[48] Еней тогді купався в бразіІ на полу укрившись ліг;Йому не снилось о приказі,Як ось Меркурій в хату вбіг!Смикнув із полу, мов псяюху.«А що ти робиш, п’єш сивуху? —Зо всього горла закричав, —Ану лиш, швидче убирайся,З Дідоною не женихайся,Зевес поход тобі сказав!
[49] Чи се ж таки до діла робиш,Що й досі тута загулявсь?Та швидко і не так задробиш;Зевес не дурно похвалявсь;Получиш добру халазію,Він видавить з тебе олію,От тілько йще тут побарись.Гляди ж, сьогодня щоб убрався,Щоб нищечком відсіль укрався,Мене удруге не дождись». [50] Еней піджав хвіст, мов собака;Мов Каїн, затрусивсь увесь;Із носа потекла кабака:Уже він знав, який Зевес.Шатнувся миттю сам із хатиСвоїх троянців позбирати;Зібравши, дав такий приказ:«Як можна швидче укладайтесь,Зо всіми клунками збирайтесь,До моря швендайте якраз!» [51] А сам, вернувшися в будинки,Своє лахміття позбирав;Мізерії наклав дві скриньки,На човен зараз одіславІ дожидався тілько ночі,Що як Дідона зімкне очі,Щоб не прощавшись тягу дать.Хоть він за нею і журивсяІ світом цілий день нудився;Та ба! бач, треба покидать. [52] Дідона зараз одгадала,Чого сумує пан Еней,І все на ус собі мотала,Щоб умудритися і їй;З-за печі часто виглядала,Прикинувшись, буцім кунялаІ мов вона хотіла спать.Еней же думав, що вже спала,І тілько що хотів дать драла,Аж ось Дідона за чуб хвать.
[53] «Постій, прескурвий, вражий сину!Зо мною перше розплатись;От задушу, як злу личину!Ось ну лиш тільки завертись!От так за хліб, за сіль ти платиш?Ти всім, привикши насміхатись,Розпустиш славу по мені!Нагріла в пазусі гадюку,Що послі ізробила муку;Послала пуховик свині. [54] Згадай, який прийшов до мене,Що ні сорочки не було;І постолів чорт мав у тебе,В кишені ж пусто, аж гуло;Чи знав ти, що такеє гроші?Мав без матні одні холоші,І тілько слава, що в штанах;Та й те порвалось і побилось,Аж глянуть сором, так світилось;Свитина вся була в латках.
[55] Чи я ж тобі та не годила?Хіба ріжна ти захотів?Десь вража мати підкусила,Щоб хирний тут ти не сидів».Дідона гірко заридала,І з серця аж волосся рвала,І закраснілася, мов рак.Запінилась, посатаніла,Неначе дурману із’їла,Залаяла Енея так: [56] «Поганий, мерзький, скверний, бридкий,Нікчемний, ланець, кателик!Гульвіса, пакосний, престидкий,Негідний, злодій, єретик!За кучму сю твою великуЯк дам ляща тобі я в пику,То тут тебе лизне і чорт!І очі видеру із лобаТобі, диявольська худоба,Трясешся, мов зимою хорт! [57] Мандруй до сатани з рогами,Нехай тобі присниться біс!З твоїми сучими синами,Щоб враг побрав вас всіх, гульвіс,Щоб ні горіли, ні боліли,На чистому щоб поколіли,Щоб не оставсь ні чоловік;Щоб доброї не знали долі,Були щоб з вами злії болі,Щоб ви шаталися повік». [58] Еней від неї одступався,Поки зайшов через поріг,А далі аж не оглядався,З двора в собачу ристь побіг.Прибіг к троянцям, засапався,Обмок в поту, як би купався,Мов з торгу в школу курохват;Потім, в човен хутенько сівшиІ їхати своїм велівши,Не оглядався сам назад.
[59] Дідона тяжко зажурилась,Ввесь день ні їла, ні пила;Все тосковала, все нудилась,Кричала, плакала, ревла.То бігала, як би шалена,Стояла довго тороплена,Кусала ногті на руках;А далі сіла на порозі,Аж занудило їй, небозі,І не встояла на ногах. [60] Сестру кликнула на пораду,Щоб горе злеє розказать,Енеєву оплакать зрадуІ льготи серцю трохи дать.«Ганнусю, рибко, душко, любко,Рятуй мене, моя голубко,Тепер пропала я навік!Енеєм кинута я, бідна,Як сама паплюга послідня,Еней злий змій – не чоловік! [61] Нема у серця мого сили,Щоб я могла його забуть.Куди мні бігти? – до могили!Туди один надежний путь!Я все для його потеряла,Людей і славу занедбала;Боги! я з ним забула вас.Ох! дайте зілля мні напитись,Щоб серцю можна розлюбитись,Утихомиритись на час.
[62] Нема на світі мні покою,Не ллються сльози із очей,Для мене білий світ єсть тьмою,Там ясно тілько, де Еней.О пуцьверинку Купідоне!Любуйся, як Дідона стогне…Щоб ти маленьким був пропав!Познайте, молодиці гожі,З Енеєм бахурі всі схожі,Щоб враг зрадливих всіх побрав!» [63] Так бідна з горя говорилаДідона, жизнь свою кляла;І Ганна що їй ні робила,Ніякой ради не дала.Сама з царицей горювала,І сльози рукавом втирала,І хлипала собі в кулак.Потім Дідона мов унишкла,Звеліла, щоб і Гандзя вийшла,Щоб їй насумоватись всмак.
