[18] Прийшли в каплицю перед Феба,Еней поклони бити став,Щоб із блакитного Феб небаЙому всю ласку показав.Сівіллу тут замордовало,І очі на лоб позганяло,І дибом волос став сідий;Клубком із рота піна билась;Сама ж вся корчилась, кривилась,Мов дух вселився в неї злий. [19] Тряслась, кректала, побивалась,Як бубен, синя стала вся;Упавши на землю, качалась,У барлозі мов порося.І чим Еней молився більше,То все було Сівіллі гірше;А послі, як перемоливсь,З Сівілли тілько піт котився;Еней же на неї дивився,Дрижав од страху і трусивсь.
[20] Сівілла трохи очуняла,Отерла піну на губах;І до Енея проворчалаПриказ од Феба в сих словах:«Така богів олімпських рада,Що ти і вся твоя громадаНе будете по смерть в Риму;Но що тебе там будуть знати,Твоє імення вихваляти;Но ти не радуйся сьому.
[21] Іще ти вип’єш добру повну,По всіх усюдах будеш ти;І долю гірку, невгомоннуГотовсь свою не раз клясти.Юнона ще не вдовольнилась,Її злоба щоб окошиласьХотя б на правнуках твоїх;Но послі будеш жить по-панськи,І люди всі твої троянськіЗабудуть всіх сих бід своїх».
[22] Еней похнюпивсь, дослухався,Сівілла що йому верзла,Стояв, за голову узявся,Не по йому ся річ була.«Трохи мене ти не морочиш,Не розчовпу, що ти пророчиш, —Еней Сівіллі говорив: —Диявол знає, хто з вас бреше,Трохи б мені було не легше,Якби я Феба не просив.
[23] Та вже що буде, те і буде,А буде те, що бог нам дасть;Не ангели – такії ж люди,Колись нам треба всім пропасть.До мене будь лиш ти ласкава,Услужлива і нелукава,Мене до батька поведи;Я проходився б ради скукиПобачити пекельні муки,Ану, на звізди погляди.
[24] Не перший я, та й не послідній,Іду до пекла на поклон:Орфей який уже негідний,Та що ж йому зробив Плутон;А Геркулес як увалився,То так у пеклі розходився,Що всіх чортяк порозганяв.Ану! Черкнім – а для охотиТобі я дам на дві охвоти…Та ну ж! скажи, щоб я вже знав». [25] «Огнем, як бачу, ти іграєш, —Йому дала яга одвіт: —Ти пекла, бачу, ще не знаєш,Не мил тобі уже десь світ.Не люблять в пеклі жартовати,Повік тобі дадуться знати,От тілько ніс туди посунь;Тобі там буде не до чмиги,Як піднесуть із оцтом фиги,То зараз вхопить тебе лунь. [26] Коли ж сю маєш ти охотуУ батька в пеклі побувать,Мені дай зараз за роботу,То я приймуся мусовать,Як нам до пекла довалитисьІ там на мертвих подивитись;Ти знаєш – дурень не бере:У нас хоть трохи хто тямущий,Уміє жить по правді сущій,То той, хоть з батька, то здере. [27] Поким же що, то ти послухайТого, що я тобі скажу,І голови собі не чухай…Я в пекло стежку покажу:В лісу великому, густому,Непроходимому, пустомуЯкеєсь дерево росте;На нім кислиці не простіїРостуть – як жар, всі золотії,І деревце те не товсте. [28] Із дерева сього зломитиТи мусиш гілку хоть одну;Без неї бо ні підступитиНе можна перед сатану;Без гілки і назад не будешІ душу з тілом ти погубиш,Плутон тебе закабалить.Іди ж, та пильно приглядайся,На всі чотири озирайся,Де деревце те заблищить. [29] Зломивши ж, зараз убирайся,Якмога швидше утікай;Не становись, не оглядайсяІ уха чим позатикай;Хоть будуть голоса кричати,Щоб ти оглянувся, прохати,Гляди, не озирайсь, біжи.Вони, щоб тілько погубити,То будуть все тебе манити;От тут себе ти покажи».
[30] Яга тут чортзна-де дівалась,Еней остався тілько сам,Йому все яблуня здавалась,Покою не було очам;Шукать її Еней попхався,Втомивсь, засапавсь, спотикався,Поки прийшов під темний ліс;Коловсь сердешний об тернину,Пошарпався весь об шипшину,Було таке, що рачки ліз.
[31] Сей ліс густий був несказанно,І сумно все в йому було;Щось вило там безперестанноІ страшним голосом ревло;Еней, молитву прочитавшиІ шапку цупко підв’язавши,В лісную гущу і пішов,Ішов і утомивсь чимало,І надворі тогді смеркало,А яблуні ще не знайшов.
[32] Уже він начинав боятись,На всі чотири озиравсь;Трусивсь, та нікуди діватись,Далеко тяжко в ліс забравсь;А гірше ще його злякало,Як щось у очах засіяло,От тут-то берега пустивсь;А послі дуже удивився,Як під кислицей опинився, —За гілку зараз ухвативсь.
