Енеїда

[40] Ось привезли і мальовання
Роботи первійших майстрів,
Царя Гороха пановання,
Патрети всіх багатирів:
Як Александр цареві Пору
Давав із військом добру хльору;
Чернець Мамая як побив;
Як Муромець Ілля гуляє,
Як б’є половців, проганяє, —
Як Переяслів боронив;

[41] Бова з Полканом як водився,
Один другого як вихрив;
Як Соловей-харциз женився,
Як в Польщі Желізняк ходив.
Патрет був француза Картуша,
Против його стояв Гаркуша,
А Ванька-каїн впереді.
І всяких всячин накупили,
Всі стіни ними обліпили;
Латин дививсь їх красоті!

[42] Латин, так дома спорядивши,
Кругом все в хатах оглядав,
Світелки, сіни обходивши,
Собі убори добирав:
Плащем з клейонки обвернувся,
Циновим гудзем застебнувся,
На голову взяв капелюх;
Набув на ноги кинді нові
І рукавиці взяв шкапові,
Надувсь, мов на огні лопух.

[43] Латин як цар в своїм наряді
Ішов в кругу своїх вельмож,
Которі всі були в параді,
Надувся всякий з них, як йорж.
Царя на дзиглик посадили,
А сами мовчки одступили
Від покутя аж до дверей.
Цариця ж сіла на ослоні,
В єдамашковому шушоні,
В кораблику із соболей.

[44] Дочка Лавися-чепуруха
В німецькім фуркальці була,
Вертілась, як в окропі муха,
В верцадло очі все п’яла.
Од дзиглика ж царя Латина
Скрізь прослана була ряднина
До самой хвіртки і воріт;
Стояло військо тут зальотне,
Волове, кінне і піхотне,
І ввесь був зібраний повіт.

[45] Послів ввели к царю з пихою ,
Як водилося у латин;
Несли подарки пред собою:
Пиріг завдовжки із аршин,
І солі кримки і бахмутки,
Лахміття розного три жмутки,
Еней Латину що прислав.
Посли к Латину приступились,
Три рази низько поклонились,
А старший рацію сказав:

[46] «Енеус ностер магнус панус
І славний троянорум князь,
Шмигляв по морю як циганус,
Ад те, о рекс! прислав нунк нас.
Рогамус, доміне Латине,
Нехай наш капут не загине,
Пермітте жить в землі своєй,
Хоть за пекунії, хоть гратіс,
Ми дяковати будем сатіс
Бенефіценції твоєй.

[47] О рекс! будь нашим меценатом,
І ласкам туам покажи,
Енеусу зробися братом,
О оптіме! не одкажи:
Енеус прінцепс єсть моторний,
Формозус, гарний і проворний,
Побачиш сам інноміне!
Вели акціпере подарки
З ласкавим видом і без сварки,
Що прислані через мене:

[48] Се килим-самольот чудесний,
За Хмеля виткався царя,
Літа під облака небесні,
До місяця і де зоря;
Но можна стіл ним застилати,
І перед ліжком простилати,
І тарадайку закривать.
Царівні буде він в пригоду,
І то найбільш для того году,
Як замуж прийдеться давать.

[49] Ось скатерть шльонськая нешпетна,
Її у Липську добули;
Найбільше в тім вона прикметна,
На стіл як тілько настели
І загадай якої страви,
То всякі вродяться потрави,
Які на світі тілько єсть:
Пивце, винце, медок, горілка,
Рушник, ніж, ложка і тарілка.
Цариці мусим сю піднесть.

[50] А се сап’янці-самоходи,
Що в них ходив іще Адам;
В стариннії пошиті годи,
Не знаю, як достались нам;
Либонь, достались од пендосів,
Що в Трої нам утерли носів,
Про те Еней зна молодець;
Сю вещ, як рідку і старинну,
Підносимо царю Латину,
З поклоном низьким, на ралець».

[51] Цариця, цар, дочка Лавина
Зглядалися проміж себе,
Із рота покотилась слина,
До себе всякий і гребе
Які достались їм подарки,
Насилу обійшлось без сварки;
Як ось Латин сказав послам:
«Скажіте вашому Енею,
Латин із цілою сім’єю,
Крий боже, як всі раді вам.

40-41.

«Мальовання» — те саме, що російські «лубочні картинки», «лубок» (назва — від корзин із лубу: кори липового дерева, в яких мандрівні крамарі розносили свою продукцію). Латин приймає лубок (тодішній мистецький ширпотреб) за «роботи первійших майстрів». У панських будинках дорогі картини на полотні і шкірах кріпили до стін на спеціальних дерев'яних підрамниках, а не «ліпили», як малювання в світлиці Латина. Уже цей штрих, крім типових лубочних сюжетів, яскраво свідчить, про яку продукцію йдеться.

