35 Евандр, Палланта підозвавши,Такі слова йому сказав:«Я, рать Енею в поміч давши,Тебе начальником назвав.А доки в паці будеш грати?З дівками день і ніч ганятиІ красти голубів у всіх?Одважний жид грішить і в школі,Іди лиш послужи на полі;Ледащо син — то батьків гріх.36 Іди служи, годи Енею,Він зна воєнне ремесло;Умом і храбростю своєюВ опрічнеє попав число.А ви, аркадці, — ви не труси,Давайте всім і в ніс, і в уси,Паллант мій ваш єсть атаман.За його бийтесь, умирайте,Енеєвих врагів карайте,Еней мій сват — а ваш гетьман.37 А вас, Анхизович, покорноПрошу Палланта доглядать;Воно хоть паруб’я, неспорно,Уміє і склади читать;Та дурень, молоде, одважне,В бою як буде необачне,То може згинуть неборак;Тогді не буду жить чрез силу,Живцем полізу я в могилу,Ізгину, без води мов рак.38 Беріте рать, ідіте з богом,Нехай Зевес вам помага».Тут частовались за порогом,Евандр додав такі слова:«Зайдіть к лидійському народу,Вони послужать вам в пригоду,На Турна підуть воювать.Мезентій їх тіснить, зжимає,На чинш нікого не пускає,Готові зараз бунт піднять».39 Пішли, розвивши короговку,І сльози молодьож лила;Хто жінку мав, сестру, ятровку,У инчих милая була.Тогді найбільш нам допікає,Коли зла доля однімає,Що нам всього миліше єсть.За милу все терять готові:Клейноди, животи, обнови.Одна дороже милой — честь!40 І так, питейним підкрепившись,Утерли сльози із очей;Пішли, марш сумно затрубивши;Перед же вів сам пан Еней.Їх первий марш був до байраку,Прийшовши, стали на биваку,Еней порядок учредив.Паллант по армії діжурив,Трудивсь, всю ніч очей не жмурив;Еней тож по лісу бродив.41 Як в північ самую глухуюЕней лиш тілько мав дрімать,Побачив хмару золотую,Свою на хмарі гарну мать.Венера білолика, красна,Курносенька, очима яснаІ вся, як з кров’ю молоко;Духи од себе іспускалаІ збрую чудную держала,Явилась так перед синком.42 Сказала: «Милий, на, Енею,Ту збрую, що ковав Вулкан;Коли себе устроїш нею,То струсить Турн, Бова, Полкан;До збруї що ні доторкнеться,Все зараз ламнеться і гнеться,Її і куля не бере;Устройсь, храбруй, коли, рубайсяІ на Зевеса полагайся,То носа вже ніхто не втре».
43 Сказавши, аромат пустила:Васильки, м’яту, і амбре;На хмарі в Пафос покотила.Еней же збрую і бере,Її очима пожирає,На себе панцир натягає,Палаш до бока прив’язав;Насилу щит підняв чудесний,Не легкий був презент небесний;Еней роботу розглядав.44 На щиті, в самій середині,Під чернь, з насічкой золотой,Конала муха в павутині,Павук торкав її ногой.Поодаль був малий Телешик,Він плакав і лигав кулешик,До його кралася зміяКрилатая, з сім’ю главами,З хвостом в верству, страшна, з рогами,А звалася Жеретія.45 Вокруг же щита на заломахНайлучші лицарські ділаБули бляховані в персонахІскусно, живо, без числа,Котигорох, Іван — царевич,Кухарчич, Сучич і Налетич,Услужливий Кузьма-Дем’ян.Кощій з прескверною ягою,І дурень з ступою новою,І славний лицар Марципан.46 Так пан Еней наш знаряжався,Щоб дружби Турну доказать;Напасть на ворогів збирався,Зненацька копоті їм дать.Но зла Юнона не дрімає,Навильот умисли всі знає,Оп’ять Ірисю посила:Як можна Турна роздрочити,Против троянців насталити,Щоб викоренив їх дотла.47 Ірися виль, скользнула з неба,До Турна в північ шусть в намет;Він дожидавсь тогді вертела,Хлистав з нудьги охтирський мед.К Лависі од любви був в горі,Топив печаль в питейнім морі.Так в армії колись велось;Коли влюбився чи програвся,То пуншу хлись — судьба поправся!Веселлє в душу і влилось!