[33] І не подумавши німало,Нап’явсь, за гілечку смикнув,Аж дерево те затріщало,І зараз гілку одчахнув.І дав чимдуж із лісу драла,Що аж земля під ним дрижала,Біг так, що сам себе не чув;Біг швидко, не остановлявся,Увесь об колючки подрався;Як чорт, у реп’яхах ввесь був.
вернуться
Сивиллу тут замордовало – в бурлескно-зниженому стилі зображено віщування Сівілли в стані пророчого екстазу.
вернуться
Орфей – знаменитий співець, син Аполлона. Еней згадує одну з легенд про Орфея. Коли померла його кохана дружина Еврідіка, Орфей спустився у підземне царство Плутона, щоб повернути її на землю. Його спів і гра на арфі так зачарували владик підземного царства, що вони дозволили Еврідіці повернутися до живих, з тією одначе умовою, щоб Орфей дорогою жодного разу не оглянувся на неї. Орфей не витримав, оглянувся і втратив Еврідіку навіки.
Геркулес, Геракл – в античній міфології улюблений народний герой. Звільняючи людей від різних бід і страховищ, здійснив дванадцять легендарних подвигів. Один з них – виведення силоміць з підземного царства страшного триголового пса Цербера, що стеріг вхід до пекла, нікого не випускаючи звідти. У своїй травестії Котляревський уподібнює Геракла до героя української народної легенди Марка Проклятого, одначе не називаючи останнього. Марко Проклятий (або Пекельний) теж спустився у пекло, «всіх чортяк порозганяв» і визволив звідти козаків-запорожців. Легенда про Марка Пекельного, – український народний варіант сюжету про великого грішника, а разом з тим і варіант апокрифічного оповідання «Про збурення пекла», – у другій половині XVII ст. зазнала віршованої обробки (див.: Українська література 18 ст./ Упоряд. О. В. Мишанич. – К., 1983. – С. 185 – 192).
Охвота – старовинний верхній жіночий одяг (див. також коментар: III, 93; VI, 20).
вернуться
Тобі там буде не до чмиги – тут у значенні: буде погано, скрутно.
До шмиги – до речі, доладу, гаразд. Чмига, шмига – рівно вистругана дощечка, яка служить нівеліром при набиванні жорна у млині.
Як піднесуть із отцом фиги – тобто завдадуть великої неприємності, залишать у дурнях. Фіга – плід фігового дерева, інжир. Дорогі, привозні ласощі; сушені фіги – один з предметів чумацького промислу до Криму.
Лунь – хижий птах родини яструбових, зараз зустрічається рідко, хоч водиться на Україні майже повсюдно. Нар.: «Щоб тебе лунь вхопила!» (Номис. – С. 73).
вернуться
Мені дай зараз за роботу – Сівілла уже вдруге нагадує про плату (вперше: «…і мені що перекинь» – III, 17), заздалегідь хоче вирвати плату за послугу, хоч добре знає звичай: наперед не платять. Еней пропускає повз вуха домагання скупої баби-яги, і та, ніскільки не образившись (торг є торг), продовжує давати свої настанови, а потім веде до пекла. Плату вона одержить уже після повернення з пекла.
Мусовать – міркувати, зважувати.
вернуться
В лісу великому, густому, Непроходимому, пустому – у книзі мовознавця А. Непокупного це місце коментується так: «Тут увага мимоволі спиняється на слові пустий, яке контрастує зі своїми попередниками – густий, непроходимий (порівняймо прислів'я де густо, де пусто}, хоча воно й стоїть в одному ряду з ними як однорідне. Проте враження несумісності складається лише в нашого сучасника. Що ж до українського читача кінця XVIII ст., якому була адресована «Енеїда», то без сумніву прикметник пустий у поданому контексті він недвозначно сприймав як синонім дикого. Саме від слова пустий, дикий і утворилася назва, якщо скористатися виразом Котляревського, лісу великого, густого, нелроходимого – пуща» (Непокупний А. П. Балтійські родичі слов'ян. – К., 1979. – С. 99; див. також коментар: III, 132 – «Ходили в північ по пусткам»).
вернуться
Згідно з античними міфами, той, хто хоче повернутися назад з підземного царства Плутона, мусить мати при собі золоту гілку з чарівного дерева – символ життя. Взагалі золота гілка в легендах.багатьох народів – чудодійний талісман, який відкриває дорогу в недоступні місця або до скарбів. І. Котляревський переосмислює цей міф у дусі української народної творчості, легенд, пов'язаних з прадавнім, ще доби язичества, святом Івана Купала. Раз на рік, рів но опівночі в Купальську ніч (з 23 на 24 червня за ст. ст.) десь у глухому, дикому лісі зацвітає папороть. Хто зірве чудесну квітку папороті, той опанує таємничими силами, матиме змогу здійснити свої бажання, добуде закопані скарби і т. ін. Зірвати квітку папороті дуже нелегко не тільки тому, що вона рідко трапляється, а й тому, що її стережуть злі духи, нечиста сила. Інколи, щоб добути цю квітку, входять у спілку з нечистою силою. У наступних 29 – 33-й строфах поеми Еней у пошуках і добуванні золотої гілки зустрічає такі ж перешкоди, як і герої народних казок та легенд у походах за квіткою папороті. Народні купальські легенди використав і шанувальник «Енеїди» російський письменник М. Гоголь у повісті «Ніч під Івана Купала».