[28] Троянство, знаєш, все голодне
Сипнуло ристю на той клик;
Як галич в врем’я непогодне,
Всі підняли великий крик.
Сивушки зараз ковтонули
По ківшику, і не здригнули,
І докосились до потрав.
Все військо добре убирало,
Аж поза ухами лящало,
Один перед другим хватав.
[29] Вбирали січену капусту,
Шатковану, і огірки
(Хоть се було в час м’ясопусту),
Хрін з квасом, редьку, буряки;
Рябка, тетерю, саламаху —
Як не було — поїли з маху
І всі строщили сухарі,
Що не було, все поз’їдали,
Горілку всю повипивали,
Як на вечері косарі.
[30] Еней оставив із носатку
Було горілки про запас,
Но клюкнув добре по порядку,
Розщедривсь, як бува у нас,
Хотів посліднім поділитись,
Щоб до кінця уже напитись,
І добре цівкою смикнув;
За ним і вся його голота
Тягла, поки була охота,
Що деякий і хвіст надув.
[31] Барильця, пляшечки, носатку,
Сулії, тикви, боклажки,
Все висушили без остатку,
Посуду потовкли в шматки.
Троянці з хмелю просипались,
Скучали, що не похмелялись;
Пішли, щоб землю озирать,
Де їм показано селитись,
Жить, будоватися, женитись,
І щоб латинців розпізнать.
[32] Ходили там чи не ходили,
Як ось вернулись і назад
І чепухи нагородили,
Що пан Еней не був і рад.
Сказали: «Люди тут бормочуть,
Язиком дивним нам сокочуть,
І ми їх мови не втнемо;
Слова свої на ус кончають,
Як ми що кажем їм — не знають,
Між ними ми пропадемо».
[33] Еней тут зараз взяв догадку,
Велів побігти до дяків,
Купить Піярськую граматку,
Полуставців, октоїхів;
І всіх зачав сам мордовати,
Поверху, по словам складати
Латинськую тму, мну, здо, тло:
Троянське плем’я все засіло
Коло книжок, що аж потіло,
І по-латинському гуло.
[34] Еней від них не одступався,
Тройчаткою всіх приганяв;
І хто хоть трохи ліновався,
Тому субітки і давав.
За тиждень так лацину взнали,
Що вже з Енеєм розмовляли
І говорили все на ус:
Енея звали Енеусом,
Уже не паном — домінусом,
Себе ж то звали — троянус.
[35] Еней троянців похваливши,
Що так лацину поняли,
Сивушки в кубочки наливши,
І могорич всі запили.
Потім з десяток щомудрійших,
В лацині щонайрозумнійших,
З ватаги вибравши якраз,
Послав послами до Латина
Од імені свого і чина,
А з чим послав, то дав приказ.
[36] Посли, прийшовши до столиці,
Послали до царя сказать,
Що до його і до цариці
Еней прислав поклон оддать
І з хлібом, з сіллю і з другими
Подарками предорогими,
Щоб познакомитись з царем;
І як доб’ється панськой ласки
Еней-сподар і князь троянський,
То прийде сам в царський терем.
[37] Латину тілько що сказали,
Що од Енея єсть посли,
Із хлібом, з сіллю причвалали,
Та і подарки принесли,
Хотять Латину поклониться,
Знакомитись і подружиться,
Як тут Латин і закричав:
«Впусти! я хліба не цураюсь
І з добрими людьми братаюсь.
От на ловця звір наскакав!»
[38] Велів тут зараз прибирати
Світлиці, сіни, двір мести;
Клечання по двору саджати,
Шпалерів разних нанести
І вибивать царськую хату;
Либонь, покликав і Амату,
Щоб і вона дала совіт,
Як лучче, краще прибирати,
Де, як коврами застилати
І підбирать до цвіту цвіт.
[39] Послав гінця до богомаза,
Щоб мальовання накупить,
І также розного припаса,
Щоб що було і їсть і пить.
Вродилось ренське з курдимоном
І пиво чорнеє з лимоном,
Сивушки же трохи не з спуст;
Де не взялись воли, телята,
Барани, вівці, поросята;
Латин прибравсь, мов на запуст.
вернуться
Капуста шаткована — на відміну від січеної звичайним ножем, ріжеться на тонкі довгі смужки спеціально для цього пристосованим ножем.