вернуться
Та швидко і не так задробиш – тобто задріботиш, побіжиш мерщій.
Дать халазію – відшмагати різками (К.); взагалі – одержати нагінку, прочуханку.
вернуться
Мов Каїн, затрусивсь увесь – вираз походить від апокрифічних варіантів біблійного міфу про першого великого грішника людського роду братовбивцю Каїна (Буття IV, 11). Пор. у літописі (XIII ст.): «А князь [Мстислав] викрив Жирослава [свого боярина-зрадника] і прогнав його від себе, як ото прогнав бог Каїна з-перед лиця свого, кажучи: «Проклят ти будь, стогнучи і трясучись на землі; бо розверзла земля уста свої прийняти кров брата твойого» (Галицько-волинський літопис / Пер. Л. Махновця / Жовтень. – 1982. – № 7. – С. 25). Тут «стогнучи і трясучись на землі» – апокрифічний додаток. Нар.: Труситься, як Каїн (Номис. – С. 63).
Кабака – тютюн для нюхання, розтертий у порошок.
вернуться
А сам, вернувшася в будинки – у панських садибах будинками називалися тільки ті приміщення, в яких жила панська сім'я та її гості, люди «благородного звання». Двірська челядь, взагалі простолюд, жили в інших, службових приміщеннях.
Мізерія – злидні, мізерні пожитки.
вернуться
Крадькома виглядаючи з-за комина, Дідона довго вдавала, що не помічає зборів у дорогу зрадливого коханця, довго тамувала злість. Побачивши, що Еней хоче втікати, вхопила його за чуприну, не проговорила, а просичала першу фразу: «Постій, прескурвий, вражий сину!» Зразок алітерації: у кожному слові – глухий свистячий та шиплячий приголосний. Нар.: Не грій гадюки в пазусі, бо вкусить (Номис. – С. 58).
вернуться
Рожен – загострений кілок.
Хирний – хворобливий, жалюгідний.
вернуться
Кучма – кудлата, з нестриженого смушку бараняча шапка, папаха. Це слово вживається також у переносному значенні: чуб, чуприна. В народі відомий неделікатний жарт, який вчиняють над малими дітьми. Жартові передує приблизно такий діалог: «Зробити тобі кучму?» – «Зробіть».
«А яку ж тобі зробити кучму – велику чи малу?» – «Велику». Після цього охочого до великої кучми хапають за голову, боляче куйовдять чуб, з притиском проводять долонями супроти, щоб він стирчав у різні боки. Не пускають, поки не доведуть жертву до плачу.
вернуться
Мандруй до сатани з рогами – перефразована лайка «Щоб тебе нечистий взяв!» (Номис. – С. 81). Не горів, не болів: зразу околів (про наглу смерть злого) (Там же. – С. 159). Щоб ви шаталися повік – один з тяжчих прокльонів, майже обов'язковий компонент кожної лайки. Ось давніший зразок такого прокльону з «Галицько-Волинського літопису» (XIII ст.): «Хай не буде йому [зрадникові боярину Жирославу) пристанку в усіх землях, у руських і в угорських, і ні в яких же краях! Нехай ходить він, блукаючи, по землях! Хай жадає він харчу, а вина і пива скудно хай буде йому! І хай буде двір його пустим, і в селі його хай не буде живущого!» (Галицько-волинський літопис / Пер. Л. Махновця / Жовтень. – 1982. – № 7. – С. 26).
Окинемо поглядом увесь епізод з лайкою Дідони. 53 – 54-та строфи – присоромлення, виказування, перелік благодіянь невдячному коханцеві. Інший характер мають строфи 56 – 57. Вони становлять внутрішньо завершену мовно-художню цілісність. Дідона лає зрадливого коханця згідно з устояними фольклорними канонами. Довгий монолог Дідони завершує лайка-заклинання, лайка – ритуальне дійство. Виказавши все Енеєві, Дідона доступним їй способом творить над ним суд і кару. Перші чотири рядки 56-ї строфи – тринадцять лайливих слів. Один період, розділений на два речення тільки тому, що треба перевести дух. Тринадцять лайливих слів-ударів. Після них, розпаливши себе, молодиця переходить до словесної розправи. Словесно відтворені етапи розправи: ляпас і дряпання нігтями по обличчю.
У 57-й строфі від знищеного і розвінчаного Енея Дідона переходить до його братії. Тут уже не викриття, а лайка-заклинання, які, за виразом Олександра Потебні, є вивітреними язичницькими молитвами. Дідона накликає на троянців усі біди й нещастя, серед яких найстрашніше – «на чистому щоб поколіли», тобто вмерли наглою смертю. Несподівана, раптова смерть, без сповіді і причастя – ганебна. Тому воїни перед боєм відправляли відповідні ритуали, несподівано опиняючись в смертельно небезпечному становищі, сповідалися і просили прощення один у одного. В поезії Шевченка: «Ой пішла я у яр за водою» дівчина заклинає зрадливого коханого:
Побий тебе сила божаНа наглій дорозі. вернуться
Аж занудило їй, небозі – небога – тут у значенні: бідолаха, сердешна.
вернуться
Пуцьверинок – пташеня.
Купідон, або Амур – син богині кохання Венери, за античними міфами, – маленьке чарівне хлоп'я з крильцями за плечима, луком і стрілами в руках. Кому Амур прониже своєю золотою стрілою серце в момент зустрічі з особою другої статі, той покохає.
Бахур – полюбовник, залицяльник.