[33] Дідона рано ісхопилась,Пила з похмілля сирівець;А послі гарно нарядилась,Якби в оренду на танець.Взяла кораблик бархатовий,Спідницю і карсет шовковийІ начепила ланцюжок;Червоні чоботи обула,Та і запаски не забула,А в руки з вибійки платок. [34] Еней же, з хмелю як проспався,Із’їв солоний огірок;Потім умився і убрався,Як парубійка до дівок.Йому Дідона підослала,Що од покійника украла,Штани і пару чобіток;Сорочку і каптан з китайки,І шапку, пояс з каламайки,І чорний шовковий платок. [35] Як одяглись, то ізійшлися,З собою стали розмовлять;Наїлися і принялися,Щоб по-вчорашньому гулять.Дідона ж тяжко сподобалаЕнея так, що і не знала,Де дітися і що робить;Точила всякії балясиІ підпускала разні ляси,Енею тілько б угодить. [36] Дідона вигадала грище,Еней щоб веселіший був,І щоб вертівся з нею ближче,І лиха щоб свого забув:Собі очиці зав’язалаІ у панаса грати стала,Енея б тілько уловить;Еней же зараз догадався,Коло Дідони терся, м’явся,Її щоб тілько вдовольнить. [37] Тут всяку всячину іграли,Хто як і в віщо захотів,Тут інші журавля скакали,А хто од дудочки потів,І в хрещика, і в горюдуба,Не раз доходило до чуба,Як загулялися в джгута;В хлюста, в пари, в візка ігралиІ дамки по столу совали;Чорт мав порожнього кута. [38] Щодень було у них похмілля,Пилась горілка, як вода;Щодень бенкети, мов весілля,Всі п’яні, хоть посуньсь куда.Енеєві так, як болячціАбо лихій осінній трясці,Годила пані всякий день.Були троянці п’яні, ситі,Кругом обуті і обшиті,Хоть голі прибрели, як пень.
[39] Троянці добре там курили,Дали приманку всім жінкам,По вечорницям всі ходили,Просвітку не було дівкам.Та й сам Еней-сподар і панюПідмовив паритися в баню…Уже ж було не без гріха!Бо страх вона його любила,Аж розум ввесь свій погубила,А, бачся, не була плоха. [40] От так Еней жив у Дідони,Забув і в Рим щоб мандровать.Тут не боявся і Юнони,Пустився все бенкетовать;Дідону мав він мов за жінку,Убивши добру в неї грінку,Мутив, як на селі москаль!Бо – хрін його не взяв – моторний,Ласкавий, гарний і проворний,І гострий, як на бритві сталь. [41] Еней з Дідоною возились,Як з оселедцем сірий кіт;Ганяли, бігали, казились,Аж лився деколи і піт.Дідона ж мала раз роботу,Як з ним побігла на охоту,Та грім загнав їх в темний льох…Лихий їх зна, що там робили,Було не видно з-за могили,В льоху ж сиділи тілько вдвох.
[42] Не так-то робиться все хутко,Як швидко оком ізмигнеш;Або як казку кажеш прудко,Пером в папері як писнеш.Еней в гостях прожив немало, —Що з голови його пропало,Куди його Зевес послав.Він годів зо два там просидів,А мабуть би, і більш пронидів,Якби його враг не спіткав.
[43] Колись Юпітер ненарокомЗ Олімпа глянув і на нас;І кинув в Карфагену оком,Аж там троянський мартопляс…Розсердився і розкричався,Аж цілий світ поколихався;Енея лаяв на ввесь рот:«Чи так-то, гадів син, він слуха?Убрався в патоку, мов муха,Засів, буцім в болоті чорт. [44] Підіть гінця мені кликніте,До мене зараз щоб прийшов,Глядіть же, цупко прикрутіте,Щоб він в шиньок та не зайшов!Бо хочу я кудись послати.Ійон, ійон же, вража мати!Але Еней наш зледащів;А то Венера все свашкує,Енеєчка свого муштрує,Щоб він з ума Дідону звів». [45] Прибіг Меркурій засапавшись,В три ряди піт з його котив;Ввесь ремінцями обв’язавшись,На голову бриль наложив;На грудях з бляхою ладунка,А ззаду з сухарями сумка,В руках нагайський малахай.В такім наряді влізши в хату,Сказав: «Готов уже я, тату,Куда ти хочеш, посилай». [46] «Біжи лиш швидче в Карфагену,-Зевес гінцеві так сказав, —І пару розлучи скажену,Еней Дідону б забував.Нехай лиш відтіль уплітаєІ Рима строїти чухрає, —А то заліг, мов в грубі пес.Коли ж він буде йще гуляти,То дам йому себе я знати, —От так сказав, скажи, Зевес». [47] Меркурій низько поклонився,Перед Зевесом бриль ізняв,Через поріг перевалився,До стані швидше тягу дав.Покинувши із рук нагайку,Запряг він миттю чортопхайку,Черкнув із неба, аж курить!І все кобилок поганяє,Що оглобельна аж брикає;Помчали, аж візок скрипить! вернуться
Оренда, оранда – корчма. У святкові дні тут збиралися на гуляння, танці. Назва «оранда» походить від того, що корчмарі за право торгувати горілкою платили в державну казну належний податок (брали в аренду).
У неділю на селі,У оранді на століСиділи лірники та гралиПо шелягу за танець.Кругом аж курява вставала.Дівчата танцювалиІ парубки…(Тарас Шевченко. Титарівна) вернуться
Що од покійника украла – тобто потай взяла з майна свого покійного чоловіка Сіхея.