М'ясопуст — дні, коли за приписами церкви дозволялося їсти м'ясо. Троянці, поки добралися до царства Латина, настільки вибилися із запасів, що мусили тамувати голод немудрими та малопоживними пісними наїдками, поширеними серед посполитих — бідняків та козацької сіроми. Серед цих наїдків:
Рябко — страва з гречаного борошна і пшона, в назві вгадується іронічний підтекст — для Рябка, мовляв.
Тетеря — страва з розведеного борошна або товчених сухарів.
Саламаха — страва з рідкого гречаного тіста, в піст на олії, а то й просто не засмажена. В складеному Миколою Гоголем словничку до «Енеїди» Котляревського читаємо: «Саламаха — борошно житнє або пшеничне, киплячою водою розведене з додаванням солі і варене доти, поки увариться подібно до густого киселю» (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. — М., 1952. — Т. 9. — С. 499).
вернуться
Носатка — старовинна череп'яна посудина з ручкою і довгим носиком-жолобком. Щось подібне до нинішнього кофейника. Служила також мірою для рідини. Бували носатки місткістю до трьох відер і більше (на зразок античних амфор).
Що деякий і хвіст надув — тут у значенні: помер.
вернуться
Піярська граматка — найпоширеніша шкільна граматика латинської мови в Польщі другої половини XVIII — першої половини XIX ст. Мала також значне поширення на Україні та Білорусії. Для цих регіонів друкувалася в Бердичеві при католицькому монастирі. Назва «піярська» походить від католицького чернечного ордену піарів, члени якого, крім звичайних для ченців обітниць, зобов'язувалися безплатно навчати молодь, звичайно ж, у своєму католицькому дусі. Орден мав свої школи як в Польщі, так і на зайнятих Польщею українських землях.
Полуставець — молитовник з місяцесловом, святці (календарний список християнських «святих» та свят на їхню честь), обов'язкова приналежність тогочасних шкіл. Назва походить від одного з типів старовинного письма — півуставу.
Октоїх (восьмигласник) — книга, в якій містилися церковні співи на весь тиждень, розписані на вісім голосів (лат. осtavа — вісім).
вернуться
Тройчатка — нагай на три кінці.
Субітки — в суботу звичайно школярі повторювали перед дяком-бакаляром все, що вони вивчили протягом тижня. Хто не все знав чи не твердо відповідав, того карали різками. А то й всім підряд давали «пам'ятного». Жила традиція «суботнього дня» довго, мало не до кінця XIX ст.
У 33-34-й строфах кількома штрихами дано яскравий малюнок дяківської школи, яка протягом століть існувала на українських землях. Дяк — головна фігура в церковному богослужінні після священика. Таким він залишався і в школі. Читання було тісно пов'язане з церковним співом, що відбилося і в «Енеїді»: поряд з граматикою — октоїх. Уже в першій з точно датованих церковних книг — Остромировому євангелії 1057 р. зустрічаємо так звані «знаки возглашенія», які свідчать, що текст призначався для наспівного читання.
вернуться
Клечання — наламане та нарубане з дерев гілля з листям, яким на зелені свята прикрашають хату та двір.
Шпалери — були поширені на Україні уже в XVII ст. Становили собою килими з різних тканин, якими оббивали стіни житла. На шпалери часто наносили сюжетні чи пейзажні малюнки. Шпалери, на полотно яких наносився малюнок фарбами, називали ще колтринами. У XVIII ст. появилися близькі до нинішніх друковані паперові шпалери.
вернуться
Богомаз — іконописець і взагалі живописець, маляр. Слово в народі само по собі не мало негативного забарвлення. В «Салдацькому патреті» Григорія Квітки-Основ'яненка читаємо: «…А у тій слободі щонайлуччі богомази…» (Квітка-Основ'яненко Г. Твори: В 2 т. — К., 1978. — Т. 1. — С. 24).
Ренське (рейнське) — сорт привозного вина.
Курдимон (кардамон) — південна рослина з сімейства імбирних. Насіння з нього служило пряною приправою.
Спуст — міра горілки: троє відер.
Запуст — заговіни, пущення, останній день перед постом, коли готували особливо багатий обід з скоромних (м'ясних або молочних) страв.
З старосвітського хутора до міста їздять не часто. Тому поїздку «за мальованням» використовують і для закупки «розного припаса», до якого входить всього-навсього рейнське й пиво, — напоказ. Всі інші «заморські вина», які питимуть гості Латина, — домашнього виробу. Тут і в подальших строфах щедрим джерелом гумору служать претензії скупого та провінціально відсталого хуторянина Латина на царський, великопанський блиск і пишність.