Старий зіщулився, і я почув сухе деренчання, в якому вже навчився розпізнавати сміх.
Андроїд провів мене назад до моєї кімнати. Крізь вікна вежі я мигцем помічав внутрішні двори та надвірні будівлі. Я зауважив ще одного андроїда, теж чоловічої статі, — він саме проходив подвір'ям повз каплицю.
Мій провідник відчинив двері й зробив крок назад. Я зрозумів, що мене не будуть замикати і що я не в'язень.
— Вечірній одяг для вас уже підготували, сер, — сказав блакитношкірий чоловік. — Звісно, ви можете піти звідси чи прогулятись територією старого університету, як забажаєте. Але я мушу попередити вас, пан-Ендіміоне, що в цій місцевості в лісі та горах можна зустрітися з небезпечними тваринами.
Я кивнув, усміхнувшись. Небезпечні тварини не зупинили б мене, якби я вирішив піти. Але поки що я цього не вирішив.
Андроїд повернувся, щоб покинути кімнату. Імпульсивно я ступив крок уперед, ще не знаючи, що те, що я збираюся зробити, змінить усе моє життя.
— Зачекайте, — сказав я і простягнув руку. — Ми ще не познайомилися. Мене звуть Рол Ендіміон.
Якусь мить андроїд не рухався, лише дивився на мою простягнуту руку, і я зрозумів, що вчинив щось не за протоколом. Урешті-решт, сотні років тому, коли існувало біовиробництво андроїдів для використання їх в експансії в часи Гіджри, вони вважалися дещо нижчими за людей.
Проте через мить штучна людина міцно потисла мою руку.
— Мене звати А. Беттік, — неголосно промовив він. — Приємно з вами познайомитися.
А. Беттік... Це ім'я про щось мені нагадувало, але я не міг пригадати, про що саме.
— Цікаво було б потеревенити з вами, А. Беттіку, — зауважив я. — Дізнатися більше про... про вас, про це місце, про старого поета.
Андроїд звів на мене блакитні очі, і я встиг помітити в них якусь подобу здивування.
— Добре, сер, — промовив він. — Із радістю поспілкуюся з вами, але, боюся, трохи згодом, бо наразі ще маю виконати багато своїх обов'язків.
— Хай буде згодом, — погодився я й відступив на крок. — Чекатиму з нетерпінням.
А. Беттік кивнув і пішов униз сходами.
Я повернувся у свою кімнату. Ліжко було вже заслане, і на ньому лежав елегантний вечірній костюм; більше в кімнаті нічого не змінилося. Я підійшов до вікна й задивився на руїни університету Ендіміона. Високі вічносині дерева шелестіли під прохолодним бризом. Чагарі яз-дерева біля підніжжя вежі скидали фіолетове листя, і воно хрустким килимом устилало старі кам'яні плити. Листя челми напоювало повітря ароматом кориці. Я виріс недалеко звідси, за якихось кілька сотень кілометрів на північний схід, на пустищах Аквіли, що лежать за цими горами й тягнуться до скелястого рогу Дзьоб, але оце вперше я відчував прохолодну свіжість гірського повітря. Тутешнє небо синіло ляпіс-лазур'ю глибше, ніж те, на яке я звик дивитися з мочарів та низин. Я вдихнув осіннє повітря й усміхнувся: хай яка невизначеність не чекала б на мене попереду, а я був до біса радий, що живий.
Я відійшов від вікна й направився до сходів, аби роздивитися ближче університет і місто, що дало ім'я моєму родові. Старий, звісно, був не при своєму розумі, але бесіда за обідом мала бути цікавою.
Раптом, уже майже на найнижчих сходинках башти, я завмер, як укопаний.
А. Беттік. Це ім'я лунало в бабусиних переповідках «Пісень». Так звали того андроїда, що керував летючою баркою з прочанами «Бенарес»[21] і провів її на північний схід від міста Кітс на континенті Еквус, угору річкою Гулай, повз річковий порт Наяда, шлюзи Карли та Гай Духоборів до самого Окраю, де закінчувалась навігація. Далі прочани пішли самі — вони мали перетнути Трав'яне море. Я пригадав, як, слухаючи пісні дитиною, я дивувався, чому тільки один андроїд, А. Беттік, має ім'я. Мені було цікаво, що з ним сталося далі, коли прочани залишили його біля Окраю. Понад двадцять років я не чув цього імені.
Мовчки похитавши головою, питаючи себе, хто ж із нас божевільний — старий поет чи я, — я вийшов під надвечірнє сонце й подався досліджувати Ендіміон.
5
У той час, коли я прощався з А. Беттіком, на відстані шість тисяч світлових років, у системі, відомій тільки за номером у Загальному каталозі туманностей та зоряних скупчень[22] і за навігаційними координатами, спеціальне оперативне з'єднання Пакса в складі трьох кораблів-факельників, очолюване отцем-капітаном Федеріко де Сойєю, знищувало орбітальний ліс. Орбітальні дерева Вигнанців не мають захисту від військових кораблів Пакса, тому це зіткнення більше нагадувало бійню, а не бій.