Каптан (рос. кафтан) – верхній чоловічий одяг з довгими полами; сукман, жупан, чумарка.
Пояс з каламайки – пояс з цупкої густої льняної тканини. Пояс був важливою деталлю чоловічого святкового одягу. На старовинних портретах старшина завжди підперезаний поясом, переважно червоного або зеленого кольору. Були пояси різних розмірів – «більшої руки» і «меншої руки».
І чорний шовковий платок – платок, плат у старі часи в чоловіків мав ширше призначення, ніж нинішня носова хустка. Використовувався як рушник, для накривання сідла тощо.
вернуться
Ляси підпускати – весело, жартівливо заговорювати з ким-небудь, щоб втягти в розмову.
вернуться
У панаса грати – хто-небудь один із зав'язаними очима ловить інших. Кого піймає, той стає йому на зміну.
вернуться
Журавель – весільний танець (К.). Можна додати, що це взагалі народний масовий танець-пісня. У танці відтворюється поведінка, пози журавля (як ходить, скубе траву, злітає у повітря тощо). Здебільшого це робить ведучий, соліст-танцюрист. Інші учасники стоять у колі або біжать слідом за ведучим. Вони співають пісню, супроводжуючи текст її відповідними рухами та жестами. На весіллі звичайно водять «журавля» в понеділок, коли несуть снідання молодій. Якщо в селі була церква,, то в цей час мелодію «журавля» міг виконувати на дзвонах паламар. У сцені-жарті Марка Кропивницького «Лихо не кожному лихо – іншому й талан» пономар, вихваляючись своїм хистом, говорить: «…Спитаю: хто краще мене ударив би в дзвін – чи на «достойно», чи на «многа літа»?.. Та хочби і «журавля». Текст «Журавля», опублікований за життя Івана Котляревського:
Да внадився журавель, журавельДо бабиних конопель, конопель!Такий, такий журавель,Такий, такий диблеКонопельки щипле!А я сьому журавлю, журавлю,Києм циби переб'ю, переб'ю!Такий, такий журавель,Такий, такий дибле,Конопельки щипле!(Вестник Европы. – 1829. – № 22. – С, 153). вернуться
Курили – пиячили,бенкетували.
Сподар – шанобливе звертання, зараз невживане. Мало значення: «господар» і «государ», «цар». І далі зустрічається в «Енеїді» (III, 1, IV, 127).
вернуться
Грінку убить – виграти (К.), добре поживитися. Грінка – скибка хліба, помазана зверху чимсь їстівним; або ще – підсмажена на сковорідці з жиром. У переносному значенні – взагалі шмат, кусок чогось пожиточного. Нар.: Убив добру грінку. Грінка йому упала (Номис. – С. 207).
Мутив, як на селі москаль! – москаль – тут у значенні: солдат царської армії. На Україні до ліквідації козачого військового устрою знали тільки солдат-росіян. Пізніше назва «москаль» перейшла і на солдат-українців, взагалі людей будь-якої національності, коли вони служили в царській армії.
вернуться
Олімп – гора в північній Греції, на якій, згідно з міфологією, живуть боги. Тут стоять палаци Зевса та інших богів, збудовані й оздоблені богом ковальства Гефестом. Ворота в Олімп, коли боги виїжджають звідти на золотих колісницях, відкривають і закривають гори. Олімп – також символ верховної влади.
Мартопляс – гультяй, гульвіса, блазень (див. також коментар: III, 97).
вернуться
А то Венера все свашкує – свашкує – тут у значенні: сватає, зводить.
Свашка – жінка, яка порядкує на весіллі.
Котляревський консультував свого знайомого Дмитра Бантиш-Каменського, який писав «Историю Малой России». Згадуючи в своїй праці про особливості весільного обряду на Полтавщині, Бантиш-Каменський пише: «Коли молода приїжджає до хати молодого і відходить потім до покою, дружка й свашка керують нею; остання роздягає, кладе молоду в постіль». До слова «свашка» Бантиш-Каменський дає примітку: «Свашка зветься і мчалкою – пояснює п. Котляревський – від дієслова мчати, скоро переносити. У свашки вибирають, звичайно, жінку молодих років, сміливу, проворну, швидку» (Кирилюк Є. Іван Котляревський: Життя і творчість. – К., 1981. – С. 104 – 105).
вернуться
Меркурій. – У римській міфології бог-вістун, покровитель мандрівників, купців, пастухів; син Юпітера і німфи гір Майї (відповідно у греків – Герпес). Тут Меркурій одягнений візником-листоношею кінця XVIII – початку XIX ст.
Ладунка (пол. Іаdunek) – тут поштова сумка з бляхою на ній, знаком того, хто перебуває на державній службі. Листоноші носили ладунку на грудях. Також ще – патронна сумка у кавалеристів, мисливців (див. також коментар: VI, 169).
Ногайський малахай – довгий ремінний батіг (нагай), як у ногайців, тюркської народності, що зараз живе на Кавказі (переважно північ Дагестанської АРСР). Ногайцями у XVIII ст. називали кочівників біля узбережжя Азовського і Чорного морів, на підступах до Кримського ханства.
вернуться
А то заліг, мов в грубі пес – грубою називали піч для обігрівання приміщення, яку топили з сіней. Звичайно груби були тільки в панських будинках. Нар.: Аби груба, то пес буде (Номис. – С. 169).
вернуться
Станя, стайня – приміщення, де тримають коней, конюшня.
Чортопхайка – легка бричка.
Оглобельна – коняка, запряжена в оглоблі, по центру. По боках оглобельної – коні припряжні, або ще кажуть підпряжні, орчикові.