. Тоді й вирішиш. А поки що — відпочивай! Твоя смерть і воскресіння, мабуть, добряче втомили.

вернуться

15

швейцарська гвардія — особиста охорона Папи Римського. Швейцарська гвардія була створена в 1506 р. спеціально для охорони понтифіків за наказом тодішнього Папи Римського Юлія II. На посту біля воріт Ватикану швейцарські гвардійці стоять у старовинних жовто-синьо-червоних мундирах кольору дому Медичі.

вернуться

16

портал у фантастиці спосіб швидкого переміщення, часто за допомогою телепортації.

вернуться

17

Фудзі (Fuji) — японський топонім, прізвище та поширена назва чи елемент назви. Найвідомішою є гора Фудзі, Фудзіяма (яп. , [фшdzisan], Fuji,) — діючий базальтовий стратовулкан у Японії.

вернуться

18

есперанс (Esperanza), від ісп. «надія». Таку назву носить ціла низка населених пунктів в іспаномовних країнах: в Аргентині, Перу, Мексиці, на Філіппінах та Кубі тощо.

вернуться

19

зірка Барнарда — зірка у сузір'ї Змієносця. Це тьмяний червоний карлик спектрального класу M4V. Зоря Барнарда — одна з найближчих до Сонця, відстань до неї близько 6 світлових років. Зорю названо на честь Едварда Барнарда (англ. Edward Emerson Barnard; 16.12.1857 — 06.02.1923), який відкрив її 1916 року. Можливо, ця зірка має планетну систему, але єдиної думки щодо цього серед астрономів немає.

вернуться

20

Джон Кітс. З поеми «Ендіміон» (Endymion); укр. пер. Бориса Щавурського.