У переліку «всяких всячин», якими прикрасили стіни Латинового палацу, І. Котляревський дотримується історико-хронологічної послідовності: від прадавніх легендарних часів (українська примовка: «За царя Гороха, як людей було трохи»; російська: «Давно, когда царь Горох с грибами воевал» — Даль. — С. 30) до реальних історичних постатей другої половини XVIII ст.

Як Александр цареві Пору Давав із військом добру хльору — картина зображує битву царя Олександра Македонського з індійським царем Пором.

Чернець Мамая як побив — йдеться про поєдинок ченця Пересвєта з татарином перед Куликовською битвою (1380). Про Куликовську битву (Мамаєвє побоїще) існувало багато лубочних сюжетів.

Як Муромець Ілля гуляє, як б'є половців, проганяє — як Переяслів боронив — про Іллю Муромця, його подвиги, перемогу над Солов'єм-розбійником теж відомо багато лубочних сюжетів.

Бова з Полканом як водився. Один другого як вихрив — сюжет про Бову-королевича походить з Франції, там відомий уже в добу розквіту рицарського роману (XI-XII ст.). У нас Бова з'явився десь у кінці XVI — на початку XVII ст. як герой повісті. Мав широку популярність, з літератури перейшов у народну творчість, перейнявши риси героя казок. Серед подвигів Бови-королевича — перемога над страховиськом, напівлюдиною-напівсобакою Полканом.

Майже через сто років після виходу «Енеїди» у київському лубочному виданні 1896 р. Бова на ілюстрації зображений у типовому одязі запорізького козака. Тут образ Бови злився з образом козака-нетяги Голоти.

На славному рицареві Опанча рогозовая, Поясина хмелевая, А на ногах сап'янці, Що видно п'яти і пальці. А ще на Бові бідному шапка бирка, Зверху дірка, Хутро голе, Околиця — чисте поле, Вона травою пошита, Дрібним дощем прикрита (див.: Кузьмина В. Д. Рыцарский роман на Руси: Бова. Петр Златых Ключей. — М., 1964. — С. 99).

Продовжує жити Бова і в сучасному українському фольклорі (див.: Українські народні казки, легенди, анекдоти. — К., 1958. — С. 51-61).

Як Соловей-харциз женився — Соловей-харциз (розбійник) — персонаж, відомий з російських билин, менше — з українських казок. Нібито жив у лісах поблизу Чернігова і свистом убивав подорожніх, які йшли до Києва. Переміг Солов'я-розбійника богатир Ілля Муромець.

Як в Польщі Желізняк ходив — Залізняк Максим (народився на початку 40-х років XVIII ст. — рік смерті невідомий) — запорізький козак, керівник народного повстання на Правобережній Україні проти польської шляхти у 1768 р. (Коліївщина). Повстання розгорнулося на Правобережній Україні, на території теперішніх Черкаської і Київської областей, що входили тоді до складу Польщі. Залізняк прийшов в район повстання з невеликим загоном козацької сіроми із Запорізької Січі, яка була тоді в нижній течії Дніпра. Звідси — вираз «Як в Польщі Желізняк ходив». Портрет реального Максима Залізняка до нас не дійшов. Мабуть, його й не було. Сучасний дослідник українського живопису XVIII ст. П. Жолтковський пише: «Народні художники… створили своєрідну галерею образів ватажків гайдамацького руху. Напевне, існували ще й інші, не збережені до нашого часу народні полотна на цю тему. Можливо, на такий твір вказує згадка І. Котляревського про картину в світлиці царя Латина — «Як в Польщі Желізняк ходив» (Жолтковський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. — К., 1978. — С. 312). Але дослідник не звернув належної уваги на ту обставину, що Котляревський пише не про живопис, а про лубок, де про портретну схожість з оригіналом не дбали.

Патрет був француза Картуша — Картуш (Луї Домінік, 1693-1721) — відомий французький розбійник. Тривалий час очолював ватагу, яка діяла в Парижі та його околицях. Пригоди Картуша (дійсні й вигадані) знайшли широке відображення в літературі, народних переказах, лубочних картинках.

Против його стояв Гаркуша — популярний ватажок гайдамацьких загонів, запорожець Гаркуша Семен (народився близько 1739 — рік смерті невідомий). І після придушення Коліївщини очолював селянські повстанські загони на Лівобережжі. Про нього складено багато народних оповідань і пісень.

А Ванька-каїн впереді — Ванька-каїн (справжнє прізвище Іван Осипов, 1718 — рік смерті невідомий) був знаменитим московським злодієм середини XVIII ст. Один час — ватажок московського злочинного світу, співробітничав з карним розшуком, видаючи незначних злочинців і оберігаючи тих, з якими був у змові. Засуджений до смертної кари, яку замінили карою батогами і каторгою. У другій половині XVIII — першій половині XIX ст. поряд з Картушем виступав героєм російської лубочної літератури та лубочних картинок. До картинок додавалися бродяжницькі та розбійницькі пісні, які в народі інколи називали Каїновими. Йому легенда приписувала російську народну пісню «Не шуми, мати, зеленая дубравушка».

42.