Тут я маю дещо пояснити. Щодо цих подій я нічого не домислюю: вони відбувалися саме так, як я їх переповідаю. Так само я не займатимуся екстраполяцією або здогадками, коли в наступних сценах розповідатиму вам, що робили отець-капітан де Сойя та інші головні дійові особи в ті моменти, коли поруч не було свідків їхніх діянь. Або що вони думали. Або що відчували. Я кажу вам правду — і нічого, крім правди. Далі я поясню, як трапилось, що я знаю ці речі... знаю без жодних припущень або перекручень. А поки що я прошу вас сприймати мої слова, як і належить, — тобто як голу правду.
Три кораблі-факельники Пакса вийшли зі стану релятивістських швидкостей[23]. Гальмування перевищило шістсот g[24] — ті, хто подорожує космосом, ось уже кількасот років називають такий стрибок «дельта-v-малиновий джем»[25], маючи на увазі, що у разі вимкнення внутрішніх полів-стримувачів навіть на мікросекунду команда корабля при такому маневрі розмазалась би по внутрішніх поверхнях корабля, наче джем із малини...
Але захисні поля не вийшли з ладу. Коли кораблі наблизилися до лісу на відстань однієї астрономічної одиниці, отець-капітан де Сойя викликав зображення лісу на відеосферу. Усі присутні в центрі управління бойовими діями на мить відволіклися від своїх справ, аби поглянути на екран: кілька тисяч дерев, створених Вигнанцями на свій смак і для своїх потреб, кожне не менше півкілометра заввишки, у складному танці рухалися вздовж площини екліптики[26] — хащі, зібрані докупи силою тяжіння, переплетені пасма, острови дерев у легкому невпинному русі. Листя завжди залишалось обернутим до сонця спектрального класу G[27], довге віття переміщалося, намагаючись знайти оптимальне положення, спрагле коріння глибоко занурювалось у хмари вологи та поживних речовин, утворені керованими кометами, що, подібно слухняній отарі, пропливали орбітальним лісом, нагадуючи при цьому велетенські снігові кульки. Із гілки на гілку, від дерева до дерева перепурхували Вигнанці — людиноподібні мутанти зі сріблястою шкірою, що відбивала світло, та крилами, як у метелика. Крила мали товщину не більше мікрона, а їхній розмах сягав сотень метрів. Коли крила розкривалися та закривалися, вони виблискували в сонячних променях, і на фоні зеленого листя орбітального лісу здавалися вогниками на різдвяній ялинці.
— Вогонь! — скомандував отець-капітан де Сойя.
Коли до цілі лишалося дві треті астрономічної одиниці, три факельники спеціального з'єднання ЗС Пакса «Маги»[28] відкрили вогонь із далекобійних гармат. На такій відстані навіть лазерні промені повзуть до цілі, наче світляні блощиці чорним простирадлом, але кораблі Пакса, порівняно невеликі, оснащені рушіями Гокінґа, можуть розвивати гіпершвидкість і несуть гіперкінетичну зброю. Частина мала на озброєнні плазмові торпеди, здатні за мікросекунди переходити до швидкостей, наближених до швидкості світла, та вибухати посеред лісу; конструкція інших кораблів дозволяла їм повертатися до реальних швидкостей, а їхня маса при цьому збільшувалась, і вони при стрільбі прямим наведенням пробивали орбітальні дерева, немов гарматні ядра мокрий картон. За кілька хвилин усі три факельники змогли задіяти свою лазерну зброю, і пучкові випромінювачі вдарили одночасно в тисячі напрямків. Ланцетні промені можна було бачити завдяки колоїдним часткам — ті роїлися в космічному просторі, наче порошинки під дахом старого горища.
21
Бенарес (
, Vārānasī, 
Також назва «Бенарес» може бути пов'язана з пароплавом «City of Benares», який під час другої світової війни використовувався для евакуації дітей з Великої Британії до Канади. Був торпедований в 1940 р. німецькою субмариною.
22
Каталог NGC (A New General Catalogue of Nebulae and Clusters of Stars — Новий загальний каталог туманностей і зоряних скупчень) — каталог 7840 об'єктів, складений Йоханом Дрейєром і опублікований 1888 р. Нове видання каталогу (1953 р.) разом з IC І та IC II (Index Catalogues I, II — два додаткові каталоги до основного каталогу Дрейєра NGC, видані відповідно 1895 р. і 1908 р.) містить 13 673 об'єкти.
24
g, позначення прискорення вільного падіння, прискорення, яке отримує тіло, рухаючись під впливом сили тяжіння планети. Для проведення розрахунків прийняте стандартне значення прискорення вільного падіння g = 9,80665 м/с2. Прискорення вільного падіння стало одиницею вимірювання прискорення в космонавтиці.
25
дельта-v, миттєва зміна швидкості, позначається як Δv, зміна швидкості внаслідок застосування реактивного рушія для орбітальних маневрів.
26
екліптика — великий круг небесної сфери, слід від перетину небесної сфери та площини орбіти планети. Екліптикою здійснюється видимий річний рух сонця по небесній сфері.
27
спектральний клас G — температурна категорія, до якої належить Сонце як зірка, тобто жовтий (суб'єктивно білого кольору) карлик головної послідовності, зіставної із Сонцем маси, температура поверхні якого становить 5000-6000 К.
28
за західноєвропейською традицією волхви називаються «чаклунами» (magi). Відповідно факельники із спеціального з'єднання носять імена волхвів (магів) Каспар (Гаспар), Мельхіор і Балтазар.