Перед нами постає комедійна, карикатурна картина вбрання відсталого хуторянина, що хоче з'явитися перед гостями великим вельможею. На урочистий прийом Латин одягає плащ з клейонки, який в той час брали з собою пани в дорогу на випадок дощу, при цьому застебнутий циновим, тобто олов'яним, найнижчого гатунку ґудзиком. Такі ґудзики були на мундирах солдат та чиновників нижчого рангу («братії з циновими ґудзиками»). На голову Латин надів капелюх, тобто теплий шерстяний головний убір. Капелюхом називали також теплу зимову шапку-вушанку, можливо, саме її мав на увазі Котляревський. На ноги Латин надів кинді, тобто повстяні калоші, призначені, як відомо, для виходу на вулицю в дощову погоду. Обмежений хуторянин вважав їх, певне, панським взуттям. В одній з російських билин, записаних у XIX ст., великий київський князь Володимир «одел галоши да на босую ногу». Обіграні й рукавички, які були неодмінним атрибутом великопанського туалету. Знали безліч видів чоловічих і жіночих рукавичок на всі випадки життя. Аристократи міняли рукавички кілька разів на день (звідси прислів'я: «Міняє, мов рукавички»). Рукавички були статтею імпорту із Західної Європи. Замість таких елегантних рукавичок Латин надіває шкапові рукавиці, тобто пошиті з особливо обробленої кінської шкіри. Така шкіра йшла на виготовлення чобіт кращого гатунку, але на рукавички аж ніяк не годилася. Замість рукавички — рукавиця. Карикатурний, сатирично загострений образ.

43.

Єдимашка, адамашка — дорога східна тканина, з візерунками того ж кольору, що й тканина.

Шушон — жіночий верхній одяг. Вид капота (К.).

44.

В німецькім фуркальці була — тобто, в платтячку; фуркальце — від фуркало — дзиґа.

Волове, кінне і піхотне — тут в один ряд з кіннотою і піхотою поставлені воли, які тоді були тягловою силою в обозах.

І ввесь був зібраний повіт — повіти введені на Україні після скасування полкового устрою у 1782 р. Приблизно відповідали сотні, а як на сучасний адміністративно-територіальний поділ, — приблизно районові.

45.

Пиріг завдовжки із аршин — аршин — давня міра, дорівнює 0,711 метра.

І солі кримки і бахмутки — див. коментар: І, 30.

46-47.

Рація (вітальна промова) троянського посла близька до тарабарщини, до якої вдається Сівілла, прощаючись з Енеєм (IV, 1-2). Але у її мові — сильний елемент народного просторіччя (це ж сільська баба), а у посла, який щойно вчився латинської мови, — макаронічна мішанина української мови з латиною. Ось промова посла в дослівному перекладі латинських слів і виразів:

Еней наш великий пан І славний троянців князь, Шмигляв по морю, як циган, До тебе о царю! прислав тепер нас. Просимо, пане Латине, Нехай наша голова не загине, Дозволь жить в землі своєй, Хоть за гроші, хоть задарма, Ми дякувати будем досить Милості твоєй. О царю! будь нашим меценатом, І ласку твою покажи, Енеєві зробися братом, О найкращий! не одкажи; Еней вождь єсть моторний, Вродливий, гарний і проворний. Побачиш сам особисто! Вели прийняти подарки З ласкавим видом і без сварки, Що прислані через мене…

…Будь нашим меценатом — Меценат (кінець І ст. до н. е.) — багатий римський аристократ, покровительствував митцям, сам займався літературою. Утворив гурток при своєму дворі, до якого входили Вергілій і Горацій. Звідси меценат — багатий, впливовий покровитель.

48.

Макаронізмами пересипана тільки офіційна, «протокольна» частина промови посла (строфи 46-47) — урочисте представлення свого пана і церемоніальне пошанування другої високої сторони. Переходячи до переліку й роздачі подарунків сімейству царя, посол залишає латинь.

За Хмеля виткався царя — походить від народної примовки: «За царя Хмеля, як людей була жменя», тобто дуже давно.

49.

Ось скатерть шльонськая нешпетна — тобто з Шльонська, Сілезії (див. коментар: II, 60).

Її у Липську добули — Липськ — Лейпціг, на той час великий торговий центр європейського значення. З України на знамениті лейпцігські ярмарки відправлялися чумацькі валки з пшеницею, іншими товарами, а звідти привозили тканини, металеві вироби, предмети розкоші.

50.

Либонь, достались од пендосів — пендоси (від новогрец. — п'ять) — лайливе прозвище греків. Троянські посли розподіляють між членами царської родини три подарунки, які звичайно дарує добрий чарівник казковому героєві; килим-самольот, скатерть-самобранку, сап'янці-скороходи або самоходи. Не випадково — першій Лависі, яка незабаром стане причиною великих незгод і війни. Натяк посла на майбутнє заміжжя Лависі підхопить у своїй відповіді Латин («…може і в рідню вступлю»).